Сторінка
7
Інші версії тлумачення імені Персифаля — латин. percer “різати, свердлити” + bellement; французьке переосмислення Perlesvaus, від perle “перлина” + (s)vaus (~ нім. See "море", хуррит. šewe "вода", урарт. šue "море, озеро", вірм. cow "море, озеро").
У Ешенбаха Парцифаль є сином іспанки Герцелойди та анжуйського короля Гамурета, сина короля Гандіна:
Запомни: сын твой – внук Гандина,
В нем кровь анжуйская течет,
Потомок он Фата-Морганы,
Что, расставляя в сердце раны,
На подвиг рыцарей влечет.
Парцифаль, проте, править в столиці Конвалуа двох інших королівств (Валезія, Норгальс), які від свого нареченого Кастіса отримала в дар його мати Герцелойда («скорботна серцем»), найліпша з двадцяти п’яти “граальських дів”, дочка короля Грааля Фрімутеля. Родовим гербом Парцифаля було зображення пантери, хоча на час служби його батька маврам гербом був якір (пор.з топонімічим іранським терміном "лянгар" — "якір, маятник", "зупинка, стійбище", надзвичайно популярний на півдні Середньої Азії, в Таджикістані, Афганістані та Ірані, з яким споріднені хінді langar, грец. agkyra, лат. ancora, нім. anker, рос. "якорь", фр. ancre, англ. anchor і в один ряд з якими може бути співставлений родовий для Парцифаля топонім Анжу).
О. Ран та А. Сапковський вважають, що під Кіотом тут мається на увазі провансальський трубадур Гійот, пов’язаний з Альфонсом ІІ Арагонським (1162-1196), об’єднувачем Каталонії, Арагону, Валенсії та частини Провансу, та тамплієрами. Гійот де Провін (Giot von Provins) — автор “Біблії”, в якій сатирично зображалися різні сторони його епохи. Проте Ж. де Сед, зазначаючи, що Кіот довідався про Грааль в місті Тотель (Толедо), схиляється до думки, що під Кіотом Вольфрам фон Ешенбах мав на увазі каноніка в Сент-Антонені Гійома (Гійота, Гільєма) де Туделя, геоманта (знавця арабського народного гадання), автора “Пісні про хрестовий похід на альбігойців”. Він був родом з порубіжжя Наварри і Арагона, але писав по-провансальськи. Належав до оточення графа Бодуена, брата вождя альбігойців тулузького графа Раймона VІ.
Проте вірогідніше, як на нас, що в імені Кіота — натяк на "першого трубадура" Гійома IX Анжуйського, внучкою якого була Алієнора Аквітанська, яка за першим чоловіком французька королева, а потім дружина англійського короля Генріха ІІ і мати королів Річарда Левине Серце та Іоанна Безземельного (в епосі мати Парцифаля теж двічі заміжня). Багато поетів того часу було пов'язано з двором її дочки Марії Шампанської.
Щодо Анжу, то саме тут в 851 р. франкський король Карл Лисий був змушений визнати за вождем бритів Арморики (валлійців, які переселилися з Британії на континент) Еріспое, сином Номіное, королівський титул ("Аннали Сен-Бертена"), безперечно, керуючись якоюсь певною традицією цієї землі могутнього племені венетів. Донька франкського короля була видана заміж за сина короля Арморики. Останнім бритським королем був Алан Великий, після смерті якого на поч. Х ст. наступні кельтські правителі Бретані чомусь могли претендувати тільки на титул герцога і перенесли свою столицю в легендарний Нант. Саме тут став в 1186 р. герцогом Артур І, син герцога Жоффруа та внук короля Англії Генріха ІІ Плантагенета. Саме з ним воскресла надія на відродження кельтської могутності на обидвох берегах Ла-Маншу, як це було в епоху його британського тезки короля Артура, племінником якого і був шостий король Арморики Хоель. Але в шістнадцятирічному віці Артура І підступно вбиває рідний дядько, узурпатор англійського престолу Іоанн Безземельний. Спадкоємницю престолу Артура І видають заміж за родича французького короля П'єра де Дрьо, прозваного П'єром І Моклерком і відомого в історії як хоробрий учасник Сьомого хрестового походу (1250 р.).
