Сторінка
34
На першому етапі (фахово-орієнтаційному), що проводився в межах індивідуального заняття з хорового диригування, формувалися знання з техніки диригування, вокального інтонування, відбувалося вдосконалення спеціальних музичних здібностей керівника хору шляхом використання тренувальних методик в спеціальних умовах організації навчального процесу (“уявний хор”), застосовувалися спеціальні методи навчання.
На другому етапі (коррекційно-моделюючому) в різних формах організаціх навчального процесу (спецкурс, групові заняття) здійснювалося формування моделі професійної діяльності керівника хору.
На третьому етапі (творчо-самостійному) здійснювалася апробація набутих професійно-творчих умінь у реальних умовах самостійної диригентсько-хорової діяльності.
Реалізуючи методику поетапної підготовки керівника хору, в організації експериментального дослідження ми спиралися на дані психологічної науки про роль одиничних уявлень у свідомості індивіду. Розглядаючи одиничні уявлення як елементи сумарного образу, експериментальна робота на даному етапі була спрямована на активізацію процесу накопичення студентами різноманітних знань. Виходячи з того, що підготовка майбутнього керівника хору повязана, по-перше, зі становленням технічності студенті, в зміст першого етапу варіювався залежно від мети й теми вивченого матеріалу, студенти які швидко виконували завдання, переходили до наступного етапу навчання. Перший етап охоплював перші два семестри навчання студентів, другий етап здійснювався протягом третього та четвертого семестрів, третій етап відбувався в межах п’ятого та шостого семестрів.
Ґрунтуючись на результатах константувючого дослідження та даних обстеження студентів, роботу щодо експериментального формування підготовки майбутнього керівника хору ми вирішили за необхідне розпочати з фахово-орієнтаційного етапу.
Враховуючи важливість результатів констатуючого експерименту, що засвідчили незбалансованість у більшості студентів педагогічного та музичного училищ компонентів підготовки до роботи з хором у якості його керівника, основними характеристиками навчання на першому етапі було визначено:
– ознайомлення з передумовами початкової диригентської техніки;
– формування елементів початкової диригентської техніки;
– ознайомлення з провідними засадами вокального звукоутворення – основи усвідомлення “співацьких відчуттів”, пластичності диригентського жесту.
Відповідно до цього навчальний матеріал першого етапу нарівні із творами композиторів-класиків включає й різні твори шкільного репертуару, зокрема оригінальні твори викладачів-композиторів факультету, що відкриває можливість послідовного заглиблення в масштабність поставленого завдання.
Отже, чинником зосередження нашої уваги було ознайомлення студентів з тлумаченням понять “диригування“, ”мистецтво диригування” зі структурою музичності та спеціальними музичними здібностями керівника хору, з дослідженнями в галузі музичної психології, музичної педагогіки, з ранніми та сучасними науково-методичними розвідками, з поняттям “ диригентська техніка” – мистецтвом інтонуючої руки. На етапі засвоєння навчального матеріалу структура навчального процесубується на застосуванні пояснювально-ілюстративних прийомів, методичного коментування навчального процесу, а також на використанні спеціальних методів навчання.
Враховуючи те, що диригування не є механічним процесом, а являє собою сукупність складних взаємозумовлених психофізичних зв’язків, при яких м’язова діяльність пов’язана з психічним станом, а емоційне напруження супроводжується напруженням м’язів, нервовою блідністю, дрижанням колін, прискореним диханням, особливо під час іспитів, концертного виконання, і регулюється корою головного мозку, ми вважаємо за доцільне перш ніж працювати над диригентською технікою розглянути психолого-м’язову свободу як передумову становлення диригентської техніки.
Так, аналізуючи труднощі процесу диригування разом, зі студентами ми з’ясували, що у процесі опанування технікою диригування особливе значення мають передумови її становлення.
Оволодіння психолого-м’язовою свободою допомагає: а) заспокоїтися, зняти психічне та фізіологічне напруження; б) сонастроїти різні емоційні стани у процесі диригування. Усе це сприятиме:
а) вмінню координувати власний психічний стан;
б)здатності координувати силу фізичного напруження рухів – найважливішої умови становлення мистецтва диригування.
Відповідно до цього, послідовність виховання психолого-м’язової свободи ми формували за наступною методикою: а) аутогенне тренування (релаксація, самонавіювання); б) звільнення від скутості (вміння психічного спокою); в) дотримання принципів зовнішнього (м’язовий контролер за К.С. Станіславським) та внутрішнього (рефлекс). Студентам була запропонована методика оволодіння аутогенною технікою (за В. Леві), яка складалася з двох частин: релаксації та самонавіювання. Вивчався їх вплив на різні функції організму, що базувався будувалося на спеціальних вправах. Релаксація здійснювалася за допомогою вправ на фізичне та психічне розслаблення (поза “Кучер”, “Маска релаксації”, “Повний психічний спокій”) та методики цілеспрямованого навіювання (емоційний стан), яка передбачає:
– створення необхідного емоційного стану за спеціальною формулою самонавіювання;
– оволодіння формулами самонавіювання за установкою на “позитивну“ поведінку.
Досягненню успіху самонавіювання при врахуванні ряду вимог: а)чіткості та лаконічності мови; б)відсутності частки „не”; в) наявності дій за послідовністю „хочу-можу-буду-є.”.
Для оволодіння вміннями самонавіювання відбувалося разом зі студентами здійснювалося колективне обговорення програми самонавіювання, а також апробація під час проведення мікроуроків, рольових ігор (кожний студент самостійно складав власні формули для подолання невпевненості, скованості, створення оптимістичного настрою, життєрадісності).
Формування вмінь знімати фізичне напруження виховувалося системою спеціальних вправ на подолання м’язової скутості та використання “м’язового контролера” за К.Станіславським
Уміння психічного спокою, або пошуку Внутрішньої Свободи (за В.Леві), виховувалися на вправах у такій послідовності: а) відчуття тяжіння, тепла; б) саморегуляція керування диханням, темпом мовленням, рухом на вправах (за С.Б. Єлкановим); в) уміння сонастроїти психічні й емоційні стани у процесі диригування шляхом аутотренінгу на формулах афермаціях типу “Я – спокійний “ та ін.; г) уміння самонавіювання (див. додаток Ж, додаток З).
Для покращення навчального тренінгу з саморегуляції психолого-м’язової свободи нами використовувалися наступні засоби: а) бібліотерапія (метод управління психічним станом людини через читання художньої літератури; б) музикотерапія (метод управління психічним станом людини через включення музики); в) імітаційна гра як активний метод самоуправління психічним станом (програвання образу іншої людини за допомогою засобу саморегуляції – аутотренінгу за І.Шульцем).
Отже, оволодіння вміннями психолого-м’язової свободи допомогло: