Сторінка
50
Було навіть запропоновано, не без підстав, версію про те, що справжня мета експедиції Колумба до Індії — перенесення на Схід, врятування від католицької інквізиції Грааля. Начебто саме така місія була покладена на баска Хуана де ла Коса, власника четвертого корабля експедиції — каракки "Гальєги" (при офіційних трьох каравеллах — "Нінья", "Пінта" та "Санта-Марія", і що саме остання була перейменована з "Гальєги", четвертий корабель згадується в листі посланця неаполітанського короля в Барселоні, виявленому в архіві Модени) та двох єретиків-болгар — безіменного та Драгана Паламарова.
Проте, на думку М. Бейджента, Р. Лі та Г. Лінкольна, після краху тамплієрів “скарбом Соломона” заволоділа не католицька церква, а “внутрішній” (“езотеричний” стосовно до зовнішніх, “екзотеричних”, орденів тамплієрів та “Товариства Підтримки Веселої Науки (La Gaie Science)”, тобто трубадурів) орден. Вважають, що це — “Сіонська община” (Prieure de Sion; він же – “Орден Богоматері Сіону”, або “Ормус”, від франц. orme “в’яз, die Ulme”, що, на наш погляд, є “екзотеричною” назвою “езотеричного” грец. ormos “якір”, “рятівник”; пор.: “якір” був гербом батька Парцифаля анжуйського короля Гамурета “як символ плавань, мандрів та стійкості серед випробувань”), мета якого – відновлення на престолі династії Меровінгів. А саме: після вбивства короля Австразії Дагоберта ІІ 23 грудня 679 р., начебто, його син Сігіберт IV був врятований святою Ірміною і переховувався як герцог Резесу та граф де Реде (стара назва Ренн-ле-Шато, родового маєтку його матері, вестготської принцеси Жізель де Разес) під іменем Плантард — "Полум’яний відросток". Але якщо дійсно не можна говорити про те, що прямий королівський рід Меровінгів був врятований реально (див.:), проте заперечувати те, що таке уявлення могло побутувати та надихати його послідовників неможливо. Цікаво, що також в ісламському світі майже одночасно із загибеллю останнього Меровінга у битві біля Кербели 10 жовтня 680 р. був вбитий Омейядами імам шиїтів Хусейн, молодший брат Алі, зятя пророка Мухаммада.
Окрім того, істориків досі ставить в глухий кут факт прийняття польським королем Мєшко-Мечиславом Пястом з Гнєзно (Gnesen) після хрещення меровінгського імені Дагоберт та одруження з дочкою чеського короля Болеслава І Дубравою. Також за легендою, наведеною у Хроніці Адемара де Шабанна, імператор Оттон подарував сину Мєшка-Дагоберта Болеславові золотий трон Карла Великого, начебто знайдений в 997 р. в могилі останнього в Аахені після поїздки імператора в Гнєзно, що дало підстави нащадкам Мєшка іменуватися "цісарем". Також цікавим є той факт, що францисканський монах, доктор теології та генерал Товариства з викуплення невільників Войцех Демболенцький видав у 1633 р. у Варшаві книгу про права Польського (Скіфського) королівства, де говориться про перенесення предком Поляхом „трону світу” з гір Лівану в Польщу і що грядуть часи, коли трон польським, або аквілонським, королем, після перемоги над турками, знову буде повернутий в Сірію, а над всім світом розправить свої крила геральдичний „білий орел”. Окрім того, в часі правління династії Попелів на свято "постриження хлопчика" Земовита, прадіда Мєшка і сина Пяста, власне потрапили два прочанина з місії Кирила та Мефодія, про що оповідає Галл Анонім, і можливо, що серед прочан був архієпископ Моравії Горазд, наступник Мефодія, бо в часі правління Моймира ІІ південь Польщі з Краковом належав Моравії, і ця легенда, як на нас, легітимізує "таємного короля" Польщі, як колись Давид був таємно помазаний на царство ще за життя живого царя Саула.
Підтверджує цю нашу позицію сам автор епосу про Грааль Вольфрам фон Ешенбах. У своїй останній поемі "Віллехальм" ("Willehalm"), що присвячена Гілльєму де Желлону, меровінгському за походженням главі маленького князівства біля Піренеїв. У ній він прилучений до сімейства Грааля і, єдиний з усіх персонажів поеми, може бути ідентифікований в історичному ракурсі. І зокрема Вольфрам фон Ешенбах у своїх творах показує себе на диво точним. В цьому випадку, як здається, він посилається на декількох реальних осіб, а не міфічних або вигаданих, на "сім’ю", що є насправді довкола Гілльєма де Желона.
