Сторінка
35

Психолого-педагогічні умови підготовки керівника хору в системі вищої музично-педагогічної освіти

– ефективно знімати психологічне і фізичне напруження;

– відрегулювати функції організму (кровообіг, частоту дихання, тремтіння рук);

– змінювати різні емоційні стани.

У результаті оволодіння вміннями психолого-м’язової свободи, особливо в кінці навчального року, студенти експериментальної групи навчилися не тільки контролювати свій психолого-м’язовий стан, але й управляти ним.

Складовим компонентом психолого-м’язової свободи виступали зовнішні і внутрішні принципи розвитку м’язової свободи – умовні та безумовні рефлекси. Формування зовнішньої сторони виступало як свідоме оволодіння диригентською технікою та її елементами, а внутрішньої – автоматична м’язова свобода рук. Спираючись на основний принцип навчання – „повторене повинно бути покращеним,” ,шляхом численних повторів було досягнуто позитивних результатів формування м’язової свободи диригентського руху.

Отже, оволодіння вміннями психолого-м’язової свободи та елементами аутогенного тренування створило фундамент для формування початкової диригентської техніки, в якій „першочерговим завданням є розвиток у студентів диригентської свободи рук, що зумовлює пластичність диригентських рухів – якість, без якої не існує ні диригентської техніки, ні диригентського мистецтва в цілому”.

Формування пластичності рухової сфери студентів відбувалося у спеціальних умовах навчання (індивідуальний підхід,максимальний вияв індивідуальності кожного студента; успішність заняття з кожним студентом незалежно від оточуючих; емоційно-позитивна взаємодія в системі “викладач-студент”) завдяки використанню такихметодів активізації репродуктивної діяльності як: пояснювально-ілюстративний, метод внутрішнього інтонування, метод вправ, метод “пластичних дзеркал”, інтонаційно-пластичний.

Пояснювально-ілюстративний метод допомагає студентам засвоїти знання, що повідомлялися викладачем у готовому вигляді часто без самостійного пошуку. Здобуваючи знання з техніки диригування, цей метод допомагає у стислі терміни концентровано озброїти студентів теоретичними знаннями і практичними вміннями, розвинути мислення та пам’ять.

Метод внутрішнього інтонування використовувався нами для розвитку навичок внутрішнього інтонування студентів, виступав як метод доучування, повторення, виконавського вдосконалення, розумової діяльності в умовах самостійного навчання і сприяв:

– розвитку творчої уяви;

– зосередженню уваги на музичному творі.

На цьому етапі використання методу вправ допомагає студентам удосконалювати диригентсько-хорові навички й уміння шляхом багаторазового повторення дій за зразком. Метод вправ (завдань) належить до практичних робіт репродуктивного характеру, що допомагає студентам перевірити щойно засвоєні знання.

Послідовне застосування передумов психоло-гом’язової свободи до диригентського жесту дає нам можливість визначити подальший шлях удосконалення диригентської техніки, що формувється у такій послідовності вправ: а) вправах на розкутість жесту; б) вправи на закріплення функцій рук та їх самостійності; в) вправах на моделювання емоційного стану в процесі диригування.

Вправа 1.

а) рухи по колу; б) рухи , що імітують крила птаха; в) зигзаг; г) рухи на динаміку.

Вправа 2.

1. Вільно опущені руки, відчуття м’язової розкутості рук під час стрішування.

2. Повороти тулуба, вільне положення рук.

3. Підняти руки на рівень плечей, затримати і розслаблено опустити.

4. Описати коло обома руками по черзі, слідкуючи за свободою виконання.

5. Зігнути руки в ліктях, пальці покласти на плечовий пояс, описуючи кола, „вісімки”.

Якщо на перших заняттях такі вправи виконувалися викладачем і копіювалися студентами, то на наступних заняттях студенти самостійно виконували і пояснювали механізм виконання цих вправ.

Для звільнення диригентської постави та мязів рук були запропоновані студентам такі пластико – гімнастичні вправи:

1. Вільно опущені руки, голова, повне відчуття м’язової розкутості (струшування руками).

2. Повороти тулуба, вільний рух руками.

3. Підняти руки на рівень плечей, затримати і розслаблено “скинути”.

4. Описати коло обома руками по черзі, затримати і розслаблено опустити.

5. Зігнути руки в ліктях, пальці покласти на плечовий пояс, описати коло, “вісімку”.

Для усунення затислості кисті, пальців, негативних звичок, небажаних моторних іррадикцій, (наприклад, одночасний рух ліктем та рухи кисті, плеча), схильність до паралельних рухів обома руками, підгинання колін, мимовільне посмикування або поворот голови вважаємо доцільним виконання наступних вправ:

Вправа 4.

1. Паралельне проведення вертикальної лінії (уявити звукову нитку) вгору-вниз, повільно на рахунок „до п’яти”.

2. Описати коло різними руками, повільно, на рахунок „до п’яти”.

3. Повільно описати кожною рукою квадрат, трикутник, коло, „вісімку”.

4. Перед собою маленьким і великим жестом намалювати „вісімку” в лежачому чи стоячому положеннях.

5. Підняти обидві руки вгору. Вільно відкинути кисть, передпліччя, всю руку.

6. Намотування клубка перед собою обома руками.

Вправи на закріплення функцій рук та їх самостійності

1. „Ритмічне двоголосся”: а) відстукування двома руками; б)відстукування однією рукою і скандування на та-та (скандування подумки).

2. Показати правою рукою коло, а лівою „рубати” і навпаки.

3. Рухи рук віддзеркалюють одна одну.

4. „Точка-відскок” з місця.

рівнях.

5. Дугоподібні рухи рук зліва направо, вправо-вліво, перед собою, з різною амплітудою, у різних позиціях.

Для покращення свободи та пластичності диригентського жесту студентам пропонуються додаткові вправи на різні функції рук, динаміку, темп

Вправа 5.

1. Провести паралельним жестом округлі й увігнуті лінії.

2. Протактувати диригентську сітку з округлими й увігнутими лініями.

3. Виконати повільним жестом Р, f.

4. Виконати повільним і округлим жестом різні темпи.

5. Показати перемінну динаміку в повільному темпі у з’єднанні з голосом (p-f, p-f).

6. Проспівати, а потім відтворити в тексті перемінну динаміку, але вприскореному темпі, проаналізувати свої дії.

Необхідним засобом формування пластичності диригентського жесту є відпрацювання звуковедення на legato, яке сприяє максимальній свободи диригентської руки і появі співучості жесту. Оволодіння таким штрихом ми вважали вадзвичайно важливим, тому, щоб сформувати таке відчуття студентам, пропонувалися вправи: а) за долями такту; б) в одному напрямку; в) на одній частоті вгору, вниз.

У результаті такої послідовності вправ у студентів експериментальної групи поступово сформувалося відчуття свободи та в’язкості диригентського жесту, координаційні вміння на різні функції рук.

На рівні засвоєння навчального матеріалу оволодіння елементами початкової диригентської техніки, зокрема, чуття диригентської опори, диригентської точки, ауфтакту ми формували шляхом контролю студентів за фізичним відчуттям руху з різною мірою роботи м’язових груп. Так, для чуття диригентської опори студентам були запропоновані наступні вправи: