Сторінка
48
Начебто поряд у священному озері в жертву Абелліону кельтібери втопили золото, награбоване ними у Дельфійському храмі Аполлона під час походу Бренна (279 р. до н.е.) (Paus., X, 21,22). Аналогічний «подвиг» вчинили в 170 р. н.е. костобоки, зруйнувавши храм містерій в Елевсині, про що розповідають Елій Арістід в своїй «Елевсинській промові» та Павзаній (Х, 34,5), а 396 р. це ж вчинили з Елевсином вестготи Аларіха. Біля Требеніште було знайдено поховання галлів-учасників цього походу, де виявлено дещо з награбованих речей. Але частина дельфійського золота з храму іберійського божества в Тулузі (Толозі), як пише історик Юстин, була привласнена консулом Сціпіоном в 70 р. до н.е. На цій основі вважають, що під чашою Грааль слід вважати жертовну золоту чашу з храму в Дельфах, пожертвувану Аполлонові Діонісом після походу останнього в Індію (див. нижче). Як на нас, Граалем могла бути й чаша містерій з Елевсину, яким заволоділи ті ж таки вестготи Аларіха в 396 р. явно не без допомоги місцевого глави мітраїстів Фестія, який, крім того, ще й став ієрофантом саме елевсинських містерій Кори та Деметри (пор. з мотивом «Спустошеної землі» і Граалем та мотивом неродючості землі в часі перебування Кори-Персефони в Аїді). Власне перший ієрофант Елевсину Триптолем зображався з чашею напою кікеону (“суміші”) в руках (у гімні Деметрі говориться: δέξατο δ’αιόλον ΄άγγος έν ώι κυκον ένέκειτο, dexato d’aiolon haggos, ei oi kykeon enekeito — “вона прийняла сяючу посудину з кікеоном”). Він поширив хліборобство і культ Деметри у світі і, як особливо акцентують передання, саме у Сірії. Після смерті Триптолем став праведним суддею у потойбіччі.
Тут хочеться згадати про жертовну чашу-кратер спартанського царя Павсанія, встановлену на честь богів у гирлі Понту Евксинського біля міста Візантія на честь перемоги над персами саме у Дельфах. Геродот (VI,81), згадуючи цю чашу, зазначає, що скіфський казан царя Аріанта, що встановлений біля джерела гіркої притоки Гіпанісу в Ексампаї, ушестеро більший (і вміщує шістсот амфор) від кратера Павсанія. Також свого часу перський цар Дарій подарував храму в Дельфах два кратери: золотий стояв праворуч від входу до храму, а срібний — ліворуч. В другому греки змішували вино з водою на свято теофаній (Геродот, "Історія", І, 51).
Інші дослідники (Ж. де Сед, М.-Е. Готьє, Р. Лей, М. Байджент, Г. Лінкольн) вважають, що чаша Грааль належить до “скарбівниці Соломона” з пограбованого римлянами Тіта Флавія Веспасіана Ієрусалимського храму. Свого часу, значно раніше, награбовані в ієрусалимському храмі чаші використовувалися на бенкеті останнього вавилонського царя Валтасара, сина і співправителя царя Набоніда, сина Навуходоносора. В розгар бенкету, коли прославлялися вавилонські боги, якась таємнича рука зробила на стіні напис, який зумів прочитати лише за порадою цариці іудейський мудрець Даниїл, — "Мене, мене, текел, упарсін". Він пояснив значення цих слів і дав їм тлумачення, передбачивши загибель Валтасара і розділення Вавилонського царства між персами та мідянами. Пророковане збулося (Дан. 5). Відомо також, що син царя Соломона Ровоам (926-910 рр. до н.не.) змушений був відкупитися від окупації єгиптян, віддавши все золото скарбівниці Соломона фараону Шешонку (Сусакім) і замінивши, наприклад, у Храмі золоті щити на мідні. Розглядалося це як покара за поклоніння Ровоама та його матері аммонітянки Наами ідолам. Решту ж, що залишилося від скарбниці Соломона і Давида, внук Ровоама Аса змушений був подарувати сирійському цареві Венададу за те, щоб він став союзником у боротьбі з північним (Ізраїльським) царством, за що цар проклинається пророком Ананією.
Цю "скарбівницю Соломона", здобуту римлянами, начебто, привіз до Риму, як зауважує Прокопій з Кессарії, король вестготів Аларіх в 410 р. В 507 р. король Аларіх ІІ перевіз скарб у Каркассон. Більшу частину цих багатств пізніше регент Теодоріх (він же епічний герой Дітріх Бернський) перевіз у столицю аріан Равенну, потім вони потрапили у руки аріан-вандалів, звідки знаменитий полковедець Юстиніана Велізарій перевіз частину їх у Візантію, де імператор подарував їх різним храмам у Ієрусалимі (Прокопій Кесарійський, "Війна з вандалами", ІІ, IX : 5-9), а частину повернув собі король вестготів Амаларіх після досягнення повноліття.
Але частина “скарбів Соломона” залишилася в Каркассоні і, за даними арабських джерел, тут був і “стіл Соломона”. Вважається, що свідчення про чашу (блюдо) Грааль зі "скарбу Соломона" наявне саме в "Історії франків" Григорія Турського. В 523 р., коли сини Хлодвіга Меровінга Дітріх і Глотар перебували в поході проти германського племені турингів, Дітріх вирішив позбутися брата та заволодіти його "скарбом". Він покликав брата у свою візок, розташувавши за запоною воїнів. Глотар побачив з-під короткої запони ноги, зібрав свою дружину і прибув озброєний. Дітрих, щоб виправдатися, подарував братові дорогий срібний диск (блюдо). Глотар забрав подарунок, але Дітріху стало його шкода і він почав жалітися на свою долю. Нарешті він послав до Глотаря свого сина Теодоберта. Той випросив у дядька подарунок. Тут стосовно слова "диск" слід додати у контексті вищезгаданого спостереження М.Покровського ототожнення понять "блюдо" і "стіл" наступне (цитата перекладена нами дослівно, вірогідно в оригіналі було допущено коректорські помилки, але суть залишається зрозумілою): " . історія слів, що позначають "стіл" і "блюдо", показує, що різні народи першопочатково не робили круглої форми в романських і гермаських мовах позначало не тільки "стіл", але також "тарілка": іт. desca, ст.-фр. deis, dois "стіл", рум. disc "тарілка", "піднос"; нім. Tisch означає "стіл", але у дв.-верхнім. tisc та дв.-англосакс. означало також "піднос" .". Окрім того, якщо слов. (укр.) "таця" означає "піднос", "блюдо", то однокорінні йому нім. Tasse і франц. tasse означають "чашка, чаша" (в той час як англ. cup "чашка" співвідноситися з іншим слов. "куб, кубок").
Після поразки християн в битві біля Херес де ла Фронтера (711 р.) “скарби Соломона” потрапили до рук арабів і перебували у Толедо (де, як відомо, Кіот, начебто, виявив книгу про Грааль). Проте франкський історик Фредегар і арабський аль-Масін, що ретельно описали скарби вестготських королів, захоплених Хлодвігом Франкським у Тулузі і сарацинами в Толедо, не згадують жодного предмету, що стосується до ієрусалимського храму. Але вважається, що історики лише описали одну частину скарбівниці королів, а саме казну, в той час як була ще й т.зв. “Стародавня скарбниця”, до якої, зокрема, належало золоте блюдо з чистого золота вагою 500 фунтів, що було подароване готському королеві Торісмундові римським воєначальником Аецієм ("Хроніка Фредегара", ІІ,53). Свого часу вестготські змовники пообіцяли його франкському королеві Дагоберту за війну з тираном Свінтилом. Після успішного військового походу франки отримали цей дар, але по дорозі посольство перепинили самі готи і відібрали блюдо, компенсувавши його двостами тисяч солідів.
Завантажити реферат