Сторінка
1

Літургічні, богослужбові і обрядові традиції Українського Православ'я

Кожна Православна Церква в своїй основі є Церква національна і через це вона виробила дуже багато своїх окремих церковних звичаїв, наприклад у богослужінні, требниках, святах, церковному житті. Ці особливості були притаманні і Українській Православній Церкві (Київській Митрополії) до її приєднання до Московського Патріархату. Українська Церква мала свої богослужбові книги, мала їх в добрих науково-виправлених виданнях; свої літургійні, богослужбові і обрядові традиції. Міцною твердинею Української Православної Церкви була Київська Академія, як світового рівня науковий православний центр.

Святійший Синод Московської Церкви знищив особливості в требах, які були властиві українському православ’ю. Він наказав викинути присягу молодих з чину Вінчання, хоч вона була в Українській Церкві (від старої присяги залишилась в нас сама тільки назва “шлюб” – обіцянка). В нашій Церкві Євангеліє читалось обличчям до людей, царські врата на Літургії були відчинені до “Отче наш” і т.д.

Московська Церква часто перекручувала тексти Святого Письма, перекладаючи їх на церковно-слов’янську мову з оригіналу грецькою чи єврейською: Книга Есфір 1, 22 (оригінали, Острозька Біблія 1581 року говорять так) – “Щоб кожен чоловік був паном у домі своєму і говорив мовою свого народу”. Російські переклади цього тексту на церковно-слов’янську мову: - “Да будет страх имь вь жилищах ихь”.

З проголошенням Автокефалії Української Православної Церкви і становленням Київського Патріархату постала проблема мовних перекладів, коригування чинопослідувань і їх уніфікаціях. Важливим чинником в розв’язанні цієї проблеми є повернення до тих богослужбових, літургійних, обрядових і мовних традицій, які були в Українській Православній Церкві до 1686 року.

Розглядаючи мовну проблему богослужбових перекладів варто звернутись до досвіду інших Помісних Православних Церков зокрема Українських Православних Церков в Канаді і США.

До перекладів Митрополита Іларіона (Огієнка) потрібно ставитись обережно, коригувати і виправляти неточності. Огієнко був надзвичайним філологом, але слабшим богословом, взявся до вирішення цього питання саме, як філолог і не врахував, як слід суто, богословських моментів.

Але пропозиції Митрополита Іларіона стосовно повернення до могилянських традицій Українського Православ’я заслуговують на безсумнівну увагу. Важлива принципова позиція задекларована Святійшим Патріархом Філаретом – вивчення українських православних літургійних традицій періоду Митрополита Петра Могили, а передусім Требника і Служебника.

Необхідно також грунтовне вивчення історії богослужбових чинів на матеріалах рукописних та друкованих книг ХVІ-ХVІІ століть (зокрема львівських видань). Доробок перекладів та видань, здійснених з благословення Патріарха Філарета, незважаючи на ряд неточностей і помилок, отримав високу оцінку богословів та літургістів.

Видання Київського Патріархату 1999 року офіційно виправили помилку “віки вічні” і повернули назву “віки віків”. Найточнішим і найкращим перекладом закінчення виголосу “І во віки віков” є “І на віки віків”. І це тому, що християнська есхатологія визнає тільки один вічний вік – майбутній вік Царства Божого. Множенність тут недоречна. В єврейській мові часто утворюються додаванням іменника в родовому відмінку множини до тотожного іменника в називному відмінку одним (цар царів, празник празників). Така форма перекладу ввійшла в грецьку, латинську, французьку і інші мови. Переклад “І на віки вічні” ввів в літургійну практику Митрополит Іларіон (Огієнко). Дослівним і правильним перекладом є “І на віки віків”.

Богослуження це своєрідне дійство, де всіма можливими засобами нас пов’язують з глибокою давниною. Очищена від архаїзмів чиста українська мова буде разючим дисокансом в цьому дійстві. Сучасна українська мова формувалася, як мова секулярна (йдеться про ХХ століття) і тому, уповні не відображає богословського змісту тих не інших церковнослов’янських термінів. А тому відмовлятися повністю від церковнослов’янської мови не варто. Вона була і повинна залишитись (поруч з грецькою) головним джерелом формування богословської термінології . Це належить особливо враховувати при перекладах богослужбових текстів.

Чистота мови – не в її очищенні від архаїзмів чи діалектизмів, а в бездоганній, етилістично вивіреній гармонії поєднаних у фразу слів. (Христос Воскрес – Воістину Воскрес, хоч з філологічних позицій мала би бути відповідь направду Воскрес; Архангел Михаїл, а не архангел Михайло; так і євангеліє від Іоана, а не від Івана і т.д.).

В богослужбовій практиці, особливо при соборному служінні, зустрічаємось з різними перекладами звернення Господу помолимся – помолимось, помолімся, помолімось, як і звернення у Господа просим (просімо, просимо, просім). Всі форми є правильними в українській мові. Але необхідна уніфікація відповідно до сучасних перекладів Київського Патріархату, які є найбільш точними і правильними – Господу помолимось і у Господа просимо.

При сьогоднішніх перекладах богослужбових книг не можна використовувати тільки московські синодальні видання, а брати за основу повне коло богослужбових книг, які мала Українська Православна Церква до її приєднання до Московського Патріархату, і яким були притаманні особливості, яких не мала Московська Церква

Література:

1. Огієнко І. Свята Служба Божа святого отця нашого Іоана Золотоустого мовою українською. Ч. 2. – Пояснення до тексту – Львів, 1922 р.