Сторінка
60
Іспанська версія, за А. Колле, свідчить, що Грааль був чашею, виготовленою з каменю і мав розмір великого помаранча і привезений був з Азії. Спочатку Грааль перебував у Римі, пізніше потрапив у Арагон: його подарував у ІІІ ст. святому Лаврентію де Уеска папа Сікст ІІ, потім він потрапив до вестготських королів–аріан і в 713 р. єпископ Уески Отберт помістив його в гроті святого Хуана де ла Пенья (на горі Пано біля Хаки неподалік від Монсегюру на південний захід і на захід від Долин Андорри), він залишався там як національна святиня до 1134 р. Перед загрозою нападу Альморавідів король Арагону Альфонс І Войовник наказав переправити реліквію на північ Піренеїв і повернувся у Сан-Хуан де ла Пенья, відбувши проміжне перебування в арагонському замку Монреаль де Со, тільки після розгрому катарів, у часи короля Арагону Мартина Людинолюбного. Цей король виготовив копію Граалю і подарував її папі Бенедикту ХІІ (в миру – Жаку Фурньє, колишньому інквізитору в Мірпуа і Памьє, вів процеси проти альбігойців). Також була виготовлена ще одна копія, яка перебуває в соборі у Валенсії. Справжній Грааль було заховано в печері Монтесінос на річковому острові Баратаріа, які згадуються у “Дон Кіхоті” Сервантеса. Цей твір – ніщо інше, як опис мандрів Граалю. Також у Сан-Хуан де ла Пенья є джерело ріки Ріо Арагон, що дала назву королівству. Власне тут сходили на престол арагонські королі, тут рицар Ініго Аріста заснував Орден святого Іоанна, чиїм гербом стали троянда і хрест. Як вже вище зазначалося, із царством Граалю “Спустошеною землею” Саррас ототожнюється саме визволена Альфонсом І від маврів – спустошувачів Іспанії Сарагоса. Тим самим власник Граалю реконкістою повернув славу королівства візіготів та алан-сарматів, які й були родоначальниками європейського рицарства. В цьому сенсі протистояння Яго (Сант-Яго, тобто Святий Яків — покровитель саме візіготів Іспанії) та мавра Отелло в драмі Шекспіра набуває езотеричного змісту.
Латинський запис гластонберійської легенди про Йосифа Арімафейського називався “De Gradalis” (“Поступове сходження”; хоча про чашу Грааль там не згадується), що дало деяким дослідникам підставу невірно вважати, що назва Грааль походить через латинську форму gradalis від грецького crater, cratalis “посудина”, “чаша”, “Чаша (знак зодіаку)”. Проте також по-грецьки слово crather означає “сила”, “влада”, “царська влада”.
Існує версія, за якою слово Grail записано рунами Gebo, Raido, Ansuz, Isa, Laguz і означає “Божественний дар, отриманий від богів-асів, що одухотворює матерію” ("Архів ордену Ансузгард").
Внучкою нащадка Йосифа Пелама (у Ешенбаха — Анфортас, латин. "біля випадку"), сина Лабора (кельт. labara “та, котра говорить”; і дочкою Пелеса – Багатого Рибалки, він же валлійський Пуйла, володар потойбічного Аннона чи Аннуна), страждаючого від не заживаючої рани на стегні, завданої Баліном (за Ешенбахом, як покара за гріховну любов до Оргелюзи; пор. з раною короля готів Германаріха, завданою братами королеви росомонів Сванхільди-"Лебеді Битв"), “Вульгата” називає чарівну Елейну, яка від Ланселота Озерного, сина короля Бана Озерного, народила звитяжного рицаря Галахада (< бібл. Гілеад; пор.: Numquid resina non est in Galaad — “Хіба вже нема бальзаму в Гілеаді?”, Ієремії, 8:22).
