Сторінка
1
Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому, що діти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло, у власному світі, тому вчителю самому треба стати дитиною, щоб діти не відносилися до нього, як до чужинця, саме тоді відбувається контакт між вчителем і учнем.
Автор «Батьківської педагогіки» зазначає: «Сім'я стає могутньою виховною силою, що облагороджує ваших дітей лише тоді, коли ви, батьку і мати, бачите високу мету свого життя, живете в ім'я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей» Найвищою, найблагороднішою та найпочеснішою мрією кожного батька і матері В. Сухомлинський вважає творення людини, оскільки вони не тільки продовжують свій рід і відтворюють себе в своїх дітях, вони несуть відповідальність за нову людину, людство і його майбутнє загалом. Стосовно цього видатний педагог дає простий «рецепт» людського щастя: «Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки джерело радості. Діти – це щастя створене вашою рукою» Лучшие мастера по укладке эпоксидных полов.
Виходячи з таких міркувань, В. Сухомлинський вбачає основним завданням сім'ї та школи формування у вихованців моральної готовності до батьківства. Адже без цієї підготовки людина не здатна досягнути та відчути щастя у повному сенсі. З цього приводу директор Павлиської школи пише: «Багаторічний досвід переконав нас, що вміння бачити в підліткові, юнакові, дівчині, майбутніх батька і матір, уміння оцінювати педагогічні явища з тієї позиції, що через два десятиріччя наш колишній малюк приведе до школи свого сина і буде разом з нами міркувати, як його краще виховати, - це вміння необхідне нашому суспільству такою ж мірою, як і рівень трудової майстерності виробників матеріальних і духових цінностей »
Бачення цієї проблеми й стало поштовхом для створення своєрідної енциклопедії сімейного виховання «Батьківської педагогіки», якій автор дає таке визначення: «…це педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками»
Він підкреслює, що «без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов’язку, мурій любові і вимогливій мудрості батька і матері самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них – її коріння і джерело» Саме педагог, прагнучи збагнути цю мудрість, присвятив роздумам над нею все своє життя, в результаті чого висвітли всі свої накопичені знання, спостереження, висновки у «Батьківській педагогіці», сподіваючись, що «вона буде однією краплиною в джерелі педагогічної мудрості батьків » Тут слід відзначити скромність видатного педагога, що так звеличує його в наших очах як вчителя-професіонала і чудову людину, внесок якої у розвиток теорії та практики сімейного виховання і залишається неперевершеним до наших днів.
Синонімічним по відношенню до батька автор батьківської педагогіки вживає слово «відповідальність». Справжній батько, на думку педагога, - це сильна, харизматична особистість із сформованим внутрішнім стрижнем, яскраво виражена, мудра та відважна. Відвага чоловіка полягає у вмінні захистити та оберігати дитину і дружину. З приводу цього В. Сухомлинський висловлює такі міркування: «… все-таки роль батька у вихованні дітей, у тому складному оркестрі, який називається духовними відносинами матері й батька, в тій єдиній силі, що веде дитину на шляху життя – особлива. Роль батька визначається його відповідальністю. Батько, який уміє бути відповідальним, зобов’язаним, повинним, - справжній мужчина. Його воля стає силою, здатною дисциплінувати думку, почуття, бажання дітей. Взаємини в сім'ї історично склалися так, що праця батька, який має на меті турботи про здоров’я, благополуччя, життя дітей, стає осередком його моральності. Чим більша і радісніша ця праця для мужчини тим благородніше його моральне обличчя як чоловіка і батька. Радісний і бажаний труд батька робить істоту чоловічої статі справжнім мужчиною. Віщими та далекоглядними стали думки великого педагога стосовно потреби суспільства у відповідальному батькові, адже сьогодні батька часто характеризують як педагогічно некомпетентного, незацікавленого та здебільшого пасивного учасника виховного процесу, що свідчить не лише про послаблення чоловічого начала, а й про позбавлення його відповідальності за дитину та її життя через якісь суб’єктивні причини. З турботою про майбутні покоління В. Сухомлинський розпочав кілька десятків років тому клопітку працю з підготовки юнаків, чоловіків до батьківства, вважаючи, що «… морально, духовно підготувати наших синів о виховної місії батька й чоловіка – це одне з найважчих, найтонших завдань виховання. Що тут найголовніше? Добитися того, щоб у чуйну дитячу душу, на благодатний грунт упало насіння священного людського почуття – почуття вірності сина – матері, брата – сестрі, чоловіка – дружині. Відкрити їхніми очима високу людську вірність у житті.Так, виховання духовної готовності до мудрої батьківської любові стало одним з найважливіших завдань навчально-виховного процесу Павлиської школи. Директор став також ініціатором створення школи для батьків, відвідувачами якої були і майбутні батьки, і батьки учнів. На заняттях керівництво школи намагалося прищепити батькам мудрість батьківської любові, гармонію доброти і вимогливості, ласки і суворості. Крім того, у цій школі діяв університет для батьків. На заняттях, які проводив сам директор, або завуч чи найкращі вчителі, обговорювалися питання культури взаємовідносин подружжя, навчали вмінню керувати своїми бажаннями та пристосовувати й узгоджували їх з бажаннями інших. Ці ж аспекти сімейного життя включав цикл етичних бесід «Сім'я,шлюб, любов, діти», який читався учням в школі. Хоча В. Сухомлинський розумів, що цей курс не може вирішити всі завдання виховання моральної готовності до батьківства, однак без етичних юнь і переконань таке виховання не буде повноцінним. Він стверджував, що етичний курс «Сім'я, шлюб, любов, діти» - чи не найголовніший предмет в загальноосвітній школі, оскільки «не всім бути фізиками й математиками, а чоловіком і дружиною, батьком і матір’ю – всім»
В. Сухомлинський неодноразово наголошує на тому, що першим осередком духовності та моральності людини є сім'я,в якій дитина пізнає світ, красу людських взаємин, саме вона стає взірцем, згідно з яким у дитини формується уявлення майбутньої родини, ставлення до своїх дітей та бачення яким батьком чи матір'ю буде для них. Недарма він підкреслює: «Ми, батьки, виховуємо своїх дітей передусім красою своїх взаємовідносин. Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини,батька й матері полягає в ому, щоб взаємно творити красу – чоловік творить красу дружини, а дружина – красу чоловіка. Високу мету свого життя вбачайте, шановні батьку й мати в тому, щоб ваші взаємовідносини були постійними, невпинними, духовним удосконаленням, щоб сьогодні ви були кращими, ніж учора»