Сторінка
18
Археологічні дані про перебування кельтів на території України та Білорусі з кожним роком все збільшуються. Як зауважує К. Тищенко, " . раніше на землях деревлян була поширена зарубинецька культура з сильним латенським (кельтським) впливом", а надалі стала субстратом для милоградської культури, носії якої розглялаються М. Брайчевським як безпосередні предки літописних деревлян і сусідували останні (атрибуйовані К. Тищенком як "кельто-неврське" утворення) з "кельто-балтійським племенем ятвягів та "нурцями-кельтами землі Болохівських князівств", де наявна "Деревська волость з м. Деревич і р. Деревна. Власне, це і є південна околиця Деревлянської землі".
Власне на гіпотезу щодо слова "ячати" як означення сакральної мови в середовищі праслов’ян наштовхнула нас наведена К. Тищенком така кельто-слов’янська лексична паралель: слов. "язик", "ячати" / кімр. iaith, дв.-ірл. icht, бретон. yezh "мова, язик, народ, нація, родина" < брит. *iek-, *iekti- "говорити, мовити" ~ дв.-верх.-нім. jicht "твердження, сповідь", jehan, gehan "мовити, казати, сповідатися", латин. iocus "приказка, жарт. дотеп" (~ дв-інд. vac-/vak- "говорити" < *yek- "урочисто оголошувати" < "урочисто оплакувати"). Феномен таємних (ритуальних) мов, іноді зовсім відмінних лексично та граматично від мови щоденного вживання, був доволі поширений на Євразійському просторі в епоху розкладу первіснообщинного ладу (це, зокрема, стало сприятливим грунтом для того, що в якості сакральних мов легко прийнялися народами-неофітами мови таких світових релігій як латинь, арабська, санскрит власне виключно для ритуального вжитку). Як вважає К. Тищенко, проявами кельтської сакральної мови у слов'ян є словотвірні аналогії: plant-plentyn "діти-дитина", pysgod-pysgodyn "риба-рибина", ad-new-yddu "од-нов-ити" тощо.
Культова сакральна мова праслов'ян, на думку Є. Лазарєва, збереглася до ХІХ ст. в районі Мещери (Волго-Окського межиріччя) у формі таємної мови мандрівних "коробейників" (міняйл товару на товар) — "офенська", "афінська" мова чи просто "феня" ("ботать на фєнє"), в якій, поряд з іншими мовними пластами, виділяється й суто кельтський. Та й у самій кельтській традиції під цією назвою виступає "мова феніїв" (ірл. berla na fene), відокремленої від решти особливої групи мандрівних воїнів (ірл. fianna < дв.-ірл. fine < venja "спорідненість, рід"), очолені героєм Фінном ("білий", "світлий"; у валлійців Уельсу — Гвін ап Нуд), вони ж “фенни” античних писемних джерел, як носії культури західнобалтійських курганів так і, на наш погляд, "кривичі" давньо-руських літописів (ірл. craobh [kri:v] "дерево, гілка", кімр. cryf, cryfaidd "міцний, сильний, кріпкий" ~ слов. "деревляни/кривичі", балт. "крів-крівайтіс", Крієву-калнс "Кривицька гора" (найвища вершина Курляндії), литов. krievs "росіянин, східний слов’янин", пізньо-латин. arborici) та полянська фратрія "хорив" (дв.-корн. erw, дв-бретон. ero, кімвр. erw "оранка, поле, борозна").
Група феніїв, без сумніву, має стосунок до феномену чоловічих союзів, які мали таємний чи напівтаємний характер (його класичним прикладом є полінезійські "ареої"). Генетично вони тотожні хеттським "панкус" ("царська гвардія"), ведичним "пані" — групі войовничих суперників Індри та античним "панам" — войовничим духам зі свити фракійського бога Діоніса. Найвірогідніше, що й слов'янське "пан" — "дородний член суспільства" (він же leoch "воїн, герой" > слов. "лех/лях") теж походить від визначення члена-"кума" (ірл. cum-e "однаковий, такий же (в даному випадку, як батько)"; співставмо з цим збережене румунами визначення похресника — fin) цього чоловічого союзу "панів/феніїв", який очолював озброєний посохом (брет. bazh "посох, палиця, кий" ~ галиц. антропонім "Базьо/Бадзьо") "князь-мал" (ірл. ceannasach "головний, основний" (~ германське "конунг", з яким пов'язують слов'янське "князь", не має надійної германської етимології (згідно із саг, від імені Кон, значення якого невідоме) + дв.-ірл. mal, кімвр. mael "князь, вождь", брет. mael, mell "молот, кий; священний молот" ~ валл. mellt "блискавака", дв.-ісл. myollnir "палиця громовержця", рос. "молния", хетт. mallat "назва знаряддя, зброї", укр. "молот" // і.-є. *me(le)- "молоти": лит. milinys "мелен", "ручка жорна", рос. "мелен", польск. mlon) тут напрошується аналог з готською династією Амалів; одним з останніх, як зауважує К. Тищенко, є древлянський князь Мал Ніскиня, з іменем Neagh, варіантом імені бога Луга, а столиця якого Іскоростень має форманти іs- "під" та crioch- "межа, край, земля" або cuirin dearg "смородина червона" ~ слов. міфічна р. Смородина як межа між світами).
В союз приймалися всі охочі тубільці (не тільки чоловіки, але й жінки, пор.: брет. maouez "жінка" ~ укр. "мава, мавка" — "міфічна оргаїстична істота"), але для цього вони мусіли були пройти для отримання езотеричного знання ініціальні випробування (здійснені "деверем"; diamhair "таємничий"), гомосексуальні (про що згадує Арістотель; Arist., Pol., II,9,7) та іноді бузувірські — випробування холодом (Arist., Pol., IV,17,2), канібалізм (вбивство і пожирання своїх дітей на знак відданості союзу) та тортури, що, наприклад, у казках збереглося як розповідь про виривання пасів шкіри зі спини ініціанта. Але для того, хто пройшов випробування, приналежність до "таємного союзу" (слов. "дружба", "дружина", "дроунгарь" < ірл. drong "загін") ставала великим привілеєм ("молодець" < ірл. moladh "похвала"), "шляхетністю" (дв.-ірл. slacc "меч", slachta "побитий, вдарений", "той, хто пройшов ініціацію" < і.-є. *slak- "вдаряти"; ~ герм. *slah-/slag-/slog- "бити, вдаряти; у рицарі посвячують, вдаряючи плазом мечем по плечу" > англ. slay "вбивати", дв.-англ. slean < *sleahan "вдаряти, бити", нім. schlagen "бити", гот. slahan, дв.-ісл. sla "бити, вдаряти"). "Союзяни" носили найбагатший одяг і коштовності ("грейди" < greithe; "дороге, дорогоцінність" < dearg "червоний"; "коштовне" < валл. coch "червоне"; як відомо, у кельтів були поширені скляні браслети різних барв, бо при скловарінні використовували домішки різних металів, кісткове борошно, що й надавало виробам різного забарвлення), вважали себе вищими навіть за племінних та родових вождів ("небіж" < ірл. noib "святий" ~ дв.-перс. naiba "красивий"), фарбували волосся винятково в червоний (помаранчевий) колір (ірл. deargе, валл. coch "червоний").
Завантажити реферат