На думку деяких, окрім буквальної місії захисту нащадків династії Меровінгів, "Пріорат Сіону" призначений для зберігання певної "Сакральної Істини". До “Сіонської общини” хранителів таємниці Меровінгів, начебто, належать роди герцогів та графів Бульонських, Бланшфор, Жізор, Сен-Клер (Сінклер), Монтескью, Монпеза, Лузіньян, Плантар, Габсбург-Лотаринзькі та інші. Осередком “Общини” було єрусалимське аббатство Нотр-Дам-дю-Мон-де-Сіон, а титулом великого магістра було “навігатор”, іменем – Іоанн (начебто, під іменем Іоанн ХХІІІ Анджело Ронкаллі був одночасно навігатором і римським папою, автор енцикліки про дорогоцінну кров Христову 1960 р. та ініціатор ІІ Ватіканського Собору). Також, начебто, двадцять третім за рахунком "навігатором" ордену був письменник-сюрреаліст і пропагатор опіуму Жан Кокто. Власне це “езотеричне братство”, на думку Р. Генона, “фільтрувало” інформацію про Грааль для екзотеричного (зовнішнього) кола: “ . Схоже, мова йде про раптову появу чогось такого, чому ми не можемо навіть спробувати дати точне визначення; це щось появилося неочікувано і настільки ж неочікувано повернулося у тінь”. І далі: “ . Якщо за спинами співців Грааля стояла якась організація посвячених, вона могла постійно керувати ними так, що вони про це навіть не здогадувалися; можливо, деякі з її членів повідомляли поетам деталі сюжету, щоб ті втілювали їх у своїх творах, і деталі ці посередництвом навіювання або ж іншого впливу гіпнотичного чину, менш відчутного, однак не менш реального і ефективного”.
Більшість вважає, що суть "Сакральної Істини" в тому, що Меровінги походять безпосередньо від Сина Вдови — сина Сари, дочки Ісуса та Марії Магдалини, та Урсуса (Урсо, латин. "Ведмідь"), короля племені сікамбрів (або принца з їхнього міста Ехте), котрі входили у франкський союз. Франкське генеалогічне передання розповідає, що жону короля сікамбрів Клодіо (Хлодіона) викрав “звір Нептунів, на Квінотавра подібний” ("Хроніка Фредегара", ІІІ,9). Після її повернення народився син двох батьків Меровей, засновник династії Меровінгів, у тілі якого об’єдналися сакральна кров титанічної стихії та королівська, яку виводять з іудейського коліна Веніаміна ("син правої сторони", "син півдня"), останнього сина Іакова і єдиноутробного брата Йосифа Прекрасного. Саме з коліна Веніаміна походять ізраїльський цар Саул та апостол Павло (Рим. 11:1).
" .Згадаємо хоча б про один роман, в якому виводиться образ Магдалини в якості коханоії Ісуса — це "Магдалина" Кароліни Слоте. А Ліз Грін . створила генеалогічне дерево нащадків Ісуса, описане нею в опублікованому в 1980 р. романі про Нострадамуса — "Мріючий про Вино" .". Опоненти зауважують, що саме про них говориться у Об'явленні Іоанна: " . але вони не іудеї, а збіговисько сатанинське" (2:9), "з сатанинського збіговиська, з тих, які говорять про себе, що вони іудеї, але не є ними" (3:9), адже гербом столиці Меровінгів Стене було зображення голови Сатани ("бога з ріжками"). Це, начебто, натякає на "нелюдське" походження династії — Меровей народився після того, як його матір було визволено з печери чудовиська, за Жераром де Седом ("La Race Fauleuse", 1973), або ж " . Меровінги — це нащадки змішаних шлюбів між деякими знатними древніми ізраїльськими родами і расою позаземних прибульців із Сіріусу". Прославлена волосатість Меровінгів, начебто, пов'язана не скільки з магічністю волосся (пор. із біблійним Самсоном), а з тим, що вони приховували певну характерну особливість черепа представників династії (як от ріжки анатолійського царя Мідаса).
Завантажити реферат