Сторінка
15

Психолого-педагогічні умови підготовки керівника хору в системі вищої музично-педагогічної освіти

Подібне трактування поняття “навіювання” як конструктивного елементу перевтілення зустрічаємо у К.Станіславського. На заключому концертному етапі перевтілення (переконливість, заразливість, чарівність) виступає засобом впливу, відтворення емоційного стану в утворенні образу. На основі щирості та справжності емоційних переживань заразливість допомагає виразити власні почуття. Л.Толстой стверджував, що науки доводять істину, а мистецтво „заражає”. Письменник уважав, що зараження мистецтвом музики можливо тільки тоді, коли виконавець знаходить ті нескінченно малі моменти, потрібні для досконалості музики. Емоційна точність виступає найважливішим моментом сценічної заразливості це є емоційна точність, яку В.Немирович-Данченко характеризував словом „заразливо” оскільки великий талант – і письменницький і акторський полягає саме у здатності надихати людей своїми „переживаннями”.

Про сутність зараження власним емоційним станом диригента виконавців говорить Л.Єржемський. Відносно характеру впливу на колектив він умовно поділяє керівника на “диктатора” та “демократа” з відповідними типами навіювального впливу додаючи, ефективність зараження значно посилюється творчим авторитетом та статусом диригента, вмінням використовувати лідерські і вольові якості.

Про використання творчої взаємодії між диригентом та виконавським колективом а також зараження енергією означених типів сценічного стверджують диригенти В.Живов, С.Казачков, К.Птиця, що дає можливість створити яскравий художній образ. Вони вважають, що творчість, яка едмонтсрується на очах всього колективу виконавців і слухачів (за Є.Вахтанговим) встанавлює особливий емоційний зворотний зв’язок „виконавець – глядач – виконавець”.

Уточнюючи феномен “диригента” Т.Грум-Гржимайло доводить важливість уміти зберігти і відтворити у процесі багаторазового повтору окремих епізодів музичного твору свої первинні почуття, де відтворені переживання музичного образу додають значно глибші і незабутні враження, є центральним моментом у сценічній діяльності. Сутність таємниці диригента лполягає у неймовірній психологічній якості особистості, виходячи з потреб володарювати, навіювати, захоплювати.

Аналіз феномена “діяльність диригента” засвідчує, що „побудувати творчу дію під час хорової репетиції та сценічного виступу за принципами театральної дії досить важко, оскільки диригент „один у багатьох іпостасях”. Його поліфункціональна діяльність водночас передбачає роль драматурга (диригент сам розробляє хід процесу роботи над твором), режисера (організує педагогічну дію – спілкування з колективом), актора (перевтілюється). Така багатоплановість у роботі диригента створює ряд певних труднощів. Звідси, артистичність керівника хору вона може бути визначена як сукупність певних якостей та спеціальних здібностей, пов’язаних з його фізичною організацією, особливостями емоційного стану (підсвідомим), зі своєрідністю творчого мислення, є зовнішнім боком диригента – перевтілення в образ твору. Артистичність, як здатність до перевтілення можна визначити центральною в структурі спеціальних здібностей керівника хору. Цьому сприяє:

– художній образ музичного твору, що виконується;

– особливості спілкування з колективом;

– публічна творчість;

– психічний стан.

Включення артистичних умінь як елементу театрального компонента до діяльності диригента сприятиме вдосконаленню його пізнавальних та психічних процесів (уяви, уваги, мислення, пам’яті), удосконаленню таких індивідуальних якостей як фантазії, спостережливості, вербальної сугестії, сценічності, органічності, артистизму. Використання засобів сценічної виразності сприятиме підвищенню рівня комунікативного та психологічного спілкування, створенню дії логічної площини між суб’єктами творчого процесу (виконавцями). Згідно з психологічними дослідженнями, слухачі розуміють зміст сказаного здебільшого завдяки тому, як це сказано, а не завдяки, що говориться (90% інформації сприймається за допомогою інтонації голосу, жесту, 10% засвоюється вербально).

Отже, взаємодія керівника з виконавським колективом будь-якого напряму обґрунтовує необхідність оволодіння елементами педагічного спілкування у створенні яскравого художнього образу твору.

