Сторінка
21
Без сумніву, в слов'янському фольклорі колізії долі в умовах терору "панів/феніїв" відбилися в казках та легендах про боротьбу зі Змієм Гориничем, де саме слово "Горинич" і гідронім Горинь є безсумнівними згадками про верховного бога (кімвр. div, брет. duw "божество" ~ слов. Див) кельтів Гране (grian "Сонце", ірл. Гріан Айн ех)-Тараніса (бог блискавок; його символи — блискавка в центрі сонця та змія, що виповзає з черепа коня; його культ, за Лукіаном відзначався неймовірною жорстокістю; одночасно він — іпостась такого ж жорстокого верховного бога Єзуса, Aesus). Винятково до кельтського кола належить уявлення про триголову божественну істоту, яка в грецькій міфології відома як триголовий Геріон (Hesiod., Theog. 287), а у слов'янській — Змій Горинич. Cпогад про сам союз "феніїв" (який за певних умов здійснював і охоронні функції) наявний у казках про Гориню, Дубиню та Усиню, Котигорошка та Літаючий Корабель.
Також генетично до цього ж кола належать Калін-цар (cailin "дівчина"), виступаючий в образі діви-войовниці, билинні "каліки перехожі" (cailleach "старий", "відьмак"), "чорт" (ceart "право, вірність") чи "Савур-могила" (де здійснювалося літнє жертвопринесення; samhradh, фонетичне saur "літо"). Музика знаменитого танцю "Аркан" (від латин. arcanus "таємний", і, як стверджували самі римляни, це слово запозичене від кельтів), який здійснюють члени аналогічного карпатського чоловічого союзу опришків-"басарабів" (oppressare "пригноблювати, давити" ~ тур. bassara "давити") і який, за легендою, принесли таємничі витязі, які спустилися з гір, повністю ідентична музиці кельтської застільної пісні про сидр (ірландська "Ev Sistr" та бретонська "Ev Chistr 'Ta, Laou!"). Цілком можливо, що у Східній Європі назва союзу "феніїв" збереглася у фольклорі як Кудеяр (від kathu "бій, сутичка" + aire "піклування"). На Чернігівщині засвідчено таке передання: " . Розповідають, що в давнину жив якийсь народ, кудеярами називався; народ був злочинний, безбожний, з нечистою силою знався . ось ті кудеяри і кургани насипали".
Відгомоном про протистояння людиноненависницькій релігії "феніїв" є слов'янсько-литовська казка (зафіксована на Вятчині, Смоленщині, Пінщині, Волині, Закарпатті, у боснійців-мусульман, південно-східній Польщі, біля околиць Вільнюса) про рогатого пташиного короля Кука (< валл. coch "червоний"; у сербів — ћук "сич", у поляків — kucha, у литовців — Кукас, Кукіс або Скукас), який пожирає безліч птаства або навіть велетнів, щоб з його кісток збудувати собі палац (гніздо). Звірі змовляються і за сигналом зозулі Сокіл вбиває узурптора (або тиран гине під час Ноєвого потопу).
Також за "феніями" скрізь мандрувала велика група їх слуг (пракельт. slougo-; пор. з литов. slauga "доглядати") — чоловіків та жінок, як правило, разом з чередами великої рогатої худоби (слов. *korva < "karava < кельт. car(a)vos "олень, рогатий", автентичне слов'янське слово мало б не "кентумний" вигляд *sorva) та табунами коней (ірл. kapall "кінь" > слов. "кобила") і власним богом-покровителем Велесом (< дв.-ірл. filid "віщун, поет"). " . Великі стада худоби швидко поїдали і витоптували траву, а тому вимагали постійної зміни пасовиськ. Це зумовлювало перманентні конфлікти з сусідами за місця випасу худоби. До того ж кочове господарство настільки ефективна галузь господарства, що один чабан випасав стадо, яке могло прогодувати кілька сімей. Надлишок чоловіків при постійній загрозі військових сутичок перетворювався у фахових воїнів (а за мирних часів — в учасників обрядово-театралізованих дійств, — О.Г.). Продуктивна скотарська економіка давала змогу суспільствам кочовиків утримувати численні збройні сили (та ритуально-шаманські колективи-ордени, — О.Г.)".
Саме вони були рознощиками туберкульозу (як відомо, людський туберкульоз первинно є зоонозом, тобто хворобою тварин, а саме великої рогатої худоби). Туберкульоз кельти сприйняли як кару за неналежне пошанування божества води та джерел (кімвр. tardd ~ пор. з топонімами, які містять форманти "турйя" чи "турья", що перебуває поряд з кельтськими археологічними пам'ятками на Закарпатті; пор. з кельтіберською переінтерпретацією римської Венери на богиню джерела, що дало іспанське venero "джерело"), в результаті чого містичне одкровення, яке сталося десь в V-IV ст. до н.е., сподвигло їх рознести цей культ (кельт. *krab "релігія, набожність" ~ тох. А klop "небезпека", англ. help допомагати", дв.-рус. "холоп" як букв. "помічник", рос. "глупий" як букв. "застиглий в релігійному екзстазі, той, хто боїться божества") з придунайсько-східнофранцузького центру пізньогальштаттської культури по всій Європі, знаходячи і встановлюючи вівтарі біля джерел (брет. an andon "(мешкаючі біля) джерел" > "анти") не тільки річок, але й струмків та потічків. Як встановив К. Тищенко, на витоках великої кількості річок України фіксуються саме кельтські назви селищ.
Завантажити реферат