Сторінка
8

Психолого-педагогічні умови підготовки керівника хору в системі вищої музично-педагогічної освіти

Цікавим для нашого дослідження є логічно-концептуальні та оригінальні наукові підходи до проблеми підготовки з позицій методичної (А.Алексюк, А.Асмолова, І.Зязюн) та професійної (О.Мороз, Р.Хмелюк, Н.Шпіль) систем в умовах університетського навчання. На особливу увагу заслуговують позиції вчених О.Арнольдова, В.Давидова, Л.Лесохіна, Б.Мамедова, Г.Клімова, які розглядають підготовку, виходячи з категорії “діяльність”. Правомірність даного підходу обумовлюється активним пізнанням і набуттям студентом знань, що реалізуються у практичному застосуванні професійно-особистісного становлення майбутнього фахівця. Щодо визначення цілей підготовки, то науковцями виділяються два підходи: прагматичний, коли підготовка розглядається як сфера постачання певних якостей особистості для ефективного її входження в суспільний простір і класичний, коли ідеал підготовки розглядається як нескінченний процес відкриття і розширення горизонтів пізнання і самопізнання у комунікативному процесі. Учені дійшли висновку про те, що традиційна підготовка зорієнтована переважно на перший ідеал, де пов’язуються цілі підготовки із професійною спрямованістю на майбутню діяльність. Отже, наявність у загальній меті підцілей, тобто цілей і завдань, обумовила системно-функціональний аспект змісту професійної підготовки взагалі. Згідно з цим положенням, викладачі й студенти зможуть чітко уявити, для чого їм потрібно виконувати конкретні дії чи вирішувати дане конкретне завдання, усвідомлювати їх значення для навчальної і в подальшому для професійної діяльності.

Розширюючи межі значущості підготовки як необхідної умови становлення професійних властивостей майбутнього спеціаліста, вважаємо за потрібне віздначити, що засвоєння великого обсягу всіх цінностей диригентсько-хорового мистецтва неможливо в умовах вузькопредметного технологічного підходу вивчення фахових дисциплін, якими б універсальними здібностями не володіли студенти. Однобічність навчального тезауруса привела до суперечностей між сучасними вимогами професійної діяльності студентів та навчальним процесом, до редукції її ціннісно-смислового наповнення. Це вказує на те, що мета освітньої підготовки повинна поєднювати прагматичні та класичні підходи у навчанні й у процесі їх реалізації сприяти формуванню і виробленню певної готовності студентів до опанування всім арсеналом знань та практичних умінь, закладених у систему підготовки, націлювати на налагодження всіх механізмів нескінченного потоку самопізнання та самовдосконалення.

Огляд змісту підготовки в освітній системі можна визначити як багаторівневий процес проектування та конструювання, кожен з яких претендує на пріоритетне значення у вихованні та розвитку особистості. Зазначене випливає із змістової моделі діяльності майбутного фахівця, що потребує дотримання певних системоутворюючих факторов: цілей, завдань цілеспрямування, програмування результату та методів досягнення конкретного результату .

Розглянемо місце диригентсько-хорової підготовки керівника хору у структурі вищої музично-педагогічної освіти.

Так, сьогодні вища музично-педагогічна освіта зіштовхнулася із низькою складних проблем, обумовлених як зовнішніми, так і внутрішніми колізіями і суперечностями. Державна програма „Учитель”, ураховуючи зміст сучасної шкільної освіти, реальним шляхом підготовки студентів уважає першочерговим завданням теоретичне обґрунтування основ вивчення навчальних предметів з урахуванням змісту, мети й завдань, створення та використання методик викладання для можливості інтегрувати знання з методичним підходами, посилення орієнтацій та усунення перешкод для більшої мобільності студентів, викладачів, дослідників у самостійній роботі відповідно до положень Національної доктрини розвитку освіти України ХХІ століття. Такі підходи є визначальними під час формування сучасного змісту викладання конкретного предмета з дотриманням якості європейських стандартів навчання для створення і розвитку цінностей, суспільства – важливої форми Болонської співдружності освіти. Виступаючи за постулат: „знання – гуманістично орієнтована сила”, вчені наголошують на необхідності змін у педагогіці, духовно значущої дії особистості, де б формувалися і педагогіка навчання, і педагогіка виховання що має ґрунтуватися на зміні випереджального морально-духовного розвитку інтелектуальним, законах розвитку вищих емоційних переживань (моральних, естетичних, інтелектуальних), законах оволодіння науковими знаннями, принципах національної спрямованості, культуровідповідності, гуманізації та цілісності виховного процесу.