Вважають, що Персифаль відомий валлійцям як Перідур (Прідері). Він доторкається до чарівної золотої чаші друїда Ллуїда (пор.: король Ллюд заснував Каерлуд, теперішній Лондон, і визначив центр острова Британія в Оксфорді). Перідур – свинопас, син Ефравка або син Вдови, а епічний переказ валлійської “Мабіноги” у своїх Першій та Третій “вітках” розповідає про короля Діведа Прідері (“Турбота”), сина Пуйлла (pwyll “мудрість”), короля Аннуна, і Ріаннон (“Велика королева”). Перідур ворогує з Гвідіоном, сином Дона, зазнає поразки і гине.
Також пошукові Грааля присвячені твори французького трувера Кретьєна де Труа “Персеваль, або Легенда про Грааль” (присвячена Філіпу Фландрському; писалася в 1181 – 1191 рр.). Ім’я поета можна перевести ледь чи не “троянський Боян/християнин”, тобто боягуз, а його герой — “pucelle”, боягуз-цнотливець, котрий найсмішнішим чином постійно прогаює можливості, тобто зустрічних на шляху дам та прояснення таємниць. Все це цікавим чином перегукується з "Обширним, невигаданим і дуже пріснопам'ятним Життєписом якогось простосовісного, диковинного та рідкісного бродяги або ваганта на ймення Мельхіор Штернфельс фон Фуксхейм", виданим якимось невідомим видавцем Йоганном Філліоном в 1669 р. в маловідомому містечку Монпельгарте під редакцією якимось Германом Шлейфхеймом фон Зульсфортом. Згодом було видано як посмертний твір останнього продовження книжки під назвою "Затійливий Сімпліціссімус Continuatio або Продовження і кінець", а ще через кілька років згодом тим же видавцем були видані аналогічні "подражанія" Сімпліціссімусу. Реальним автором твору був протестантський бургомістр ("претор") верхньорейнського містечка Ренхен Ганс Крістоф фон Гріммельсгаузен (1621-1676). Як і Парсифаль, герой книги вихований в глухому лісі далеко від нещасть цього світу, і останній теж вторгається у його ідилічний світ у вигляді рицарів, як і Парсифаль у блазеньскому спорядженні, Сімпліціссімуса зодягають у одежу блазня — теляча шкура з довгими вухами. Згодом, пройшовши мандри та випробування у чужих землях, стикаючись з мудрецями, ворогами та відьмами, як і Парсифаль, набуває статусу рицаря-ландскнехта, також довідується таємницю свого народження (син сестри історичного, часів Тридцятирічної війни, шведського генерала Якоба Рамзая, 1589-1638, коменданта фортеці Ганау, а батько героя — благородний чернець-відлюдник, який і виховав Сімпліція), одружується, у нових мандрах дістається сходу (Московії, Татарії, Кореї, Східної Індії, Туреччини) і після житейської суєти, як і Парсифаль, зрікається світу і стає відлюдником на Моховій горі біля Рейну, а потім — на незаселеному острові. Цікаво, що поява "Сімпліціссімуса" контамінується у часі з пророцтвом протестанта-"розенкрейцера" Філіппа Ціглера, який у своєму творі "Theatrum Europaeum" (1636 р.) провістив нове пришестя Христа, але не тілесно, а духовно, і що фізичним виконавцем своєї волі він надішле нового Давида — пастушка, який переможе Голіафа (папство і Габсбургів), перегукуючись в цьому з пророцтвом Йоганна Пластраріуса, який у своєму "Чарівному одкровенні" (1620 р.) проголосив, що з лісів Богемії вийде "Лев рикаючий" (за іншими пророцтвами — "Білий Лев"), маючи на увазі Фрідріха Пфальцського, прообразом якого називає гогенштауфенського імператора Фрідріха Барбароссу, який протистояв папі Інокентію IV і який до свого "другого пришестя" спить в печері Кіфгейзеру. Після смерті Фрідріха в 1632 р. від чуми новим левом був проголошений шведський король Густав ІІ Адольф Ваза (правив у 1611-1632 рр), але після його загибелі власне постало пророцтво про майбутнього "імператора-визволителя", який народиться у "низькій" (неблагородній) німецькій родині.
Завантажити реферат