Сторінка
3

Розгром Київського єпархіального управління 1923 року

З Лук"янівської тюрми о.Анатолій писав дружині 38: "Милая, светлая Нина, Христос с Тобой! Будь спокойна, моя дорогая. Пришли мне, пожалуйста: рясу, чашку, тарелку, ложку, вилку, икры, если можно. Побольше денег, не менее 500 тысяч, белой булки, иконку (маленькую Матерь Божию), епитрахиль, наволочку, часы карманные, если можно, яблок, если можно, соли, скуфейку, псалтирь, белья смены 3-4. Христос да благословит тебя и всех. Молись. Твой Толя" 39.

Кандидатури на арешти визначались для ҐПУ як становищем тієї чи іншої особи в ієрархії, так і активністю її особистої позиції. Київську операцію чекісти вписували у загальносоюзну. Відповідні відомості київські чекісти подали до Москви. Вирішувалось усе там, тож ієрархів і священиків теж перевезли до Москви - до Бутирок. Невдовзі о.Анатолій згадував у листі: "Густая решетка, растерянная улыбка, скорее похожая на судорогу невыносимой скорби - слабый кричащий голосок, тонущий в крике других голосов . Вот все, что мне осталось от последней встречи ." 40.14 квітня 1923 року чекістка Якимова, що "вела" в Москві церковні питання, прийняла постанову: "гр. Жураковский А.Е. (священник) агитировал против Соввласти путем проповедей", отож до нього застосовується "содержание под стражей" 41. 20 квітня 1923 року на судовому засіданні колегії ҐПУ вона доповіла "дело № 18079 по обвинению Вербицкого Максима Андреевича, Богдашевского Дмитрия Ивановича и других в антисоветской деятельности". Чекіст Самсонов затвердив рішення: справу передати на розгляд комісії НКВД з адміністративної висилки 42.

1/14 травня панотець писав у листі до Анни Карпеко: "Так много, безконечно много хотелось бы сказать или в крайнем случае написать Вам, но напишу только несколько слов. Лучше всего в Вашем письме Ваши слова о радости. [ .] Часто это чувство радости охватывает душу острой болью, иногда разливается спокойным светом в сердце. Никогда уверенность в Нем и в праведности Его путей не была в душе такой жизненной, твердой. Своей воли нет, нет своих планов, фантазий и даже нет своей ответственности. Есть Его воля, Его мудрость. Его пути, Его благость. Это началось в ту ночь, когда вышел в неизвестность из дома, оторвавшись от старой жизни, от прошлого. И с тех пор это растет и крепнет во мне и других, несущих тот же крест и приобщившихся к той же радости. Вижу, как меняются здесь в этом свете, в горниле этих испытаний, растут и просветляются те, кто казался будничным и маленьким там, в прошлом, на воле. Каждый день благодарю Бога за всю ниспосланную им радость" 43. Ці панотцеві міркування про радість, що приходить до людини під час випробувань і терпінь за віру, якраз дуже характерні для православних уявлень про життєві цінності. Оповідаючи про замучених на Лубянці священослужителів, протоієрей М.Польський підкреслює зразкову поведінку їхніх удів: "Одна из них, из-под черного головного платочка сияя глазами, говорила другой: "Как мы счастливы с вами, матушка, как мы счастливы! Какой смерти сподобились мужья наши! За веру венец мученический прияли. Теперь надо только молиться за них. Нет, и молиться не надо: это они за нас пред Господом молятся" 44. За словами проф. І.М.Андрєєва, о.Николай Піскановський (служив в Олександрійському повіті Херсонської губ.), одержав на Соловках листа від дружини й сина: "Мы всегда радуемся, думая о твоих страданиях в лагере за Христа и Его Церковь. Порадуйся и ты о том, что и мы сподобились быть снова гонимыми за Господа" 45.

За два дні, 16 травня відбулось засідання цієї самої комісії НКВД, де справу доповів сумнозвісний Тучков 46. Було ухвалено: "Словачевского, Вербицкого, Богдашевского - выслать в Зырянский край сроком на 2 (два) года. Голубева и Жураковского - выслать в Маробласть сроком на 2 года. Блинова - освободить. Дело сдать в архив 6 отд. СО ГПУ" 47. Після звільнення з Бутирок він пробув у Москві два дні. О.В.Михеєва 48 глухо згадує, що в цей час із Києва приїхали друзі о.Анатолія з ним побачитись 49.

Його заслали до Краснококшайська, теперішньої Йошкар-Оли, столиці Чувашії, куди він виїхав "вольным порядком" разом з дружиною 19 травня. До революції містечко звалось Царевококшайськ, Казанської губернії, мало всього 1700 мешканців, одну церкву, один монастир, 2 лікарні, 2 бібліотеки, 5 нижчих навчальних закладів. 1923 року сполучення було тільки кіньми, обози ходили трактами через непрохідні ліси. Їхати можна було, лише приєднавшись до обозу. Залізниці не існувало 50. Невдовзі прибув туди і його друг, а тепер, Шевченковим словом, соузник архимандрит Єрмоген. Зняли разом щойно збудовану ізбу, а коли повернулись господарі, о.Анатолій зняв з дужиною мезонін з однією кімнатою й передньою, а о.Єрмоген неподалік - теж ізольовану кімнату. Ночами бували труси, які він згадував в листі до общини від 6 липня 1923 року: "[ .] после ночи, в течение которой как раз опять чужие люди до рассвета шарили в моих бумагах и вещах, отбирая все письма, записки и рукописи [ .]"51 . Але ці враження відступали перед радощами. У мезоніні о.Анатолія поставили спеціально замовленого столика, що став престолом. Потаємно він служив літургію. Свого духовного отця навідували то С.М.Орлов, Д.Вердеревський та Ю.О.Косткевич, то А.Д.Карпека чи В.Е.Жижневська. Вони привезли антимінс, ікони, богослужбові й світські книжки. Всі вони були його духовними дітьми, але особливо радів о.Анатолій приїздові Анни Данилівни Карпеко. Як підкреслила в своїх примітках О.В.Михеєва (арк. 137), вона мала на той час 17 років. Подорож через нетрі приволзьких лісів була для неї найважча. Панотець писав її чоловікові: "А Аня? Она настолько родной, сокровенно мне близкий человек, что говорить о ней мне трудно. Мне кажется только, что всегда надо радоваться и благодарить Бога за то, что есть на земле ея душа, значит, еще не так плох мир . Ея чуткость может быть неложным мерилом в разрешении самых тонких душевных конфликтов и в наблюдении за потаенными уголками души. Воистину Вы обрели редкое сокровище - общение с тем, с кем Вы теперь" 52.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Інші реферати на тему «Релігія, релігієзнавство»: