Сторінка
33
У "Історії готів" Прокопія Кесарійського також міститься розповідь про те, як якось королю Італії Теодоріху (він же Дітріх Бернський, тобто Веронський, ряду західноєвропейських переказів) здалося, що на таціі він побачив голову Сіммаха, лідера сенату, котрого він несправедливо стратив разом з патрицієм і філософом Боецієм, зятем Сіммаха (" .чоло його обплутали струною і так мучили доти, поки у [Боеція] не вивалися очі", — констатує Анонім Валуа; згодом Теодоріх не побоявся стратити навіть Папу Римського Іоанна, а за намовою іудеїв почати підготовку до різні аріанами католиків). Налякавшись і повний розпачу, тридцятисемирічний король-гот помирає від викликаної психологічним стресом дизентерії (в 497 р.). Також італійці вірять, що в день літнього сонцестояння на сонячному дискові можна розгледіти голову Сан-Джовані, яка купається у золотій чаші. В християнській церкві також відоме передання про голову мученика-імператора Візантії Юстиніана ІІ, вбитого узурпатором-єретиком (монофілітом) Барданесом. Відрізану голову імператора привезли до Риму, де вона була виставлена на публічний огляд, але папа Константин Сирієць (708-715 рр.) не визнав узурпатора, заборонив чеканити його зображення на монетах і промовляти його ім’я під час богослужіння.
В ісламській малайській "Повісті про Царя-Черепа" розповідається про те, як мандруючи сірійською пустелею пророк Іса (Ісус) побачив череп. Іса попросив Бога, щоб той дозволив йому поговорити зі своєю знахідкою. Здобувши дар мови, череп розповів, що він був царем Єгипту та Сірії, володів воїнами, підданими, жінками, верблюдами, слонами, кіньми і мисливськими псами і, хоча був справедливим царем, йому ніяк не вдавалося молитися належні п'ять раз в день. Проживши 400 років, він тяжко захворів і до нього явилися вогнені ангели та Ангел Смерті. Померши, за належні гріхи він був підданий тортурам і кинутий у пекло. Далі цар описує різні пекельні муки для нечестивців. Зрештою ті милостині, які він давав бідним та вченим людям, допомогли йому порятуватися від пекла і повернутися живим на землю і де прожив ще 60 років, зрікся влади і посвятив себе служінню Богові, внаслідок чого набув такої святості, що коли надягав свою шапку набакир, то всі пагорби Сирії та Єгипту нахилялися у цей же бік; коли він клав поклони в молитві, то аналогічне робили й дерева.
Тут хочеться згадати голову розтерзаного Орфея, яку шанували в містеріях орфіків як предмет пророкування, голову демонічного асура Раху, пожираючого сонце, концепції "ацефала" ("безголового") у гностицизмі ("безголовий" — це Сиф, третій син Адама і Єви, який "не бачить і не чує, бо залишився в раю ., зняв з пліч свою голову як знак довіри до Бога Живого") та у Жоржа Батая (члени товариства "Ацефал" збиралися довкола спаленого в лісі блискавкою дуба в департаменті Рамбуйє і мовчали, підносячи цим своє "серце" над "рефлексією") та містичну голову Фюрера (Хельгі-Аватара), яка в езотеричному гітлеризмі Мігеля Серрано та Савітрі Деві наділена особливим сенсом.
Також у таврському культі Діви, як про нього повідомляють античні автори, існує як ритуал відрубання голови жертви, котра прибула з моря (але не суходолом!), так і зображення змієдіви з відрубаною бородатою головою в руці. Територіальна та етнокультурна близькість до сіндо-меотського масиву дозволила М. Семенову прояснити семантику цього культу, співставивши його з нартським епосом, де чудовисько-орач (!) Еминеж наказує своєму сторожеві гори — викраденій разом з священним насінням проса нартській дівчині — відрубати у порушика кордону нарта Сосруко голову і насадити її на частокіл, та ведичним переказом про перемогу над Врітрою не Індри, а богині-діви Сарасваті (VI, 61, 7). У Авесті ж Ардві Сура Анахіта дає сили Тхраетаону перемогти чудовисько Ахі Дахаку (Абан-яшт, V, 33, 34). Херсонесько-дорійська Діва (Партенос) наділяється Евріпідом епітетом elafohtuyos — "та, що вбиває лань" (Eur. I T. 1113), і іноді її співставляють із загальноеллінською богинею Артемідою, за наказом якої пси розірвали перетвореного в оленя мисливця Актеона (хоча це пізніша версія, що виникла власне після знайомства з дорійською Дівою, а початково Актеон змагався в коханні із самим Зевсом, за що був перетворений на оленя і розірваний власними псами). Також у шиваїстських храмах можна побачити улюблений сюжет — "хіростаунс" — "самовідсічення голови" як акт жертвопринесення.
