Сторінка
1

Використання диференційованого підходу на уроках у початкових класах

Сучасна чотирирічна початкова школа покликана забезпечити становлення особистості молодшого школяра шляхом виявлення і цілеспрямованого розвитку здібностей, формування умінь і бажання вчитися. Практична реалізація цих завдань корегує освітню мету: виховання особистості дитини на основі формування учбової діяльності. З огляду на це урахування вікових можливостей та індивідуальних особливостей учнів стає головним компонентом практичної реалізації кожної навчальної дисципліни.

Обґрунтування шляхів і методів досягнення мети навчанні і виховання – гармонійно і всебічно розвиненої особистості у сучасній початковій школі є значною теоретичною і практичною проблемою. Суспільство, вимагаючи творчих, інтелектуальних, освічених працівників, орієнтує загальноосвітні заклади не лише на збагачення учня змістовними знаннями, а й на розвиток його особистості, формування прийомів розумової діяльності, соціокультур-ної компетентності, на виявлення людей з цінними задатками. Розкриття індивідуальних особливостей кожної особистості можливе лише за диференційованого навчання.

Використання індивідуального підходу та диференційованих форм навчальної роботи зумовлюється і впливом гуманістичної тенденції у вихованні школярів. Як правило, обраний учителем середній темп діяльності є нормальним лише для певної частини учнів, для інших він швидкий чи повільний. Одна і та ж учбова задача для одних дітей є складною, майже нерозв’язною проблемою, а для інших вона – легке питання. Один і той самий текст одні діти розуміють після першого читання, іншим необхідне повторення, а третім – пояснення.

Таким чином, успішність засвоєння навчального матеріалу, темп оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмисленості знань залежать не лише від діяльності педагога, але й від пізнавальних можливостей і здібностей учнів, обумовлених багатьма чинниками: особливостями сприймання, пам’яті, мислительної діяльності, а також фізичним розвитком і т. ін. Тому кожен учитель має вирішити проблему нейтралізації негативних наслідків подібних суперечностей, підсилити позитивні якості, тобто створити такі умови, яких стало б можливим використання фактичних і потенційних можливостей кожної дитини за класно-урочної форми навчання. Розв’язання цього практичного завдання тісно пов’язане з послідовною реалізацією диференційованого та індивідуального підходу до школярів.

Проблемі індивідуалізації та організації диференційованих форм роботи з учнями присвячено багато досліджень у педагогіці і педагогічній психології. Розглядаючи диференційований підхід до школярів як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу, різні автори виділяють різноманітні аспекти цієї проблеми. Так, в одних працях диференційований підхід розглядається як засіб активізації пізнавальної активності учнів (Л.П.Арістова, Т.І. Шамова), в інших – аналізується роль групових форм роботи на уроці у підвищенні виховуючої ролі навчання (Х.Й. Лійметс та ін.), ще інші визначають диференціацію як засіб попередження відставання в учінні (М.І.Махмутов).

Диференціація (від. лат. differentia – різниця, відмінність) передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня в умовах групування дітей в межах одного класу за певною ознакою: рівень засвоєних предметних знань, умінь, навичок; нахили і здатність до навчання, рівень розвитку загальних розумових здібностей (научуваність); готовність до здійснення самостійної пізнавальної діяльності – наявність відповідних інтелектуальних умінь, елементів мнемічної культури (увага, пам’ять, швидкість переходу від однієї логічної операції до іншої). Реалізація диференційованого навчання дає змогу вчителю оперативно врахувати готовність дитини до вивчення нового матеріалу, забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчання, одночасно створити компенсуючі умови для відстаючих у розвитку школярів та обдарованих дітей при дотриманні обов’язкового обсягу програмових вимог. В основу диференціації покладені дидактичні принципи розвивального навчання.

Індивідуальні відмінності у навчальних якостях особливо яскраво виявляються у початковій школі, коли навички учіння перебувають на стадії формування. А зважаючи на винятково важливу роль рідної мови у навчанні та подальшому житті людини, стає зрозумілою актуальність і необхідність застосування диференційованого підходу до молодших школярів з метою покращення їх мовленнєвого та мовного розвитку; це зумовило вибір теми дипломної роботи.

Метою роботи є дослідження особливостей використання диференці-йованого підходу у навчанні молодших школярів.

Об’єктом дослідження є диференційоване навчання учнів; предметом – особливості його реалізації у процесі навчальної діяльності молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: ефективність навчальної діяльності молодших школярів значно підвищується за умови систематичного і цілеспрямованого використання на уроках диференційованого підходу та диференційованих форм роботи.

Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати наступні завдання:

Визначити мету і завдання диференційованого навчання, описати види диференціації.

Показати особливості організації диференційованого підходу на різних етапах уроку.

Охарактеризувати технологію та способи диференціації на уроках.

Розкрити особливості організації і проведення експериментального дослідження та перевірити його ефективність у навчанні школярів.

Практична значимість дипломної роботи зумовлюється необхідністю удосконалення якості навчальної діяльності молодших школярів. Матеріали дослідження можуть бути використані для інтенсифікації навчальної, виховної та розвивальної діяльності учнів на уроках різного змісту; для удосконалення змісту та ефективності навчальної діяльності учнів.

Дослідження мало теоретико-експериментальний характер і проводи-лося в два етапи.

На першому етапі (2006–2007 навчальний рік) визначено область і проблему дослідження, проаналізовано психолого-педагогічну і методичну літературу, досвід роботи учителів початкових класів; сформульовано гіпотезу дослідження.

На другому етапі (2007–2008 навчальний рік) розроблялися шляхи реалізації гіпотези, розв’язувалися завдання дослідження, апробувалися і впроваджувалися у практику теоретичні здобутки, оформлялися результати дослідження.

Мета і завдання диференційованого навчання

Індивідуалізація та диференціація навчання як проблема цікавить представників багатьох наук: філософії, психології, антропології, педагогіки, соціології тощо. Така пильна увага вчених породжувала і безліч дефініцій, категорій та понять з проблеми, часом не тільки протилежних, а й таких, що виключають одна одну.

У різні часи обговорення проблеми то активізувалося в наукових колах, то знову зникало на багато років. Тепер, коли вчені, практики, організатори і керівники системи освіти взялися за докорінне перетворення навчання і виховання, — знову згадали, що індивідуалізація і диференціація — це один з найефективніших засобів, напрямів, принципів, систем якісного перетворення педагогічного процесу.