Сторінка
1
Сходження Благодатного Вогню на Гріб Господній відоме з найдавніших часів. Саме раннє письмове свідчення відноситься вже до християнської епохи в Ієрусалимі (IV століття) збережено церковним істориком Євсевієм Памфілом.
У Євангельську епоху і дохристиянський період Свята Гробниця була розташована на невеликій горі майже відразу за стінами Єрусалима з зовнішньої сторони. Скеля називана Голгофа на якій і відбулося Розп'яття, трохи піднімалася над Святою Гробницею на відстані десятка метрів. По внутрішньому устрою Свята Гробниця являє собою висічену в скелі печеру з ложем – аркосалієм у похоронній камері і вхідному приміщенні перед нею.
Благодатний Вогонь сходив і в ті часи по молитвах Єпископа (Патріарха) Ієрусалимського біля ложа – аркосалія у Велику Суботу.
У IV столітті за наказом Святої Рівноапостольної Олени на місці Святої Гробниці була споруджена Базиліка. До нашого часу Василька кілька разів перебудовувалася, навіть руйнувався (614 рік), відновлювалася і зараз відомий як Храм Гробу Господнього в Ієрусалимі. Безпосередньо на місці похоронної печери Рятівника завжди знаходилася Кувуклія. Слово Кувуклія означає «царська опочивальня». Для позначення 
гробниці це слово застосовується в єдиному на землі місці – у Храмі Гробу Господнього, де «Цар царюючих і Господь пануючих» був покладений для триденного сну. Тут Він воскрез з мертвих, відкриваючи нам усім шлях до Воскресіння. Сучасна Кувуклія являє собою каплицю, розмірами біля восьми метрів у довжину і шести метрів у ширину, усередині Храму, також як і в Євангельські часи складається з двох кімнат. Невеликої «похоронної камери» 207 см х 193 см майже наполовину зайнятої кам'яним ложем –аркосалієм і вхідним приміщенням (кімнатою) названою боковим вівтарем Ангела розміром 3,4 х 3,9 метри. У центрі бокового вівтаря Ангела розташований п'єдестал з частиною священного каменя, який був відвалений у свій час від Святої Гробниці Ангелом і на який він і сидів звертаючи до дружин - мироносицям. У північній і південній частинах бокового вівтаря Ангела знаходяться два невеликих отвори «віконця» для передачі Святого Вогню у Велику Суботу відповідно північне для передачі православним, південне для передачі вірменам.
Сучасний Храм Труни Господня – це величезний архітектурний комплекс на декількох рівнях, що включає Голгофу з місцем Розп’яття ротонду з каплицею Труни Господня (Кувуклію) Кафолікон чи соборний Храм який є кафедральним для Патріархів Ієрусалимських, підземний храм Знаходження Животворящого хреста Храм святої рівноапостольної Олени, кілька прибудов і галерей. Причому різні частини Храму належать декільком християнським конфесіям. Наприклад Церква францисканців і Вівтар – Католицькому ордену Св. Франциска, Храм рівноапостольної Олени, боковий вівтар Три Марія –вірменської Апостольської церкви, могила Св. Йосипа Аримафейского Вівтар на західній частині Кувуклії - Ефіопської (Коптської) Церкви. Але головні святині – Голгофа, Кувуклія Кафоликон, як і загальне керівництво службами в Храмі належать Ієрусалимській Православній Церкві. З часу християнізації Єрусалима він знаходиться в межах міста, обнесеного при султані Сулеймані високою квадратною стіною рівно по 1 км із кожної з чотирьох сторін. На Чудо сходження Благодатного Вогню люди збираються з Великої П'ятниці багато хто залишаються тут відразу ж після Хресного ходу, чиненого в пам'ять Великої П'ятниці. Саме сходження відбувається в Суботу вдень (як правило від 13 до 15 годин місцевого часу). Храм заповнений так, що люди зранку в Суботу стоять упритул друг до друга, причому навіть у самих віддалених місцях Храму. Не потрапили усередину Храму