Сторінка
1
Динаміка більшовицького наступу на Церкву простежується за будь-яким показником. Одним із найвиразніших можна вважати боротьбу довкола церковного управління. Розпочавши утискування й нищення Церкви буквально з перших тижнів свого існування, більшовики легко виробили відповідні методи. Прямим ув"язнюванням єпископату вони різко скорочували мережу єпархіального управління. Передбачаючи розгром канонічних центрів та неможливість зв"язку між єпархіями, 20 листопада 1920 року Патріарх Тихон, Синод і Вища Церковна Рада прийняли постанову, навпаки, про поширення цієї мережі. Надаючи єпархіям самоуправління, Вища церковна влада встановлювала: "В случае, если Высшее Церковное Управление во главе со Святейшим Патриархом почему-либо прекратит свою церковно-административную деятельность, епархиальный архиерей немедленно входит в сношения с архиереями соседних епархий на предмет организации Высшей Церковной Власти для нескольких епархий, находящихся в одинаковых условиях" 2. П"ятий пункт постанови передбачав поділ єпархій на декілька місцевих. Коли Церкві довелось застосувати цю постанову, кількість єпископату різко зросла. Якщо на початок 1917 року в Україні існувало дев"ять єпархій, а в них 28 єпископських кафедр 3, то протягом 20-30-х років кількість кафедр досягла 66 4. Арешти єпископів зводили всі ці заходи нанівець. Так, 1921 року більшовики ліквідували Богуславський і Чигиринський вікаріати, 1922 - Бердичівський, 1923 - Звенигородський, 1924 - Білоцерківський, 1925 - Таращанський і Черкаський 5. В історії Православної Церкви України одним із переломних і визначальних був 1923 рік.
5 лютого 1923 року було заарештовано 6 митрополита Київського, Галицького і всієї України, Патріаршого Екзарха 7 Михаїла 8. Глибоко віруюча людина, орієнтована на молитву й споглядання, він мав неширокий громадсько-політичний кругозір і, сказать по правді, зовсім не надавався на роль церковного лідера, де треба було виявляти політичну ініціативу, засновану на чітких громадських позиціях. Тепер з"ясовується, що лінію його поведінки, саму ментальність церковного ієрарха аґенти ҐПУ студіювали дуже ретельно. Збереглось донесення: "В одном из покоев наместничьего дома помещается Экзарх Всея Украины тишайший Митрополит Михаил. Живет он, почти не подавая признаков архипастырского существования, так что в общем ходе лаврской жизни влияние его не сказывается вовсе. [ .] каково бы ни было внешнее положение митр.[ополита] Михаила, отношение его к делам Управления останется всегда неизменным. Оно вытекает из интимных свойств его натуры, представляющей собою ярко выраженный образец созерцательного, а не активного характера. Человек глубокого религиозного настроения, замкнутый в себе самом, молитвенник и монах по призванию, он, естественно, уделяет лишь незначительное внимание чуждым 9 его духовному складу практическим деловым вопросам. Лаврская братия любит его за его простоту, доброту и непритязательность. Церковные круги, отдавая должное его личным качествам, упрекают его в без"инициативности, неавторитетности и безгласности в делах Управления; о чьем-либо исключительном или даже преимущественном влиянии на него тем не менее ничего не слышно. Чтобы восполнить характеристику какими-нибудь штрихами из области сплетень, нелишне упомянуть, что молва приписывает Михаилу пристрастие к вину 10 в молодости, пристрастии, оставшемся будто бы до сих пор" 11. Це донесення вражає не так подробицями про саму особу київського митрополита, як глибиною занурення в церковне життя. Причому такого рівня шпигунство було поставлено ще 1923 року 12, коли остаточне утвердження більшовиків у Києві датувалося навіть не десятиріччям, а щойно кількома десятками місяців! Так ретельно стежачи за ієрархом, вивчивши найінтимніші особливості його натури, ҐПУ мало всі дані для впливу на нього як до арешту, так, тим більше, уже по відношенню до митрополита ув"язненого. М"яка й поступлива людина, він намагався утриматись на загальноцерковних засадах, ніби не зраджуючи їм, і, з другого боку, прагнув догодити владі. Протоколи його допитів, передусім протокол від 8 лютого, розкривають надзвичайно складне становище, в якому він опинився.
Вопрос: "Получали ли Вы письма от патр.[иарха] Тихона?"
Ответ: "Да, получал, последнее письмо я получил на пасху [19]22 года, в нем им упоминалось об осуждении Карловацкого Собора 13, я даже снял копию этого письма и передал прокурору. [ .]"
В.: "Откуда Вам было известно, что Антониновцы 14 хотят Вас устранить?"
О.: "Потому что других устраняли, каким способом они это достигали, я не знаю; что меня хотели устранить, я заключил из того, что в Июле месяце прошлого года я получил из ВЦУ [живоцерковников] телеграмму, устранявшую меня от Управления, через неделю после того я получил извинительную телеграмму, аннулирующую первую. Серафимов сообщил мне, что вторая телеграмма была послана по его настоянию за мое воззвание о помощи голодающим. [ .]"
В.: "Как Вы реагировали как митрополит и Экзарх Украины на воззвание патр.[иарха] Тихона об изъятии церковных ценностей и приняли ли меры к разъяснению верующим незаконности выступления патр.[иарха] Тихона?"
О.: "Да, принял меры, тем, что составил свое воззвание, за которое получил одобрение тов. Серафимова."
В.: "Значит, это воззвание было Вами получено?"
О.: "Да, я получил его и сжег его. Кроме того, мерой разъяснения [выступления] патр.[иарха] Тихона было еще то, что я написал статью и отдал ее прокурору Михайлику на рассмотрение и напечатание в газете, но почему-то она напечатана не была" 15.
Даючи собі звіт, які мають бути дальші кроки влади, священослужителі готувались до найгіршого. 16 березня о.Анатолій Жураковський писав своїй духовній дочці Анні Карпеко 16: "Так тревожно, так неспокойно кругом. Так обострилось положение за последние дни, что несмотря на все препятствия, Владыка Алексей [Ґотовцев] 17 распорядился во что бы то ни стало совершить сегодня ночное моление. "Может быть, в последний раз будем молиться вместе", - говорил он. Итак, ночью будем молиться" 18.
Завантажити реферат