Сторінка
2

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль

В контекст з магічним і всевидющим каменем пресвітера Іоанна потрапляє й скандинавська сага про дивні країни — "Нітіда сага" ("Nitida saga", записана в XVI ст). Начебто Нітіда з Франкланду (Франції), дочка імператора Рікона, була найславетнішою дівчиною-королем (mey-konungr), яка якось повідомила своїй матері, королеві Апулії Егідії, що вирушає у супроводі свого брата Глескйолда у мандри на таємничий острів Вісіо, що розташований за Холодною Світйод (Швецією), недалеко від краю світу, і де править обізнаний у чаклунстві мудрий ярл Віргіліус. На тому острові розкинулося велике озеро, а на ньому – острів Скогабломі ("Квітка лісів"). Прибувши на острів, вона побачила в його центрі кам’яну посудину з чотирма кутами, наповнену водою, і в ній лежав чародійний камінь — кожен, хто дивився на нього, міг бачити весь світ. Нітіда забрала посудину, камінь, чарівні яблука та лікувальні трави і відплила з Вісіо (який О. Пріцак вважає за землю угро-фінських вепсів, "весі" руських літописів і йотунів скандинавських саг). Адам Бременський теж знає весь/вепсів: "алани або альбани, котрі своєю мовою називаються вісси (Wizzi)" (Adam Brem. IV,19), яких ототожнюють зі згаданими Географом Баварським "вісунбейрами" (Vuizunbeire), "васінабронками" (Vasinabroncas) Іордана та "вісу" арабських авторів. Можливе навіть ототожнення з Вологдою (фін. *valkedha, вепс. vauged "білий") або Білоозером, де мешкала літописна весь і де був форпост одного з Рюрикових братів.

Про пограбування аналогічних чарівних речей у країні угро-фінів знає також сага про Босі ("Bosa saga", записана в XV-XVI ст.). Герої Босі, син Брюнхільд, дочки короля Ноагарду (Новгороду) Агнара, і Геррауд, син короля Східного Гаутланду, які мали знайти в Бьярмланді (Пермі) в дрімучому пралісі (eidhiskogr) чарівне яйце стервятника, потрапляють у великий храм бога Йомалі (Йоманні) зі скарбами, який доглядає могутня чаклунка Кольвроста, мати короля Герека, вбивають всіх жерців, священних бугая та стервятника, викрадають золоту корону, оздоблену дванадцятьма діамантами, та золоте намисто. З колін ідола вони забирають срібну чашу, таку велику, що навіть четверо чоловік не змогло б її спорожнити, і вона була наповнена червоним золотом, і зняли величезне покривало, яке коштувало більше, аніж три вантажі найбагатшого корабля Середземномор’я. Також вони забрали прекрасну Глейд, сестру короля Глесісвеліра Годмунда, яку до цього викрала жриця, щоб перетворити її на троля. Сам храм бога Йомалі грабіжники спалили. Вважається, що тут відбито реальну подію про відвідини в Бьярмаланді храму Йомалі Карлі з Лангея та Торіра Гунда Торіссона, про що розповідає історична "Сага про Олава Святого". Окрім того, виявляється схожість між темами і ономастикою саги про Босі та билини про Василія Буслаєвича. З іменем правителя острова Вісіо Віргіліусом із саги про Нітіду виявляє паралель топонім Варгей ("Вовчий острів"), до якого занесло корабель Босі, та й сам топонім Вісіо можна співставити з іменем героя Босі. Крім того, синами жриці і короля Бьярмаланду були Гререк і Сіггейр, які служили берсерками при королі Глесісвеліру Годмундові і вони ж разом з батьком Ге(а)реком визволяють з полону у Босі красуню Глейд. Пізніше брати-берсерки Гререк і Сіггейр були вбиті Асмундом, героєм іншої саги — "Саги про Егіля Однорукого" ("Egils saga einhenda ok Asmundar berserkjabana", записана в 1425 р.), побратимом їхнього небожа Арана, сина Родіана, короля Таттарії. Після смерті короля Арана його наступник Геррауд дав Асмундові корабель і той відплив до короля Русі Гертрюга, щоб врятувати викрадених велетами Гаутом і Гільдром його дочок Брюнхільду та Беккхільду. Асмунд з побратимом Егілом, сином короля Грінга із Смалонду, захопили резиденцію велетів "Галляндібру" ("Міст Гялланді"), визволили королівен та одружилися на них, а Егіль став королем Русі, а Асмунд повернувся в Галогаланд.

У всьому цьому напрошуються ономастичні паралелі генеалогічних легенд: Гререк = Рюрик, Геррауд = Ігор Старий, Асмунд = воєвода Асмуд, вихователь Святослава, Гаут і Гільдір = Аскольд і Дір, Галлянді = Желянь (поле), Смалонд = Смоленськ, Егіл = Ягілева (дочка). Той факт, що побратим Асмунда Аран помер несподівано і біля його кургану поставили коня із сідлом та вуздечкою, наводить на паралель з літописним князем Олегом Віщим (в інших сагах виявляється паралель з Орваром-Оддом та Егмундом-Квалланусом, які протистоять один одному, також і порівняймо з боротьбою вже мертвого Арана і який перебуває на чатах біля його могили його ж таки побратима Асмунда). Той факт, що один з убивць батька Арана називався Вісінн (вони прибули на двох красивих кораблях з головами драконів, хоча називаються вихідцями з Половецького Степу — Блокуманналанду), наводить на його паралель з вищезгаданим грабіжником Босі.

В цьому контексті цікавою є розповідь"Повести о стране Вятской" (в редакції XVIII ст.), де розповідається як в 1174 р. новгородські дружини після важкої битви захопили біля устя р. Чепці весський сакральний центр — "Болванське" городище і перейменували місто на Нікуліцин ("заради ріки Никулички", хоча, ймовірно, мова йде про присвячення перемоги над містом з ідолами святому Миколі), а також захопили інший сакральний центр — черемиський (марійський) Кошкаров, перейменувавши його на Котельнич. Між цими двома містами новгородці заснували власну факторію — городище Хлинов ("заради річки Хлиновиці", перейменований в 1781 р. на Вятку), а потім до цієї вятської колонії новгородців приєдналося городище Орлов (перші літописні згадки в 1457-1459 рр.). За новими науковими даними не 1174 р., а 1374 р. датується похід новгородських ушкуйників (коли були захоплені ще й Кострома, Ярославль, Нижній Новгород, а в 1375 р. дійшли аж до Астрахані, де були розгромлені татарами), що збігається в часі із наведеними європейськими сагами.