Продуктивність рівня диригентсько-хорової діяльності керівника хору позначається на досягненні ціннісного результату своєї праці – творчості. Як необхідна умова реалізації професійних функцій творчість виступає одним із напрямів диригентсько-хорової підготовки, що дозволяє вирішити нескінченну безліч типових завдань у ході опрацювання музичного матеріалу, проявити власну оригінальність та неповторність.

Поняття творчість у сучасній психолого-педагогічній літературі розглядається по-різному. Для нашого дослідження визначальним є оцінка творчості В.Андреєвим, який розглядає творчість як науку про педагогічну самовиховання особистості у різних видах творчої діяльності з метою всебічного і гармонійного розвитку творчих здібностей як окремої ососбистості так і творчого колектива. Погоджуючись з цим означенням, зауважимо, що формування творчої ососбистості студентів передбачає не тільки всебічний і гармонійний розвиток його здібностей, які забезпечують успіх у творчій діяльності, а й розвиток характерологічних якостей керівника хору, які мають вирішальне значення для успішної диригентсько-хорової діяльності. В.Шубинський визначає творчість як особливу галузь педагогічної науки, яка займається виявленням закономірностей формування творчої особистості. В.Кан-Калик і М.Никандров розглядають педагогічну творчість як конкретизацію ппедагогічного ідеалу вчителя, Л.Рувімський як пошук нестандартних прийомів, Б.Красовський, І.Дмитрук розглядають творчість як оптимальну реалізацію “випереджальних конструкцій моделей діяльності вчителя”, З Левчук вважає творчість діяльністю, структурними компонентами якої виступають професійне мислення, професійна спрямованість та прагнення до професійного зростання, Ш.Амонашвілі – натхненням у роботі з дітьми. Розвиваючи ці думки можна сказати, що творчі профессійні якості, творчі можливості розвиваються у творчій взаємодії з колективом, переплавляючись у творчі вміння.

Зазначимо, що у сучасній педагогічній літературі творчість часто розглядають у контексті с діяльністю, яка органічно повязана з вивченням, науковим аналізом і впровадження зробленого у практику навчання. У діяльності керівника хору творчість виступає окремим напрямом, що дозволяє максимально розкрити його індивідуальність та смак у тісному контакті з колективом виконаців. О.Абдулліна говорить про основні особливості творчої діяльності до яких відносить комплексність та цілісність, поєднання яких результативно впливає на успіх педагогічної діяльності. Тому, керівник хору не може і не стати майстром, але необхідною умовою його діяльності є його творчість. А.Демінцев доводить, що майстерність формується і удосконалюється на основі творчої активності та пошуково-перетворюючої діяльності у процесмі навчання. За думкою М.Поташніка критерієм оцінки творчості виступає оригінальність, індивідуальність яка проявляється через продукт діяльності (утворення чогось нового, неповторного). А.Нікіфоров розглядає творчість з позиції діяльності, розкриття внутрішнього світу людини, В.Андреєв виділяють мотиваційно-творчу активність, що виявляється у взаємозв’язку з високим рівнем творчих здібностей для забезпечення продуктивності соціальних й особистісно вагомих результатів творчої діяльності. Розкриваючи творчість як властивість особистості створювати оригінальні цінності (Н.Вишнякова, Д.Богоявленська, В.Рибалка, А.Матюшкін), психологія ототожнює її з креативністю (за Д. Гілфордом), що спостерігається під час вивчення творчих здібностей особистості удосконалювати об’єкт, проявляти оригінальність, науковці В.Громов, Н.Гузій, М.Лазарев додають еврістичність, фантазію, активність та зосередженість. Н.Вишнякова ознаками креативності з позицій системного підходу вивчення творчих здібностей вважає інтелектуально-творчу ініціативу, творчий потенціал, творчу активність, здібності до розвитку та самоактуалізації. Дослідники Н.Кічук, С.Сисоєва, А.Ковальов одиницею творчого потенціалу і фоном творчості вважають інтелектуальну активність (розумова активність, здатність до самостійної ініціативи, сміливість), пошукову творчу активність, перетворювальну спонтанну діяльність, що стимулюється ззовні і спричинюється внутрішнім саморухом.