Сторінка
12
Удосконаленню навчання в системі музично-педагогічної освіти з викладання предметів диригентсько-хорового циклу присвячено дослідження К.Матвеєвої, яка зосереджує увагу на застосуванні пояснювально-ілюстративного матеріалу, що допомагає розвинути мисленнєву активність студента шляхом використання дидактичних завдань, вправ, самостійних робіт. Вона розподіляє пояснювально-ілюстративний матеріал за типовою складністю: прості за інтонаційними, ритмічними та складні за звуковими співвідношеннями. Запропонований підхід до вирішення навчальних завдань на хоровому диригуванні дасть змогу розв’язати складні проблеми диригентсько-хорової підготовки студентів до роботи з хором.
Г.Голик та Л.Остапенко покращення навчального процесу підготовки в класі хорового класу вбачають у пробудженні творчої активності студентів. Г.Голик пропонує власний погляд на підвищення професійного рівня студентів: розвиток умінь творчого прочитання музичного матеріалу на основі кращих зразків української хорової музики і стверджує, що життєдіяльність будь-якого хорового колективу визначається з допомогою рівня виконавчої майстерності, де точкою перехрещення всіх завдань є ідейно-художня цінність твору. На думку дослідника, механізм підходу до творчого прочитання музичного матеріалу складається з визначення уявного „образу” музичного твору та виявлення засобів музичної та диригентської виразності. Подібні думки про значення творчих умінь під час роботи над твором та концертного виступу в процесі формування творчої особистості майбутнього диригента-хормейстера висловлює Л.Остапенко.
Отже, аналіз вітчизняної науково-методичної літератури засвідчує багатофункціональність диригентсько-хорової підготовки студентів, проблемність педагогічної взаємодії, яка виступає складовим компонентом диригентської діяльності. Визначаючи науковим підгрунттям педагогічної діяльності концепцію Н.Кузьміної щодо прогнозуючо-конструктивного, комунікативного та організаційного компонентів, вважаємо потрібне за необхідним висвітлити такий аспект педагогічного спілкування, як педагогічна майстерність, що інтегрує психологічну, педагогічну та артистичну діяльність керівника хору.
У працях видатних диригентів А.Анісімова, Г.Дмитревського, А.Єгорова, В.Краснощокова, К.Пігрова, К.Птиці, П.Чеснокова та ін., хоча спеціально не розглядається проблема педагогічного впливу керівника-диригента на хоровий колектив, однак висловлюється думка про значущість у процесі спілкування з хоровим колективом вміння впливати за допомогою диригентського жесту, погляду, міміки, гіпнотичної сили вольового імпульсу.
Досліджуючи засоби педагогічного керування хоровим колективом, А.Козир обґрунтовує необхідність постійного вдосконалення прийомів педагогічного впливу як на хоровий колектив, так і на окремого виконавця. Дослідник вважає основним засобом педагогічного впливу переконливість та навіювання як форми мовного впливу, що повинні довести істину окремих положень, сприяти досягненню мети, привести до взаєморозуміння та узгодження у процесі спілкування з хором.
М.Тукмачева розглядає процес педагогічної взаємодії, тобто комунікативного спілкування, як професійно-педагогічну якість особистості, що включає усвідомлення спеціальних знань про сутність спілкування, і пропонує зосередитися на:
а) становленні колективної взаємодії керівника хору та виконавського колективу;
б) виявленні творчих можливостей під час хорового заняття.
Дослідження різних сторін діяльності керівника хору засвідчило необхідність реалізації навчальних цілей засобами педагогічної майстерності. Тому вважаємо за потрібне висвітлити означену грань диригентського мистецтва, що повсякчасно проявляється у процесі диригентсько-хорової діяльності й інтегрує спеціальну, психологічну та педагогічну підготовку студентів (Р.Кузьменко, В.Миндикану, О.Ростовський, Т.Стратан, С.Швидка).
Так, у дисертаційному дослідженні Р.Кузьменко пропонується теоретична модель педагогічної майстерності вчителя музики, теоретично обґрунтовуються й експериментально перевіряються педагогічні умови формування системотворчих елементів педагогічної майстерності в системі спеціальної підготовки студентів музично-педагогічних факультетів.
В.Миндикану предметом свого дослідження обирає процес навчання студентів педагогічної техніки, сутність, функції та критерії якої автор розглядає у структурі педагогічної технології і майстерності вчителя, визначає її одиним з основних структурних компонентів професійної майстерності. На думку автора, педагогічна техніка є сукупністю окремих структурних елементів і містить речові, мімічні, пластичні та пантомімічні прийоми та засоби, що використовує вчитель музики з метою навчання, виховання та розвитку учнів.
Розкриваючи педагогічні основи керування процесом музичного сприймання учнів, О.Ростовський також звертає увагу на педагогічну майстерність, що дозволяє вчителю бути артистом, здатним заражати учнів любов’ю до музики. З думками вченого погоджується Т.Стратан, яка вважає, що формування педагогічної майстерності вчителя музики ґрунтується на здатності до емпатії й охоплює когнітивно-пізнавальний, емоційно-чуттєвий та діяльнісно-творчий компоненти.
С.Швидка визначає театральне мистецтво у процесі підготовки майбутнього вчителя особливою гранню його педагогічної майстерності. Вона аналізує природу акторського і режисерського мистецтва у педагогічній діяльності, виявляє загальні закономірності, шляхи та форми використання артистичних умінь у системі підготовки вчителя, і відзначає, що: а) педагогічне і театральне мистецтво тісно взаємодіють; б) функції педагогічної майстерності мають множинний характер у діяльності вчителя.
Огляд стану студентської диригентсько-хорової практики засвідчив необхідність покращання системи підготовки студентів, яка б комплексно об`єднала різні грані професійної діяльності майбутнього керівника хору. На думку вчених, ця проблема може бути вирішена завдяки межпредметній єдності споріднених дисциплін, які сприяють удосконаленню не тільки спеціальних музичних здібностей, але й педагогічно-творчих уміннь для забезпечення гармонійного розвитку особистості. На жаль, існуючій організації диригентсько-хорової підготовки студентів на музично-педагогічних факультетах серед предметів диригентського (хорове диригування, постановка голосу, шкільний практикум) та теоретичного курсу (імпровізація, аналіз музформи, сольфеджіо) властива автономність. Змістовність предметів теоретичного та виконавського курсів майже не відповідає програмним вимогам школи, навчально-методичний матеріал студентам приходиться знаходити за іншими джерелами, інструментальне виконання музичних творів, вокальне виконання, акомпанемент до шкільної пісні та її творче опрацювання указують на недостатній рівень підготовки. Спостереження у ході експериментальної роботи у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С.Макаренка доводять, що більшість студентів стаціонарної форми навчання (більшість першокурсників) не можуть нездатні визначити місце фахових дисциплін серед кількості загальнопедагогічних поряд зі спеціальними, не розуміють їх специфічної ролі у навчально-виховному процесі. Отже, роз’єднаність навчальних дисциплін спирчиняє ряд недоліків і суперечностей, що виявляються між традиційною системою диригенсько-хорової підготовки студентів та практикою роботи з хором, між уведенням нових методик диригентсько-хорового навчання та реальним станом їх засвоєння, між теоретичним засвоєнням предметів диригентсько-хорового циклу та їх упровадженням у практичну діяльність.