В. Смірнов вважає, що Галахад (Галаад, євр. «Пагорб свідоцтва», «скелястий», поставлений праотцем Іаковом на місці явлення йому уві сні сходин на небеса) є символом ветхозавітного прихованого месії – царя Ізраїлю, нащадка Давида: “ .Вважається, що Месія Ізраїлю народжений вже в часі зруйнування Храму (і тексти про Грааль “прив’язують” народження героя саме до цього моменту історії, до 70 р. від Р.Х.), але, нікому не відомий, перебуває прихованим. Заради гріхів свого народу він приречений на вичікування, котре може тривати дуже довго – доки Ізраїль не здійснить покаяння і не стане гідним спасіння . Іудейські джерела оповідають, що місцем прихованого Месії є Рим – як столиця найжорстокіших ворогів Ізраїлю: ” . Ми знаємо, що тамплієри сприяли тамплієрам і контактували з суфіями, з шиїтами та ісмаїлітами. Виконавши місію волхвів і виявивши . нащадка древнього сакрального роду, кров’ю пов’язаного з Христом, рицарі Ордену Храму могли виробити . ідеологему Ангелічного “Царя Світу” в образі сіра Галаада. Ось ще у пророка Ієремії сказано: “ . говорить Господь Дому Царя Іудейського: Галаад ти у Мене .” (Ієр. 22:6)”, маючи на увазі зал палацу Соломона, в котрому було стільки колон, що він нагадував Галаадський ліс.
У традиційних послідовників вчення рава Натана з Гази про "месій-змій" Галахад ототожнюється саме з іудейським месією "Бен Юсефа" ("сина Йосифа"; другим месією є грядучий цар "Бен Давид"), якому дано завдання "піти від самого себе" (тобто від "гой кадош"), зробивши "святим все несвяте, необрізане і свиняче" (алегорично — змії на дні творіння, які копошаться і збирають іскри премордіального кавот, які поневолені решімом-"пневматичним простором", що залишилося під час ""цімцум"). А насправді — очолити все, що вороже "святому" (ідолатрію та нацизм). До певного часу Бен Юсеф і Бен Давид не розуміють один одного, але зрештою відбудеться їх взаємна інтеграція. Бен Юсеф з’явиться аналогічно до того, як з дому Йосифа з’явився перший цар Ізраїлю Ієровоам з коліна Єфрема, який був лише збирачем податків і певний час переховувався від гніву Соломона у Єгипті.
В. Смірнов ототожнює Галахада з образом з поезії Данте Veltro (“Гончак ” (сузір’я), від veloce “швидкий”; Feltro “повсть, войлок”), місія якого – покарати “Гіганта і блудницю” (начебто, Рим за розгром тамплієрів, які носили плащі з повсті).
Ось як про це говорить Данте у "Пеклі" (І: 91-111):
."Ти іншу путь обрати маєш нині", —
він рік мені, мої уздрівши сльози, —
"як вийти хочеш з гиблої пустині:
вовчиха, що через її погрози
кричиш ти, всіх тут, стрінувши, вбиває,
так що ніхто живий пройти не в змозі;
її натура дика й зла без краю
і робиться вона ще голодніша
потому, як поживу пожирає.
Багато парувалось передніше
із нею звірів, і ще більше буде,
та Хорт однак їй смерть завдасть пізніше.
Не з грунту, чи фальшифої полуди,
але з любові, мудрості й чесноти
між Фельтро й Фельтро запанує всюди.
Італію він визволить з тісноти,
звершивши врешті те, за що Камілла,
Тур, Ніз та Евріал померли доти.
Вовчиху всюди гнатиме він сміло,
аж поки в пекло зажене нечисту,
ізвідки заздрість перш її зродила".
(переклад М. Стріхи).
Цей “Божий посланець” з епітетом «Tra feltro e feltro» (“між повстю і повстю”; саме повстю була оббита скринька для голосування під час обрання імператора Священної Римської імперії), що з’являється “на небі Венери” — таємничий персонаж першої частини “Божественної комедії”:
Завантажити реферат