Сторінка
2
Таким чином, у повноцінній сім'ї, де панують хороші стосунки, злагода, взаємоповага, розуміння, дитина починає пізнавати світ й вірити у високе, ідеальне, непорушне, щирість, довіру та духовність. У протилежному випадку дитина зростає нещасливою, зневіреною, духовно знівеченою, аморальною та чинить опір навколишньому світу й оточуючим.
В. Сухомлинський звертається багаторазово до батьків, щоб вони вміли і бажали оберігати своє подружжя від тих тріщин, які трапляються у стосунках між чоловіком і жінкою. Він зазначає: «Умійте творити велике, безцінне духовне багатство подружнього життя – взаємну любов – справжню людську любов, любов красиву і благородну, чесну і відважну. Це сонце, щ гріє і світить дітям». Навчати любити і поважати жінку необхідно починати в ранньому дитинстві, виховуючи спочатку шанобливе ставлення до дівчини, матері, бабусі, адже вони є творцями нового життя, нової людини. З цією метою у Павлиській школі відзначалося Свято Дівчаток, до якого хлопчики власноруч виготовляли подарунки для дівчат, тим самим вчилися отримувати радість від того, що несуть радість прекрасній половині людства. За словами великого педагога, джерелом мудрості батька стає подружня любов, вірність і допомога, тому він закликає: «Перевір себе, юначе, заглянь собі в душу: чи здатен ти любити людей – віддавати їм свої сили? Без цієї здатності вся батьківська педагогіка перетворюється в порожній звук. Пам’ятай, що виховуєш ти дітей насамперед справжньою любов’ю до дружини…Хороший чоловік творить красу своєї дружини своєю любов’ю, і ця любов як сонячне тепло і сонячне світло, зібрані в квітці троянди, - ця любов стає моральною красою твоїх дітей, батьку»
В. Сухомлинський завершує «Батьківську педагогіку» таким твердженням: «Суспільство – це величезний дім, споруджений з маленьких цеглин – сімей. Міцні цеглинки – міцний дім, крихкі цеглинки – це небезпечне для суспільства явище…крихкість ця полягає в безвідповідальності. Якщо у Вас немає дітей – ви просто людина. Якщо ж у вас є діти, ви тричі, чотири, тисячу разів людина…»
Таким чином, батькові й матері відводиться неабияка місія у вихованні своєї дитини, на їхні плечі лягає безмежна відповідальність за нову людину перед суспільством та державою, адже від цього залежить майбутнє української родини. Майбутнім батькам необхідно передусім усвідомити, що виховання нового покоління – це «тягар» відповідальності, який доведеться нести впродовж усього життя, оскільки «скрізь вас можна замінити іншим працівником – від сторожа до міністра: справжнього батька не замінить ніхто», - зазначає автор «Батьківської педагогіки»
Сім'я в сучасній українській державі функціонує не лише як первинний осередок суспільства, а й головна інституція, що покликана забезпечувати моральний, духовний, соціальний та фізичний розвиток дитини. У Концепції державної сімейної політики акцентується увага на тому, що сьогодні відповідальність за утримання і виховання дітей покладено на батьків значно більшою мірою ніж на державу. Значущість сімейного виховання в умовах сьогодення підтверджують Конституція України, Державна програма «Освіта» (Україна XXI століття), Національна програма «Діти України» та «Українська родина». У Державній національній програмі «Освіта» визначено завдання сім'ї, згідно з якими батьки постають як перші педагоги дитини, які повинні створити умови для повноцінного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання та навчання дітей.
Однак опинившись у фокусі складних соціально-економічних, політичних реформ, українська сім'я виявилася неспроможною для виконання нових функцій, відведених їй державою, про що свідчать її деморалізація, нестабільне становище (кількість розлучень, нові моделі сім'ї, число позашлюбних дітей), економічна слабкість, нівелювання родинних цінностей з матеріальними, педагогічне невігластво батьків тощо. За таких умов особливої актуальності набуває потреба у створенні максимально сприятливих умов для відтворення та формування міцної української родини, що вимагає від нового покоління вирішення таких важливих завдань як: вивчення та осмислення історико-педагогічного досвіду української родини, збереження сімейних традицій, акумуляція та сповідування родинних цінностей. Так як сучасний батько й мати не отримують належної педагогічної освіти і не завжди здатні реалізувати свої виховні функції в повному обсязі, тому педагогічна допомога батькам стає сьогодні прерогативою не лише для них, а й для держави. Проте особливої уваги у цьому сенсі потребує батько, оскільки відповідно до статистичних даних він частіше ніж мати стає не лише психологічно неготовим до свого батьківства, а й педагогічно некомпетентним, незацікавленим, малоініціативним та здебільшого пасивним учасником виховного процесу. На вимогу сучасності з'являється новий тип відповідального батьківства, у розумінні якого від батька очікують активної моральної, духовної та емоційної підтримки, що передбачає не лише його щоденну фізичну присутність, а й максимальну зацікавленість, причетність, задіяність та наближеність до своєї дитини та її життя.
Вагомий внесок щодо ролі батьківства здійснив видатний український педагог В. О. Сухомлинський, який віддав своє серце дітям, а свій багаторічний педагогічний досвід та поради, висвітлені в «Батьківській педагогіці» - батькам. Аналіз його педагогічних ідей цієї значущої праці вважаємо доцільним і сьогодні, адже саме з неї ми черпаємо вічні, істинні та цілющі знання, багато відповідей на питання нашого часу та ключі для розв’язання сучасних проблем сімейного виховання.
Батьківська педагогіка набуває особливої актуальності і нині, в епоху третього тисячоліття, коли широко пропагується моральність, анархія, сексуальна лібералізація, злочинність, а матеріальні апетити нового покоління ведуть до його духовного зубожіння, залишаючи сімейні цінності позаду як пережиток минулого. Такі негативні явища сучасності вважаємо наслідком педагогічного невігластва батьків, їхньої сліпої нерозсудливої любові або ж хибного, безбожного сімейного виховання. Вивчаючи проблеми дітей, умови та особливості виховного процесу в різних сім’ях, В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що спотворена душа дитини – це наслідок неправильного сімейного виховання.
Моральна, психологічна та педагогічна непідготовленість батьків до народження та виховання дітей стає лихом і для дитини, і для суспільства. В умовах сьогодення часто спостерігаємо, як фізіологічно здорові молоді люди народжують дітей, проте водночас залишаються морально-психологічно незрілими, не усвідомлюючи тієї величезної відповідальності, яку передбачає статус батька перед новою людиною, державою, суспільством. Результатом такої незрілості стають чвари, дисгармонія стосунків, які ведуть д того, що молоді люди так і не наважуються одружитися або розлучаються невдовзі після появи дитини на світ. Як свідчить статистика, діти з таких неблагополучних сімей у більшості випадків виховуються без батька та найбільше відчувають брак батьківської любові, уваги, турботи й тепла. Однак в умовах повної сім'ї роль батька у вихованні дитини сьогодні теж буває незначною, так як сильна половина людства звикла перекладати «тягар» виховного процесу на плечі слабких, беззахисних жінок, вважаючи, що виховання – це суто жіноча справа. При цьому чоловіки не забувають висловлювати найсуворішу критику в бік дружини за наявності найменших прогалин у вихованні їхнього чада.