Сторінка
1

Соціалістичний канон української культури

Мотивація та стимулювання навчальної діяльності студентів (до 5 хв.)

Тема даного семінарського заняття: «Соціалістичний канон української культури»

Мета семінарського заняття «Соціалістичний канон української культури», являє собою набуття студентами відомостей про історію культури і живопису у добу СРСР, а також впливу соціалістичного канонону на культуру загалом.

Основні завдання проведеного заняття з дисципліни «Соціалістичний канон української культури»:

простежити хронологію і розвиток мистецтва соцреалізму;

дізнатися про закономірності впливу соціалістичного канону на розвиток культури в УРСР;

визначення базових понять, які характеризують соцреалістичний канон у культурі УРСР;

з'ясувати загальні закони функціонування та розвитку соцреалістичного канону у культурі.

визначення художніх особливостей архітектури та портретного живопису в УРСР.

Мотивація вивчення теми (бесіда, що передбачає з’ясування значущості теми і її професійну спрямованість).

Оголошення плану заняття, що ґрунтується на огляді культури УРСР, а саме на значенні соціалістичного канону для української культури»:

Етапи розвитку радянської української культури в ХХ ст.

Життєві фази соцреалістичного канону за Г. Гюнтером.

Соцреалістичний канон: трансформація архетипів.

Соціалістичний канон української культури.

Теорія “розвинутого соцреалізму” за М. Поповичем.

ІІІ. Обговорення навчальних питань семінару (70-75 хв.)

Вступне слово (до 5 хв.):

Якщо умовно підійти до української культури ХХ століття як до тексту, що є зашифрованим записом культурного досвіду, то способи дешифрування множинних розумінь можуть бути досить відмінними. Досвід культури соцреалізму та реінтерпретація її канону може бути прикладом культурної стратегії, у якій, за словами М. Ґловінського, відбулося “ . нав’язування виразного знака цінності; знак цей, який призводить до прозорої поляризації, не має права викликати сумніву, його остаточною метою є рішуча оцінка, якої не можна заперечити”. Однак показники цінностей могли видозмінюватись, враховуючи особисті смаки осіб, яким належала влада над інформацією (і відповідно над текстами), еволюцію суспільного ідеалу та функціонування множинних інституцій: цензури, творчих спілок, художніх рад, систем покарань та заохочень, тощо.

Ось, чому проблема наповненості категорії “канон соціалістичного реалізму” відкрита до розбудови та дискусій. Прийнятний погляд Г. Гюнтера, який визначає “канон” як систему для регулювання мистецтвом, яка виконує дві головні функції: стабілізації та селекції. Г. Гюнтер і К. Кларк виділяють провідні архетипи соціалістичного реалізму: велика родина (як держава), архетип героя (переважно льотчика, полярника, революціонера), ворога (наділеного демонічними рисами), батька (якого ототожнювали зі Сталіном) та матері (яка символізувала вітчизну). Найфункціональнішою вказана схема є в часі становлення й розвитку соцреалістичного канону: 1930–1950 роки. Наступна фаза, яка хронологічно збіжна з епохою часткового демонтажу тоталітарної системи, а саме: 1960 рр., – прикметна посутніми корективами в сфері дії знакових архетипів соцреалізму та деформації гомогенного культурного простору.

Передусім відбувається зміна суспільного ідеалу: у ньому послаблюється мілітарний чинник та агресивна класова модель. Як зазначає С. Білокінь: “З перебігом десятиліть набір людських якостей змінювався. По війні “герой нашого часу” мав би бути все-таки вже не вбивцею. Він повинен був виявити уже якісь інші риси – передусім беззастережну слухняність режиму”. Формула, коли суспільний ідеал сприймався як боєць, але вже мирного фронту, набуває дієвості.

У межах розбудови ленінського міфу як антитези до культу Сталіна відбувається часткова реабілітація жертв репресій: передусім членів ЦК, старих більшовиків та чекістів. Отже, суспільний ідеал не переживає стану катарсису від антитоталітарного очищення, а зазнає нової модернізації та адаптується до ситуації подвійних стандартів. За тезою повернення таких норм співжиття, які опираються на повагу до закону та людської гідності, постала відновлена репресивна машина для локалізації будь-яких виявів незалежної думки. Кінець десятиліття поряд із закінченням епохи “відлиги” означив і шизофренію суспільної свідомості на генно-антропологічному рівні. Шизофренію суспільної свідомості дослідники пов’язують з постанням “нової історичної спільноти людей” – “радянського народу”. Його складник – “радянську людину” описують у двох психологічних проекціях. Перший тип пристосувався до зовнішніх атрибутів життя, які вимагають постійного самоконтролю, другий – намагався скористатися ілюзією свободи. Суспільні механізми передбачали обов’язковий маневр між цими сферами, що провокував стан шизофренії. Її наслідком стала людина-мутант, головною ознакою якої є відсутність спротиву тоталітаризму.

Соціальні мутації стали можливими внаслідок маргіналізації українського суспільства, яке на початку 1960 рр. остаточно сформувалось на основі “залишків” колишніх суспільних станів, яким вдалося вижити після репресій та війн. На цей же період припадає процес моноструктуризації української культурної моделі. Він полягав у тому, що зникла багаторівнева селянська культура з комплексом соціальних інституцій, які перебували поза безпосереднім контролем держави; водночас культура українських міст значною мірою формується за кітчевими зразками, коли внаслідок масової міграції вчорашні селяни приносять до радянських міст не автентичну культуру, а лише “спогади про щось втрачене, тіні забутих понять”.

Розпад селянства як цілісності, що відрізняється від інших суспільних груп особливими громадськими інституціями, видами діяльності, правами, обов’язками та поліструктурованою культурою стає остаточним. Все це створило передумови для утвердження й розвитку міфу української радянської культури, який узалежнював мистецькі критерії від суспільної ієрархії та регламентував усі види духовної діяльності.

У силовому полі міфу української радянської культури зазнають видозмін офіційні інституції, які впливають на функціонування соцреалістичного канону. Від травня 1961 року встановлюється щорічна Республіканська премія імені Т. Шевченка за найкращі твори художньої літератури, журналістики, образотворчого мистецтва та ін.

Вказую поетапно питання, що обговорюються під час заняття згідно плану. Пропоную студентам оглянути презентацію “ Соціалістичний канон української культури ”

Використані мною на проведеному занятті методи навчання:

Дане семінарське заняття будується на принципі самостійної роботи студентів, що передбачає впровадження частково-пошукового (евристичного) метода. Він має такі характерні ознаки:

1. Знання студентам не пропонуються в «готовому» вигляді, їх потрібно здобувати самостійно.

2. Викладач /в даному випадку практикант/ організовує не повідомлення чи виклад нових знань, а пошук їх за допомогою різноманітних засобів.

3. Студенти під керівництвом викладача самостійно мислять, вирішують пізнавальні завдання, які виникають, створюють і вирішують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють, роблять висновки і т.д., в результаті чого у них формуються усвідомлені міцні знання.