Сторінка
18
Досліджуючи природу музичності М.Гарбузов визначає її індивідуальне сприйняття та відтворення, стверджує, що слух має зонну природу, завдяки чому слухання твору та його осмислення майже незмінні при різних, але близьких якісних проявах звуків, тональностей, темпу, ритму, тощо.
Поряд з визначеними вище тенденціями простежується прагнення ввести до структури музичності музично-естетичні та психомоторні здібності, необхідні для певних видів виконавчої діяльності. Н.Ветлугіна поділяє музичні здібності на музично-естетичні, які відрізняються естетичним відношенням (художнє сприйняття, творча уява, відтворення музичних творів), автор вважає та спеціальні, які обґрунтовані сенсорною основою. Автор уважає головними здібностями звуковисотний та ритмічний слух.
Принципові позиції щодо структури музичності відстоюють С.Науменко та Ю.Цагареллі. Український психолог С.Науменко, досліджуючи музичність як індивідуально-психологічну властивість особистості, що забезпечує продуктивність будь-якого виду музичної діяльності, до її структури віднесла музичний слух (мелодійний, гармонічний), чуття ритму, творчу уяву, чуття цілого, емоційність та звукообразність музичного сприймання. Ю. Цагареллі визначає інтегровану властивість музичності, яка складається із шести основних музичних здібностей: музичного слуху, музично-ритмічної здібності, емоційної сприйнятливості на музику, музичної пам'яті, музичної уяви та музичного мислення. На думку вченого, це – процес детального пізнання істотних властивостей твору, що має особливе значення. Логічне музичне мислення дає змогу гнучко та швидко оперувати нотною інформацією, аналізувати та синтезувати ідею, мету та інтерпретацію твору.
Відомі вчені А.Ковальов, В.Мясищев до структури музичності додають творчі здібності: музичну фантазію як характеристику внутрішнього слуху, а Е.Назайкінський до структури музичності включає музично-перцептивні здібності (творча уява, просторові компоненти музичного сприймання).
Погоджуючись із структурою музичності, що змінилася від елементарних складових до інтегрованої властивості вищих здібностей, розглянутих у науковій літературі останього часу укажимо на зміни, що торкнулися природи музичних здібн6остей. О.Ростовський визначає сенсорною основою музичних здібностей. наочно-дійову орієнтацію у звуковисотних, ритмічних, тембрових і динамічних співвідношеннях, де на базі єдності емоційного і слухового компонентів ровиваються основні музичні здібності. Якщо ладове чуття пов’язане з таким провідним музичним виражальним засобом, як звуковисотність, то музично-ритмічне чуття з ритмом. Звичайно, умовність виділення окремих музичних здібностей указує на їх єдність, оскільки вони не існують одна без одної. У людини не може бути розвинета одна музична здібність. якщо зовсім відсутностя інша. Усі вони виникають і розвиваються в музичній діяльності, доповнюють або компенсують одна одну по-різному проявляючись у процесі музичного розвитку особистості. Привертає увагу той факт, що відсутність ранніх виявів музичних здібностей ще не свідчить про їх відсутність, оскільки вияв музичних здібностей залежить не тільки від уроджених задатків, але й від культурного середовища і музичного оточення. О.Ростовський відзначає, що здатність до сприймання музики, крім основних музичних здібностей, потребує наявності цілісного і диференційованого сприймання, виконавська діяльність потребує якості звука, пластичності моторіки, творча діяльність – здібностей до пісенної, музично-ігрової, танцювальної, імпровізаційної творчості. Не можна сприймати музику, якщо не диференціювати тих елементів звучання, які є носіями музичної виразності
Вважаючи основою музичного розвитку слух у широкому розумінні цього слова, під яким розуміється здатність до такого сприймання звучань, яке відповідає специфічним особливостям музики, необхідно уточнити поняття “слух” (виразний, звуковисотний) з точки зору психології: від його виховання в широкому розумінні слова до виховання у вузькому через взаємовплив і взаємозв’язок до повної єдності. Умовний поділ слуху дає підстави для обрання вченим методики його розвитку за такими положеннями: а) не можна підходити до виховання музичного слуху як до особливого завдання, що незалежить від виховання музичного сприймання; б) на початковому етапі особливо важливий зв’язок музичного слуху з іншими сенсорними і сенсомоторними здібностями; штучне поєднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує музичний розвиток; в) основою розвитку звуковисотного слуху є формування мелодичного слуху як узагальненої музичної здібності; г)показником рівня розвитку музичного слуху у школярів є здатність змістовно сприймати суть інструментальну музику (без зовнішньої програмності).