заповнюють площу і всю найближчу територію. По самих скромних підрахунках, місткість Храму не менше 20-30 тисяч чоловік, площа біля Храму і найближчі околиці Храму вміщають ще близько 50 тисяч чоловік. У Велику Суботу і Храм і площу перед Храмом і найближчими околицями заповнені людьми, що очікують зішесття Благодатного Вогню. Так було і по описах російських прочан і сто і двісті і дев'ятсот років тому. Найдавніший опис сходу Благодатного Вогню залишив ігумен Данило, що відвідав Святу Гробницю в 1106-1107 роках. Ось як він описує цю подію: «І коли наступила сьома година дня суботнього ((близько 12–13 годин сучасного часу )) пішов король Балдуін (Храм у той час належав хрестоносцям) зі своїм військом до Труни Господньої з будинку свого, усі йшли піші. Король надіслав гінців у подвір’я монастиря Сави Освяченого і покликав ігумена і монаховони пішли до Труни і я, з ними. Прийшли ми до короля і поклонилися йому. Тоді і він поклонився ігумену і всім ченцям і повелів ігумену монастиря Сави і мені , біля себе йти, а іншим ігуменам і всім ченцям повелів перед собою піти, а війську своєму повелів позаду піти. І прийшли до західних дверей Храму Воскресіння. (Храм у ті часи виглядав відмінно від сучасного). І безліч людей обступили двері церковні і не могли тоді в Храм увійти. Тоді король Балдуін наказав своїм воїнам розігнати людей силою була прокладена серед юрби дорога, як вулиця, до самої Гробниці. Пройшли ми до східних дверей Труни Господня, король наперед пішов і встав на своє місце на правій стороні в огорожі великого олтаря навпроти східних дверей і дверей Труни. Отут знаходилося місце короля зроблене на височині. Повелів король ігумену монастиря Сави зі своїми ченцями і православними священиками встати над Труною. Католицькі священики у великому вівтарі стояли. І як наступила восьма година дня почали службу вгорі Труни, священики православні були отут і всі духовні чоловіки і багато пустельників. Католики у великому вівтарі почали співати по-своєму. Так усі вони і співали, і я отут стояв і чинно дивився в двері Гробні. І як почали читати паремії Великої Суботи на першому читанні паремії вийшов єпископ з дияконом з великого вівтаря, підійшов до дверей Гробних і не побачив світла в Труні і повернувся назад. І як почали читати шосту паремію той же єпископ підійшов до дверей Гробних і нічого не побачив. Тоді всі люди заволали зі сльозами: «Кіріє елейсон» – що значить «Господи помилуй». І коли минала дев'ята година і почали співати пісню прохідну «Господові поїсти» тоді прийшла невелика хмара зі сходу і стала над непокритим верхом Храму і пішов невеликий дощ над Труною і дуже намочив нас, що стояли біля Труни. Тоді раптово і засяяло світло у Святій Труні ,виходило з Труни блищання яскраве. Прийшов Єпископ з чотирма дияконами, відкрив двері Гробні узяв свічу в короля Балдуіна ввійшов у Труну, запалив першу королівську свічу від світла святого, виніс із Труни цю свічу і подав самому королю в руки. Устав король на своєму місці, тримаючи свічу з великою радістю. Від свічі короля ми запалили свої свічі, а від наших свіч усі люди запалили свої свічі. Світло святе не таке, як земний вогонь, але дивовижно світиться, полум’я його червоне як кіновар, несказанно світиться». Майже така ж процедура відбувається і тепер. Тільки сучасний Храм не має отвору в куполі, лицарську варту перемінила ізраїльська поліція і турецька варта. Вхід у сучасний Храм не зі східно і з південної сторони і католики в сучасному варіанті сходу Благодатного Вогню участі не приймають. Як історична так і сучасна історична практика свідчить для сходу Вогню необхідні три групи учасників:
Завантажити реферат