Сторінка
1
Переносячи осідок УГКЦ до столиці України, Патріярх Любомир Гузар поклав на ченців Студійського уставу завдання організувати літургійне життя в каплиці біля будови Патріяршого cобору. В березні цього року єромонах Василій та двоє ченців переїхали до Києва, де владика Василій Медвіт посвятив каплицю. Так при Патріяршому соборі розпочалося молитовне життя.
«Ми відразу ж відчули свою потрібність, - розповідає єромонах Василій. - З перших днів на богослужіння почали приходити люди, які казали, що вже давно очікували приїзду монахів. У Києві дуже мало знають про нашу Церкву або ж мають перекручену інформацію. Часто її сприймають як римо-католицьку. Люди дивуються, що ми молимося, як православні, так само складаємо пальці, коли робимо знак хреста. У столиці активно діють новітні християнські рухи, різні секти. Є люди, які перебували в них, але, прийшовши до нас, відчули, що тут є своє, рідне, - і залишились».
Митрополит Андрей Шептицький, відновлюючи 100 років тому студійське чернецтво у нашій Церкві, поклав на нього вкрай важливе завдання: віднаходити, впроваджувати і плекати прадавню східну традицію монашого життя, щоб тим самим прислужитися великій справі єдности Церков.
У 1978 році Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий у своєму посланні з нагоди благословення єромонаха Любомира Гузара на архимандрита студійських ченців поза Україною писав: «Було би великою благодаттю для наших поселень, якби в кожній єпархії вдалося розвинути хоч один монастир Студійського уставу. Такі монастирі були б виразом злуки наших поодиноких єпархій та екзархатів з матірною Церквою не тільки в її сучасності, але також і в її будучності. Зрештою, монастирі повинні також лучити нашу сучасність зі славним минулим. Наше минуле мусить далі жити як дійсне, живе і творче передання. Наша традиція, зокрема її Літургія, це не музейна вартість, але велика, живуча та життєдайна сила. Вдержати її чинною - це також одне зі завдань українських студійських монахів».
Сьогодні ми стаємо свідками того, як східне студійське чернецтво повертається до Києва, до своїх витоків, щоб служити поєднанню всіх у єдиній Христовій Церкві.
Історія
Саме у Києві в XI ст. преподоб-ний Теодозій Печерський запровадив у своєму монастирі Студійський устав монашого життя, запозичивши його з константинопольського монастиря «Студіон». Невдовзі цей устав поширився по всіх монастирях Київської Русі.
У 1617 р. всі греко-католицькі монастирі об’єдналися в єдиний чин св. Василія Великого на зразок монаших конгрегацій у Римо-Католицькій Церкві. За різних історичних обставин та культурних впливів цей чин, як, зрештою, і ціла наша Церква, почав зазнавати щоразу більшої латинізації.
Зауваживши небезпеку втрати нашою Церквою своєї ідентичности, митрополит Андрей Шептицький вирішує відродити давнє студійське чернецтво. У 1898 році відбулися облечини перших трьох іноків-студитів, а невдовзі постав студійський монастир - Скнилівська Лавра преп. Антонія Печерського. У 1919 році митрополит Андрей передає Унівську резиденцію галицьких митрополитів - колишній старовинний монастир - інокам Студійського уставу. Таким чином Унівська обитель, давній центр чернецтва на західноукраїнських землях, стає головним домом монастирів Студійського уставу і отримує статус Лаври.
Божою благодаттю, завдяки батьківській опіці Шептицьких - митрополита Андрея та ігумена Климентія, монастир розвивається духовно і матеріяльно. Для потреб братії, що швидко збільшувалася числом, митрополит Андрей та ігумен Климентій опрацьовують правила монашого життя - Типікон. У вступному слові до нього сказано, що «монаше життя має одне правило - Євангеліє Ісуса Христа, і одну ціль - спасіння душі». «Як східні монахи, - йдеться далі, - боремося за досконалість, додержуючись Правил св. Отців, і то отців Сходу, і тому хочемо заховувати всі монаші традиції Сходу». Вже самим монашим подвигом, апостольством чернечого життя (а священики - ще й проповідництвом), ченці ставили собі мету «освячувати власні душі й поширювати на наших землях і на Сході любов до Ісуса Христа, знання Його науки, Його заповідей, Його рад, Його Церкви, Його Спасіння» (зі вступу до Типікону).
У довоєнний період чернече життя в студійських монастирях набуло особливого розквіту. Загальна чисельність братії на цей час становила 221 особу, в тому числі 117 схимонахів, 22 єромонахи і 13 єродияконів.
Засада самозабезпечення чернецтва Студійського уставу найпослідовніше втілилася в Унівській Лаврі, де було створено сильне самодостатнє господарство. Монаша громада цілком утримувала себе матеріяльно власною працею. У монастирі багато уваги приділялось доброчинності: при обителі діяв сиротинець, де до 1936 р. було виховано та забезпечено освітою 170 юнаків.
Пасторальна опіка над унівською парохією та прочанами, культурно-освітницька діяльність серед молоді та старших, катехизація дітей - ось далеко не повний перелік діянь унівської братії, рясні плоди яких пожинаємо й досі.
Ченці займались і науковою діяльністю. При монастирі існувала величезна бібліотека, яка формувалась наполегливим та цілеспрямованим придбанням книг. У 1935 р. браття відкрили невеличку друкарню, де друкували щомісячник «Ясна путь».
З благословення митрополита Андрея при студійському монастирі почала діяти іконописна майстерня. Найважливішими її роботами стали розписи інтер’єру монастирського Святоуспенського храму та зовнішніх стін монастиря в Уневі.
Таким чином, Унівська Лавра стає визначним духовним центром, який щороку відвідували десятки тисяч прочан з усіх куточків краю.
Ось як згадує єромонах Гедеон, який 74(!) роки тому, 16-літнім юнаком, вступив до Унівського монастиря: «Перші враження, коли я прийшов до монастиря, були потягаючі. Ті бородаті ченці виглядали дуже смиренними. Сам вигляд монашого строю дає піднесення до молитви, підтримує силу того всього східного, що для нас є дороге, і миле, і любе, і своє».
Працею та подвигом унівських ченців було створено низку нових монастирів. У 20-х роках у Львові постала Лавра св. Івана Хрестителя на Чернечій горі (тепер Шевченківський гай). Монастирі були засновані у Зарваниці, в Дорі на Гуцульщині, у Флоринці на Лемківщині. У Карпатах біля Осмолоди, в урочищі Лужки, закладено скит св. Андрея Первозванного. На Підляшші постали три місійні станиці.
Завантажити реферат