Сторінка
1

Методи виховання

Метод виховання – спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців певних поглядів, переконань, а також навичок і звичок поведінки.

Виховний вплив методів виховання посилюється за умови використання відповідних прийомів виховання.

Прийом виховання – частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Крім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засіб виховання – вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них – правовому, економічному тощо).

Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на такі групи: методи формування свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, методи контролю й аналізу ефективності виховання.

Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань.

До них належать словесні методи: бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.

Бесіда. Особливість її полягає в тому, що педагог, спираючись на наявні в учнів, студентів знання, моральні, етичні норми, підводить їх до розуміння, освоєння нових.

Успішне проведення бесіди забезпечує дотримання таких умов:

– обґрунтування актуальності теми;

– формулювання питань, які спонукали б до розмови;

– спрямування розмови в належному напрямі;

– залучення вихованців до оцінювання подій, учинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них відповідного ставлення до дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків;

– підсумовування розмови, прийняття конкретної раціональної програми дій для втілення її у життя.

Бесіда буває фронтальною або індивідуальною.

Фронтальну бесіду проводять з усім класом (групою) на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну та ін. Однак особливі труднощі ви никають тоді, коли доводиться переконувати людей у помилковості їхніх поглядів і переконань, неправильності поведінки. Для цього необхідно володіти різними прийомами, що сприяють підвищенню ефективності фронтальної бесіди. Наприклад, певною мірою погоджуючись із думкою підопічних, з'ясовують слабкі й суперечливі місця в їх позиції, що насправді є спростуванням її. Розмова при цьому може відбуватися за такою логікою: «Я з вами згоден, але як бути, коли .». Слід продумати запитання, якими можна спонукати особистість до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження. Аргументи педагога мають бути неспростовними.

Особливо складною для педагога є індивідуальна бесіда, мета якої полягає в тому, щоб викликати співрозмовника на відвертість. Педагог повинен дбати про те, щоб проголошувані ним моральні сентенції не тільки були усвідомлені, а й пропущені через внутрішній світ особистості, тобто пережиті. Без використання переконливих прикладів цього не досягти. Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог є союзником, щиро прагне допомогти йому і знає, як досягти цього.

Якщо в бесіді йтиметься про порушення правил поведінки, її не починають із докорів, повідомлення про покарання. Доцільно спочатку з'ясувати причини порушення, мотиви негативного вчинку, щоб правильно визначити міру педагогічного впливу.

Недосвідчені педагоги дуже часто індивідуальну бесіду зводять до розвінчання негативних учинків. Більше користі приносить бесіда, якщо її розпочинають з аргументованого розкриття суті вчинку, щоб особистість, яка здійснила його, сама усвідомила його аморальність.

Лекція. Як послідовний, систематичний виклад певної проблеми вона може мати епізодичний характер чи належати до певного тематичного циклу, кінолекторію. Використовують її в середніх і старших класах, студентських колективах.

Для успіху лекції важливо продумати її композиційну побудову, дібрати переконливі аргументи, необхідні для оцінювання подій і фактів. Мова лектора має бути жвавою, емоційною. Для підтримання уваги слухачів використовують спеціальні психологічні прийоми. Теоретичні положення лекції розкривають у тісному взаємозв'язку з практикою, із життям колективу, що дає змогу встановити довірливий контакт лектора з аудиторією. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання студентів. Характер останніх може бути різним: стосовно уточнення фактів, оцінки лектором певного явища, його думки з приводу якоїсь проблеми, гострі запитання полемічного характеру. Лектор не повинен ухилятися від відповідей на запитання, оскільки це може бути підставою хибного тлумачення певного факту або нерозуміння його взагалі.

Диспут. Як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, невимушений обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють.

Під час диспуту його учасники відстоюють свою позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх ерудиція, культура мовлення, розвивається логічне мислення.

Тематику диспуту підбирають із таким розрахунком, щоб спонукати його учасників до роздумів над серйозними світоглядними питаннями – про мету життя, справжнє щастя, обов'язок людини перед суспільством. На диспуті можна обговорювати й факт із життя групи, класу, виробничого колективу, літературний твір, газетну чи журнальну статтю, певну актуальну проблему. Обираючи тему диспуту, необхідно попередньо з'ясувати, наскільки його учасники обізнані з нею.

Питання диспуту повинні викликати інтерес, примушувати задумуватися над суттю проблеми, сприяти формуванню власного ставлення до неї. При цьому створюють атмосферу невимушеності: всі повинні почувати себе рівними, ніхто не має права повчати і ображатися, виступи мають бути відвертими й аргументованими. Метою диспуту є не прийняття остаточних рішень, а створення можливостей для самостійного аналізу його учасниками проблеми, аргументація власних поглядів, спростування хибних аргументів інших.

Приклад. Його використовують для конкретизації певного теоретичного твердження, доведення істинності певної моральної норми. Він є переконливим аргументом і часто спонукає до наслідування. Інтенсивність виховного впливу прикладу зумовлена його наочністю і конкретністю. Чим ближчий і зрозуміліший він, тим більша його виховна сила.

Використання прикладу у вихованні вимагає враховувати вікові й індивідуальні особливості молоді. Так, підлітки й учні старших класів уже не наслідують сліпо приклад, а критично ставляться до нього. Однак за браком життєвого досвіду іноді прикладом вважають зовсім не те, що гідне наслідування.

Виховання на позитивному прикладі не можна зводи ти до називання позитивних героїв художніх творів, кіно фільмів, кращих учнів (студентів) тощо. Необхідно образно показати позитивні якості конкретної особистості, щоб викликати захоплення ними, прагнення їх наслідувати.