Сторінка
36

Психолого-педагогічні умови підготовки керівника хору в системі вищої музично-педагогічної освіти

Завдання 1:

– прослідкувати та проаналізувати м’язові рухи (напруга – розкутість);

– прослідкувати за виконанням руху на опрацювання дозованих умінь з пружності, насиченості та опори м’язів.

Завдання 2:

– виконати однією рукою чередування напруги та розслаблення за прямою лінією з різною амплітудою жесту;

– виконати двома руками чередування напруги та розслаблення за прямою лінією з різною амплітудою жесту.

Методичні рекомендації: прослідкувати за відчуттям роботи різних м’язових груп.

Завдання 3:

– чередування опорного і безопорного руху в різних комбінаціях за простими схемами 3/4, 4/4 (перша доля опорна, друга – безопорна).

Методичні рекомендації: а) прослідкувати за відчуттям в’язкості, тягучості та звукової насиченості звуку; б) прослідкувати за пластичністю та співучістю руху.

З опорою початкового диригентського руху тісно пов’язана диригентська точка – своєрідний перелом руху на протилежне, яка сприймається як удар – відображення.

Завдання:

– почергово розслабити руку при падінні на уявну площину;

– прокоментувати дії різних м’язових груп (рефлексори, екстензери) при виконані спочатку на уявній, а потім на дійсній площині;

– виконати різні точки (тверда, м’яка) у простих схемах.

Методичні рекомендації: прослідкувати за технікою виконання точок (недоліки – занадта випуклість, гострота).

Опанування ауфтактом відбувалося за допомогою вокального інтонування, тобто шляхом поєднання знань з диригування та вокального інтонування, тобто через жест та голос.

Завдання 1:

– визначити поняття: а) ауфтакт; б) структура ауфтакту; в) функції ауфтакту (багатоінформативність) та семантичні властивості; г) значення ауфтакту;

– визначити структуру ауфтакту;

– визначити спільне з технікою звукоутворення.

У ході навчання студентами визначався характер ауфтакту, його вольове начало, активність, імпульсивність, імперативність у передачі художнього наміру диригента, аналізувалася структура:

а) „точка-імпульсу” – умовна точка на уявній площині, від якої відштовхуються руки диригента (студентам пропонується означену точку-імпульс порівняти зі співацьким вдихом, проаналізувати свої відчуття);

2) „замах” – фаза руху рук після „точки-імпульсу” уздовж долі, за рахунок якої виробляється ауфтакт, що не тільки підготовлює наступну звукову долю, але й здійснює прийом загальнохорового вдиху (використовуються різні типи дихання);

3) „прагнення” – фаза руху рук до звукової точки, що знаходиться на площині (мається на увазі точка звукової долі, з якої співає хор).

У ході навчання студентам було запропоновано порівняти “прагнення” з затримкою вокального дихання безпосередньо перед початком звукоутворення. В результаті порівняння фаз ауфтакту з фазами вокального дихання студенти не тільки ознайомилися з поняттям „затримка дихання”, але й усвідомили його якісний вплив на техніку виконання елементів ауфтакту. Це допомогло оволодіти семантичними властивості ауфтакту, а саме: а) швидкістю (відображення темпу твору відповідно до характеру); б) амплітудою (свідчить про темп та голосну динаміку); в) характером поштовху (при „точці – імпульсі” інформується про початковий штрих звуковедення); г) силою (інтенсивність м’язової напруги) студентам пропонувалося спиратися на внутрішню сонастройку диригентського руху та голосу.

Забезпеченню планомірного оволодіння навичками початкової диригентської техніки сприяло використання методу пластичних дзеркал. Хоча цей метод і мав часткову схожість з методом копіювання, при якому де на вправах у вільному диригуванні відображалися елементи диригентської техніки, однак він мав свою особливість – забезпечував стійку передачу в простих схемах через природні рухи, емоційний та цілісно-інтонаційний характер музики: нібито виконання пластичних етюдів.

Визначаючи важливість першого етапу в напрямку технічної підготовки майбутнього керівника хору нами було помічено цікавий факт: студенти, які мали “співацький матеріал”, із легкістю долали диригентськітруднощі, досягали більш значних результатів щодо тих студентів, які не використовували голосові можливості.

Тому для успішного формування виразності диригентського жесту і такої якості, як пластичність, ми вважали надзвичайно важливим у навчальний процес з хорового диригування запровадити вивчення провідних засад співацького голосу: дихання, атаки звука, звукоутворення. Спостереження показали, що виникаюча творча домінанта, що виникла між жестом і голосом ,сприяє утворенню міцного осередку в свідомості студента, спрямовує його в бік пластики, співучості, заокругленості ліній. Спираючись на висловлювання І.Агофоннікова про те, що хормейстер повинен мати добре розвинуте вокальне вухо, за допомогою якого може сонастроїти хор на той єдиний тільки цьому колективу власний тембр студентам було запропоновано:

– ознайомитися з провідними засадами вокального звукоутворення;

– оволодіти вміннями вокального дихання, атаки звука; опори звука.

Спеціальна система завдань, яка паралельно запроваджувалася в процес оволодіння диригентською технікою, складалася з: а) фіксування уваги на затримці дихання – виходу; б) оволодіння мішаним (реброво-діафрагмовим диханням); в) оволодіння плавним видихом. З перших кроків навчання увага студентів зосереджувалася на роботі дихального апарату, вмінні аналізувати власні дихальні відчуття, на контролі за набутими вміннями. Студентам пояснювалося, що так звана „затримка дихання” – відокремлення фази вдиху від видиху – дозволяє якнайкраще підготуватися до початку звукоутворення. Тому пропонувалося завдання: виконати затримку дихання після вдиху шляхом фіксації вдихувальних м’язів, пояснити свої дії, простежити за: а) затримкою повітря у легенях; б) роботою нижніх ребер (розсунуті), діафрагмою (опущена та висунута уперед).

При ознайомленні з реброво-діафрагмовим диханням студентам пропонувалося виконати ряд вправ, спрямованих на розвиток дихальних м’язів, черевного преса, діафрагми, міжребрової мускулатури (дихальна гімнастика йогів); б) вправи В.Бутейко, О.Стрельникової,пропонувалося проконтролювати свій видих . При виконанні таких завдань разом із студентами ми слідкували за діафрагмою, м’язами черевного преса, плавними рухами ребер на голосних звуках „у” та „і”, що допомагало перевірити концентрацію дихання, рівномірність сили дихання, що не дає зникнути звукові. Такі вміння допомогли студентам визначити недоліки співацького голосоутворення, проконтролювати характер звука (різкий, недоречний, носовий, горловий, білий, плоский, глухий, муркотливий, завиваючий).

У результаті експерименту студенти дійшли висновку, що контроль спостереження за повітрям у легенях і діафрагмі активізує диригентський жест і так звана „затримка дихання” має певне значення особливо на початковому етапі формування такого елементу диригентської техніки, як ауфтакт (описано вище). У разі спостережень за студентами ми встановили, що:

– дихання і жест тісно зв’язані між собою;

–дихання виконує інформаційну фукцію у процесі відтворення диригентського жесту .