Сторінка
8
Ба більше. В цьому контексті героя-простачка виявляється й візантійська паралель розповідям про Персеваля/Сімпліціссімуса. Це, на нашу думку, агіографічний переказ про Філарета Милостивого, типологічно співпадаючого з фольклорним простачком-дурником (буквально слідує за чужими вказівками, не розуміє простих речей, байдужий до природних законів, здійснює безглузді добрі вчин ки, що неодмінно приводить до різноманітних глупств), котрий, як і його фольклорні побратими, зрештою торжествує, отримує незліченні багатства і родичається з імператорським домом. Філарет візантійської агіографії виявляється дідом Марії з Амнії (Пафлагонія), яка стає дружиною імператора Константина VI Багрянородного (780-797), а друга внучка була видана заміж за лангобардського короля Аргуса, а син Іоанн став імператорським спафарієм. Сам Філарет, навіть ставши багачем, приховує це, продовжує вести скромне життя, здійснює подвиг милосердя і удостоюється Царства Небсного. В часі його смерті в віці 90 років (у 792 р.) все приміщення наповнилося ароматом.
Образові Грааля присвячені, крім вищезгаданого твору німця Вольфрама фон Ешенбаха (“Парцифаль”, бл. 1200 – 1210 рр.), твори бургундського поета, клірика з Франш-Конте Роберта де Борона “Йосиф Аримафейський” ("Iosep Abarimatia"), “Історія Грааля («Estoire dou Graal»)” та “Мерлін і Персеваль”, анонімні французькі “Perlesvaus Le Haut Livre du Graal”, “Perceforest”, англійського рицаря Томаса Мелорі “Le Morte d’Arthur” (“Смерть Артура”, написана в 1469 р., опубл. в 1485 р.), анонімний “Цикл Вульгати” (“Історія Святого Грааля”, “Історія Мерліна”, “Книга Ланселота”, “Пошук Святого Грааля” ("Demanda del Santo Grial") і “Смерть Артура”, 1215–1236 рр., де-якими дослідниками авторство "Смерті Артура" приписується Готьє Маппу, оксфордському архієпископові, приналежного до свити короля Англії Генріха ІІ Плантагенета), записаний монахами–цистерціанцями за порадою святого Бернара Клервоського. Тут слід додати, що " . в молодості святий Бернар молився перед чорною Богородицею . Святий молився кельтській богині у церкві Сен-Вуарля, і вона видавила з грудей три краплі молока, котрі скотилися на вуста майбутнього засновника ордену тамплієрів, і зауважте, саме Бернара великий Данте розташовує у "Божественній комедії" в раю, в центрі Троянди .".
Альбрехт фон Шарфенберг (1270 р.) продовжив розповідь фон Ешенбаха «Тітурель» (ім’я хранителя Грааля) у своїй власній поемі «Новий Тітурель», яку присвячує цареві Іоанну та ролі Грааля в Індії (книга ІІІ. гл. 40 – 41). Тут, як зазначає Н.А. Бондарко, тенденція зображення замкнутого сакрального простору, пов’язаного з Граалем, отримала своєрідну інтерпретацію. Якщо у Вольфрама фон Ешенбаха, зазначає німецький вчений М. Верлі, зустрічається лиш тільки одна згадка про храм Грааля (у 16-й книзі) у зв’язку з хрещенням Фейрефіца, зведеного брата Парцифаля, то у його продовжувача «вольфрамівський замок став величезною ротондою, котра за допомогою досягнень візантійсько-іранського зодчества збудована як відображення і осердя всього тварного космосу, як візіонерська архітектура». Описуючи у всіх деталях архітектурну конструкцію храму, зазначає Н.А. Бондарко, Альбрехт опирався головним чином, на два біблійних приклади словесного зображення сакрального простору — храму Соломона (3 Цар. 5:15-32; 6, 1-38; 7, 13-51; 8, 1 - 9, 9; 2 Пар. 3-7) та Небесний Єрусалим (Об’яв. 21: 10-22). Зокрема, храм, дарований Тітурелю і його нащадкам Граалем, осмислюється як аналог (wider wag) храму Соломона: got rainer gir ie gebende waz me dann si wвr gernde / Do dirre kung so lebende nach wird waz got wert in stuire wernde / Dw wider wag der gabe salomones / Do er so werdeclichen stifte tempel domini des trones (Nyholm: 366). Цікаво, що у Біблії є опис певного ідеального храму, що виник під безпосереднім впливом реального храму Соломона, а саме, храму з видіння пророка Ієзекіїля (Ієзек. 40: 1 - 42, 20; 43: 13-17).
« . Альбрехт не тільки «будує» храм Грааля (строфи 298-440), але й алегорично витлумачує його в промові Тітуреля, зверненій до нащадків короля (строфи 500-602). У «Молодшому Тітурелі» реалізуються, таким чином, дві форми середньовічної богословської творчості – вербальне конструювання ідеального замкнутого простору та алегоричне витлумачення цього простору». Відповідно вважається, що автор «Нового Тітуреля» при описі храму Грааля опирався на середньовічну традицію алегоричного витлумачення храму як-от: 2-га книга «Гомілій на книгу Ієзекіїля» Григорія Великого (Homiliae XL in Ezechielem; l. II, PL 76, 933-1072), трактати Беди Високоповажного «Про Храм Соломонів» (Liber de templo Salomonis; PL 91, 735-808) і «Про Скинію та начиння її» (De tabernaculo et vasis ejus, ac vestibus sacerdotum; PL 91, 393-498), Гуго Сен-Вікторського «Про Ноїв Ковчег в моральному сенсі» (De arca Noe morali; PL 176, 617-680) і «Про Ноїв Ковчег у містичному сенсі» (De arca Noe mystica; PL 176, 681-704), Ріхарда Сен-Вікторського «На видіння Ієзекіїля» (In visionem Ezechielis; PL 196, 527-600), завершальний розділ трактату «Веніамін Старший» «Декілька алегорій Скинії Заповіту» (Benjamin major. Lib. V: Nonnullae allegoriae tabernaculi foederis; PL 196: 191-202), трактати 1-ий і 2-ий із триптиху «Пояснення труднощів, котрі виникають під час тлумачення Скинії Заповіту» (Expositio difficultatum suborientium in expositione tabernaculi foederis; PL 196: 211-242). У всіх цих творах, резюмує Н.А. Бондарко, присутні два значення храму, нерозривно поєднані між собою: праведна людина (храм — її душа, де мешкає Бог) і Рай — внутрішній (у душі людини) і зовнішній (Царство Небесне).
Апофеозом поеми Шарфенберга стає перенесення замку Грааля Монсальват до Індії на молитовне прохання Парсифаля та пресвітера Іоанна. Через це Тітурель, який 500 років був охоронцем Грааля, в райському спокої помирає. Начебто, Парсифаль десять років був царем Індії під іменем Іоанна. Але через те, що в тузі за сином помирає мати Парсифаля, він змушений віддати владу превітеру Іоанну. За іншою легендою, романський цар Мануель (тобто візантійський імператор Мануїл Комнин) прибуває у царство Іоанна та залишається жити у цій країні.
Завантажити реферат