Пошук шляхів удосконалення підготовки студентів у системі музично-педагогічної освіти обумовлює її розгляд у контексті загально-культурного розвитку, що спирається на дослідницькі підходи, які забезпечують теоретичну цілісність навчального процесу. На наш погляд, останнє можливо завдяки використанню як інструмента наукового поняття «парадигма» (з гр. – “зразок”, “приклад”), що позначає найбільш загальні принципи розуміння та інтерпретації об’єкта дослідження, прийняті у певній науковій спільноті. Спираючись на означене поняття з точки зору філософії освіти як відображення загальної культури певної історичної доби, як аспекту цілісного педагогічного мислення і практики, парадигма диригентсько-хорової підготовки майбутнього керівника хору грунтується на принципах і засобах трансляції професійно-педагогічного досвіду, мети, завдань, культурно-соціальних функціях, що включають різні напрями взаємодії з хоровим колективом. Однак сталість традиційних форм та навчально-методичного забезпечення змушує переосмислити професійну парадигму в історії музичної педагогіки, обґрунтувати необхідність запровадження нових методик навчання в існуючу музично-педагогічну систему.

У контексті розглянутого підготовку майбутнього керівника хору вчені розглядають як навчальну діяльність, що узагальнює музично-теоретичний, диригентсько-хоровий, виконавський та методичний напрями в системі музично–педагогічного освіти. Це сворює основу для усвідомлення спеціального підходу навчання з метою здійснення переходу майбутнього вчителя від соціального статусу студента до статусу вчителя, що дозволяє більш ґрунтовно розглянути процес становлення студента як керівника хору у загально-педагогічному процесі, основу якого розробили А.Алексюк (1986), І.Зязюн (1989), Л.Коваль (1991), Н.Кузміна (1967), В.Краєвський (1977), Я.Лернер (1981), В.Сластьонін (1987). Вчені вважають, що результативність навчального процесу й одночасно педагогічного впливу вчителя на формування духовних цінностей підростаючого покоління залежить від рівня фахової підготовки.

Отже, переосмислення перспектив розвитку музично-педагогічної освіти, нових технологій навчання відповідно до диригентсько-хорової діяльності сьогодення вимагає покращання саме навчально-методичного підходу як засобу, що дозволяє найбільш цілісно уявити означену проблему на різних рівнях (загально методичному, загальнонауковому, частковому). Трансформуючи концепції і положення суміжних з музичною педагогікою наук, а також існуючі дослідження з проблеми диригентсько-хорової освіти, визначимо спрямованість на самостійне розв’язання різних навчальних завдань під час при викладанні спеціальних предметів диригентського циклу, музичного інструменту, музично-теоретичних дисциплін. Це дозволяє значно покращити індивідуальні форми навчання не тільки профільних дисциплін, але й системи практикумів адаптованих до видів діяльності на уроках музики. На нашу думку, означений підхід до проблеми стандарту майбутнього вчителя хоча і відкриває нові можливості для поглибленого та якісного музично-педагогічного навчання, проте не вирішує загального колу існуючих проблем щодо адаптації вищої школи, не гарантує появи нових проблем. Причина цього явища, на нашу думку, полягає у традиційній зорієнтованості на репродукцію набутих знань, а не на творчий процес їх надбань. У зв’язку з цим ми виділяємо інноваційні компоненти музично-педагогічної освіти: загальний та професійний, провідними принципами якої виступає підготовка до творчості, спрямованість на самостійність на основі цілісно-комплексного підходу до навчального процесу, готовність до оволодіння різноманітними знаннями, здатності до здобуття та поглиблення знань, які мають інтегрувати науково-теоретичні, психолого-фізіологічні та практичні компоненти готовності до імпровізації (Л.Сай, 1998), інтерпретації твору (О.Ляшенко, 2001), (В.Крицький, 1997), до музично-естетичної діяльності (В.Андрющенко, 2000) з орієнтуванням на методику викладання предмету.