Сторінка
11

Психолого-педагогічні умови підготовки керівника хору в системі вищої музично-педагогічної освіти

Одним із концептуальних напрямів реформування вітчизняної диригентсько-хорової освіти Т.Смирнова визначає поглиблення етнокультурного аспекту, зокрема музичної україністики. На основі системно-синергетичного і гуманістичного підходів Т.Смирновою обґрунтовано педагогічні принципи і зміст оновленої диригентсько-хорової освіти, розроблено теоретичну модель та організаційно-методичну систему її практичного впровадження сучасних педагогічних технологій у навчальний процес завдяки інтеграції проблемного, контекстного і проектного навчання, що дозволить вирішувати завдання інтелектуально-творчого, професійного і соціального розвитку особистості майбутнього спеціаліста. Крім того, Т.Смирнова детально з’ясовує історичні етапи становлення музично-педагогічної думки з питань диригентсько-хорового навчання, аналізує творчу діяльність М.Лисенка, А.Вахняніна, К.Стеценка, Д.Січинського, М.Леонтовича, П.Козицького, висвітлює практичний внесок диригентів хору московської школи М.Даниліна, Г.Дмитревського, П.Чеснокова, О.Єгорова, К.Птиці, В.Соколова, А. Свєшнікова у розбудову вищої освіти, вивчає проблеми теорії методики професійної освіти в галузі української диригентсько-хорової педагогіки (Б.Яворський, К.Пігров, О.Перунов), аналізує наукові погляди А.Лащенко, О.Ростовського, А.Мірошнікової, О.Тимошенко, П.Ковалика, Г.Падалки, які виступають за ефективну координацію національної освіти.

Як принципово новий підхід до вищої диригентсько-хорової підготовки диригент А.Авдієвський уважає поглиблення етнокультурного аспекту музичної україністики і при цьому відзначає, що диригентсько-хорову підготовку треба здійснювати в ручищі національної музичної культури.

Диригент-педагог С.Горбенко впроваджує принцип зв’язку компонентів фахової підготовки майбутнього вчителя музики в систему музично-педагогічного навчання пропонує активізувати навчання студентів з використанням кращих хорових творів для дітей українських композиторів-класиків та сучасної хорової музики.

Науковці приділяють суттєву увагу й удосконаленню навчального процесу на предметах диригентського циклу. Враховуючи складну багатокомпонентність хормейстерської діяльності, а також пов’язаність із репродуктивним характером засвоєнних знань та вмінь, чільне місце у процесі диригентсько-хорової освіти науковці віддають самостійності навчання. Щодо цього новим кроком сучасного підходу до проблеми інтенсифікації самостійного навчання стали розробки І.Бабакової, Б. Бриліна, І.Найдьонова. Ефективним напрямом професійного становлення майбутнього фахівця І.Бабакова вважає самостійну роботу студента, що спонукає його до самоаналізу музично-виконавської діяльності, засвоєння міждисциплінарних знань з опорою на індивідуалізацію навчання, набуття вмінь у професійно-педагогічному спілкуванні з хоровим колективом. На думку вченого, становленню творчої особистості майбутнього диригента шкільного хору сприяє самостійність навчання як провідна форма навчальної діяльності студентів у позааудиторний час, що охоплює широке коло різноманітних питань – від грунтовного аналізу музичного твору до його інтерпретації.

Дієвим засобом формування професіоналізму майбутнього вчителя музики Б.Брилін, І.Найдьонов уважають здатність до самостійної творчої активності студентів, що поєднує теоретичні знання, принципи та методи виховання учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Учені вказують на те, що для вирішення завдань з підготовки майбутнього фахівця насамперед слід мати на увазі формування самостійного мислення, інтуїтивного відчуття образності за допомогою комплексу методичних рекомендацій для викладання основного теоретичного матеріалу, засвоєння етапів роботи над музичним матеріалом, організації ефективних шляхів самостійної роботи студентів музично-педагогічних факультетів Вирішення складних проблем шкільної практики вчені вбачають у використанні теоретичних та організаційних аспектів методики підготовки та проведенні педагогічної практики зі студентами, вихованні самостійного мислення, фантазії, інтуїтивного відчуття образності під час утворення інтерпретації музичного твору.

Про недоліки та шляхи активізації фахової підготовки диригента хорового колективу наголошують М.Кречко, А.Лащенко, Є. Савчук. Однією з причин недоліків диригентсько-хорової освіти М.Кречко вважає відсутність спрямованості на індивідуальну особистість студента, зокрема, здатність до нестандартного мислення у процесі пошуку оригінальних трактувань та яскравих інтерпретацій. Спираючись на власний педагогічний досвід, диригент відзначає, що розвиток образного мислення, асоціативних умінь та творчої фантазії у майбутніх диригентів сприяє створенню інтерпретації музичного твору і запобігає появі штампа та копіювання. Диригент М.Кречко висловлює думку про значення індивідуальності студента, яка повинна проявлятися у підборі музичного матеріалі, у власному „баченні” художнього образу.

Сприятливими умовами для виховання майбутнього керівника хору диригент-хормейстер Є.Савчук визначає взаємозв’язок хорознавства з фаховими дисциплінами, що значно покращило б змістовний аспект підготовки, А.Лащенко указує на невідповідність змісту хорознавства вимогам сучасної підготовки диригентів-хормейстерів, окреслює нові завдання цієї дисципліни, що мають інтегрувати хорознавство з практичною діяльністю, впроваджувати теоретичні відомості щодо хорового виконавства.

Досліджуючи педагогічні умови організації навчальної діяльності майбутнього вчителя музики щодо предметів диригентського циклу, Л.Костенко пропонує покращити навчальний процес з хорового диригування за допомогою ефективних методів навчання, емоційно-інтелектуального співвідношення в системі ”викладач-студент”.

Правомірність висловленого підтверджується дослідженнями В.Єлісеєвої щодо підготовки вчителя музики на кращих зразках хорової музики та шкільного репертуару, набуття практичних умінь вокально-хорової діяльності, В.Соколової про принципи роботи над навчальним репертуаром з естетично-пізнавальної точки зору та емоційно-інтелектуального значення у професійному розвитку особистості студента.

Спираючись на думки Б.Асаф’єва про те, що музика як предмет навчання є мистецтвом, а не науковою дисципліною, та Н.Брюсова про значення використання живого голосу музики як методу виховання П.Ніколаєнко висловлює думку про вдосконалення вокально-хорової підготовки вчителя музики бачить у опануванні шкільним репертуаром, проявленні спеціальних та педагогічних здібностей.

Лінь Хай науково обґрунтовує методичні шляхи диригентсько-хорової підготовки студентів до роботи з хором у загальноосвітніх закладах, а також впровадження у практику обміну досвідом диригентсько-хорової роботи шкіл світу, зокрема Китаю й України, особливо з таких методичних питань як процес розвитку навчання студентів засобами вокально-хорового мистецтва (вокально-хоровий слух, методика диригенсько-хорової роботи над інтонуванням, звукоутворенням, дикцією тощо, а також особливості творчої взаємодії у системі викладач-студент). Дослідник аналізує систему диригентсько-хорової підготовки студентів на засадах співацьких традицій на основі принципів контекстного навчання, інтегративної єдності фахової підготовки майбутніх учителів музики до продуктивної діяльності.