Отже, у процесі дослідження музичності та розгляду її структурних складових було вивлено два основні погляди щодо її природи: музичність як уроджена здібність, що не підлягає формуванню, і музичність, як властивість, що формується на основі уроджених задатків. Останнє дослідження значно розширює функційну природу музичності, яка на сьогодні виступає інтегрованою властивістю сприймання, виконання і творчості, надає можливість у повній мірі проявити індивідуальність „Я” ососбистісно за умови врахування суперечності між її структурними компонентами, та проявитися у відповідності її музичних нахилів.
У контексті визначеної проблеми нас цікавить розвиток спеціальних музичних здібностей керівника хору, що дозволяє цілісно і диференційовано оцінити музичний твір, утворити власну виконавську інтерпретацію з позицій системно-професіографічного підходу. Оскільки системний підхід спрямовує на комплексне вивчення взаємопов'язаних явищ, а професіографічний підхід орієнтує на проведення дослідження відповідно певної діяльності, розглянемо складові музичності у структурі диригентсько-хорової діяльності керівника хору.
Спостереження засвідчили, що в усіх видах диригентсько-хорової діяльності керівника хору складові компоненти музичності проявляються одночасно з активним функціонуванням всіх музично-пізнавальних процесів. Це допомагає цілісно сприймати музичний твір, дозволяє кваліфіковано оцінювати зміст, смисл, динаміку образів, створювати підстави для побудови колективної виконавської інтерпретації.
Дослідник сучасної диригентсько-хорової освіти Т.Смирнова важливим компонентом в структурі музичності керівника хору визначає мелодійний слух, указує на його функційні особливості під час спілкування з хором – контроль і корекцію хорових партій. При цьому гармонійний слух допомагає відтворювати і аналізувати якість виконуваного твору; поліфонічний слух – орієнтуватися в одному самостійному русі кількох хорових партій; тембровий і гармонійний слух допомагають діагностувати емоційно-образні ознаки хорового співу і вказують на якість, яскравість і гнучкість звукового забарвлення хорового звучання. Т.Смирнова до структури музичності пропонує ввести емоційно-естетичний слух як найважливіший показник професіоналізму музиканта. Вона вважає, що емоційно-естетичний слух необхідний для адекватного осягнення емоційного змісту хорового твору, відображає ступінь емоційної чутливості керівника хору. Необхідним компонентом успішної професійної діяльності диригента та співаків хору дослідниця визначає музичне мислення як процес детального пізнання хорового твору в його істотних властивостях, зв’язках та відношеннях. Продуктивне мислення, з одного боку, дозволяє диригенту моделювати зміст твору, здійснювати відбір засобів професійної діяльності, складати і відбирати відповідний репертуар (В.Г.Ражніков, Л.І.Дис, М.Аршавський, І.Мусін), тоді як логічне мислення допомагає співакам і диригентам гнучко і швидко оперувати нотною інформацією, аналізувати і виділяти головну ідею, порівнювати елементи художнього образу, синтезувати виконавську інтерпретацію або концертну програму. Музична уява як образний компонент музичного мислення, за думкою Т.Смирнової, сприяє відчуванню багатокомпонентних яскравих музичних образів і забезпечує створення уявної звукової концепції твору або комплексу пластичних засобів, що з’являються у диригента разом з виконавською інтерпретацією.