Сторінка
3

Аналіз ідей батьківської педагогіки В. Сухомлинського

Важливе місце у працях В. Сухомлинського посідала мати, він вважав її джерелом людського життя, краси. Своє шанобливе, високе ставлення до жінки педагог висловив у створенні культу матері у Павлиській школі. Проте він не заперечував і не зменшував ролі батька у виховному процесі, навпаки акцентував на його специфічному значенні у вихованні дитини.

Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісного контакту; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе, відчувати близькість до нього дитини; вчителю треба стати другом дитини, її однодумцем у спільній роботі. «Головний вчитель – це людина, що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем» – ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського. Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі, де учень по одну сторону, а вчитель по іншу, а й контактувати з учнем поза уроком, поза класом. Автор наголошує на тому, що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок.

«Дитина — дзеркало духовного життя батьків. Сама цінна риса, що передається дітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло – егоїзм та індивідуалізм» саме ці якості закладаються дитині у 5-7 років. В свій час дуже багато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувши поради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітей виросло спрацьованими егоїстами. Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цій галузі, бо діти, яких він виховав виросли дійсно добрими та достойними.

«Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків» казав Сухомлинський, він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі, бо саме батьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти. «Задача вчителя та батьків – дати кожній дитині щастя». На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіння радощі для інших. Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання, бо тоді вона виросте черствим егоїстом.

Дитині треба дарувати радість творіння, радість співчуття та розділення з іншими радощі, щастя хвилювання за іншу людину. І, звичайно, самим батькам обов’язково треба співчувати, турбуватися про дитину. Дитині потрібно весь час приділяти увагу, турбуватися про неї та про її духовний розвиток. З нею треба ходити у вільний час в театр, або на природу.

Взагалі тема природи весь час постає у роботах Сухомлинського. Він описує методику роботи з дітьми на природі. Вивести дітей на природу та провести там урок набагато складніше ніж провести роботу в класі, але з іншого боку й набагато ефективніше. Як відомо набагато краще запам’ятовується та інформація, що була засвоєна більшою кількістю органів сприйняття, і звичайно, що на природі, якщо ви зможете прикувати до себе увагу учнів матеріал запам’ятається набагато краще бо у процесі сприйняття будуть працювати і зорові, і моторні, і слухові органи сприйняття, а іноді й органи сприйняття запаху.

Проаналізувавши педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, можна дати перелік рекомендацій та побажань батькам та вчителям, особливо класним керівникам.

v Класному керівнику слід складати чітку систему роботи з батьками. Вивчення вікових та індивідуальних особливостей дитини, стану її здоров’я, духовного світу, умов життя в сім'ї – лише початок сімейно-шкільного виховання. Здобуті дані можуть допомогти вчителям вибрати правильні методи виховання, налагодити діловий контакт з батьками й давати їм педагогічні поради.

v Вчителю слід проводити виховні години або факультативні курси в старших класах з тематики планування сім'ї, культури взаємовідносин у сім'ї. Наприклад, в Павлиській школі читався факультативний курс «Культура взаємовідносин у сім'ї» в старших класах і давав бажаний результат.

v Класному керівнику слід проводити психологічні семінари з батьками. Особливо це необхідно, на мою думку, тоді, коли в класі з’являються негативні тенденції поведінки, захоплень, інтересів, стосунків та ін. Це зумовлено тим, що безпосередній вплив вчителя на учня закінчується за стінами школи, а тому вся відповідальність за фізичне та моральне здоров’я дітей лягає на батьківські плечі.

v Батьківські збори не повинні обмежуватися буденним тематиками, наприклад перелічування оцінок, схвалення відмінників або акцентування уваги на неуспішності. Потрібно регулярно нагадувати батькам про їх домінуючу роль у вихованні та навчанні свого чада.

v Залучати якомога інтенсивніше до виховної роботи саме батьків, а не лише матерів. Зазвичай батько є пасивним учасником виховного процесу і це погіршує баланс в сімейному навчанні. Фемінізація освіти в наш час негативно впливає на дітей, особливо чоловічої половини. У школі вчителі переважно – жінки, і вдома вихованням займається переважно мати. А при цьому чоловіча рука може зіграти вирішальну роль у формуванні особистості хлопчика чи юнака. В. Сухомлинський неодноразово наголошував на ролі батька у вихованні, і, на мою думку, це є досить актуальним в наш час.

v Батькам слід ретельно готувати дітей до школи як розумово, так і морально, адже школа - це нова обстановка для дитини, новий колектив і незнайомі кімнати, вимоги та правила. Це може сприяти виникненню стресу. Не слід розбещувати дитину вдома, треба знати, коли дозволяти і забороняти, схвалювати та засуджувати вчинки дитини.

v У школі варто проводити свята на зразок «День Дівчаток», «День матері» та ін Дітям завжди подобається дарувати радість іншим, треба лише давати їм шанс висловити свої почуття та думки.

v Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

v Вияв любові, захоплення їхньою дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатію до неї, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, охочіше спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

v Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши Їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Таким чином, мета і мотив батьківського виховання дитини — це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.

Виховання — справа відповідальна і копітка, яка вимагає від нас великих психічних, фізичних і матеріальних затрат. Хто, як не батьки, повинні виховувати своїх дітей національно свідомими, вчити любити свою батьківщину, бути добрими та людяними, поважати старших. Батькам треба зробити все необхідне для того, щоб їх діти виросли високоосвіченими, стали гордістю та надією держави, відповідальними громадянами своєї країни.

Держава багато уваги приділяє умовам виховання дітей у родинах. За роки незалежності було прийнято чимало законів, які стосувалися питань виховання в сім’ях. Так, 15 листопада 2001 року був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». Отже, законодавчу базу попередження насильства в сім’ї в Україні було створено — залишилось тільки впровадити її у життя.