Мотив відрубаної голови присутній і у ведичній розповіді про здійснення найпершого жертвопринесення, котре організував Дакша. Розгніваний бог Рудра ("Ревучий"; контамінується з оленем або лосем, "місяцем ревіння" яких є вересень) відрубує голову Праджапаті, котра возноситься на небо, будучи пронизана стрілою, і стає сузір'ям Mrga-siras "голова антилопи" (Оріон). Праджапаті вважається упорядником жертвопринесень, прабатьком жерців і патріархів, від котрих пішов увесь людський рід. Рудра вважається божеством зорі Ardra на правому плечі Оріона. У грецькій міфології Оріон — це мисливець з помічниками Великим і Малим Псами (сузір'я Canis Major i Canis Minor). У евенків Оріон — це мисливець, який переслідує сузір'я Лося (Ursa Major). У кеттів Оріон — це сузір'я або Голови Оленя (Сельд) або Лисиці (Коон). Іншими словами, поєднуються образи жертовної тварини і здобичі та хижака і мисливця-жерця.
«Досліджуючи символізм «голови», «відрубаної голови» або «черепа», — пише О. Дугін, — ми зібрали безліч міфологічних сюжетів, що мають стосунок до декапітації, «голів, що говорять» тощо. Аналіз цих сюжетів завів нас доволі далеко в хитросплетіння традиційного символізму, бо у кожній конкретній традиції вихідний сюжет має своє міфологічне та ініціальне навантаження. Наприклад, черепи неодмінно присутні у шіваїстських культах, особливо у шакті Шіви — Дурги, Парваті, Калі, а також у тібетському буддизмі та ваджраяні, де «відрубані голови» означають ініціальний перехід від профана до посвяченого, символізуючи «ініціальну смерть». Такий же смисл черепа і при посвяченні в перший ступінь "учня" в масонському обряді. Клаудіо Мутті підмітив зі свого боку, що у деяких суфійських таріках видіння власної декапітації уві сні є знаком досягнення однієї з перших містичних «зупинок» («макам»), тобто езотеричних ступенів духовної реалізації посвяченого. Аналогічні теми зустрічаються і в шаманських ініціаціях Євгенові Головіну ми зобов’язані вказівкою на . забутий нами аспект символізму “голови”. Він звернув нашу увагу на той простий факт, що голова символізує “мозок”, ментальність, тобто раціональну спосібність індивіда . Іншими словами, відрубана голова може бути взята як образ десакралізованого, розсудливого світу як образ царства людського розуму . Зауважмо, що в езотеричній традиції голова однозначно співвідноситься з Місяцем, з місячним принципом, . мозок тільки відбиває (як Місяць відбиває промені сонця) світло ідей, що б’є з центру людської душі . Євген Головін звернув нашу увагу на важливий сюжет, викладений у “Звільненні Ієрусалиму” Торквадо Тассо, де мова йде про бесіду хрестоносця-християнина (sic! — О.Г.) з відрубаною, але живою головою сарацина. Їх діалог може слугувати ключем до взаєморозуміння таємної боротьби двох оденів — “Ордену Мертвої Голови” (“Ордена Місяця”, — О.Г.) та “Ордену Живого Серця” (“Ордену Сонця”, — О.Г.). Хрестоносець прославляє Серце, котре, за його словами, змушує рицаря бути цілком безстрашним у бою, не думаючи про наслідки і здійснюючи духовні подвиги. Голова сарацина, навпаки, настоює на важливості розсудливого мислення, аналізу тощо. Ця бесіда може бути взята як пардигма . окультної метафізичної війни . Так декапітація виявляє інший символічний бік. Якщо у випадку креаціоністського ордену акцент падає на “промовляючу мертву голову”, то маніфестаціоналісти з "Ордену Живого Серця", навпаки, виокремлюють факт життєздатності обезголовленого тіла (далі у своїх писаннях О. Дугін формулює теорію ворожого до надбань цивілізації Модерну індивіда-“ацефала”, “безголового”, щоправда, не вказуючи, що саме поняття і саму теорію сформулював засновник “сюрфашизму” Ж. Батай, — О.Г.). Таким чином індуїстський сюжет про Дакшу (і Ганешу, — О.Г.), “чию голову боги досі не можуть знайти” (Дакші приставляють голову антилопи, а Ганеші – слона, — О.Г.), має стосунок саме до образу Безсмертя та Вічності. Нагадаємо у цьому зв’язку, що сузір’я “Мріга-шірша” (“Голова антилопи”, — О.Г.), тобто Оріон, стародавні єгиптяни називали “Озірісом”, богом, розчленованим і знову повернутим до життя .”.
Завантажити реферат