Сторінка
2
Уночі проти Великого четверга, 4 квітня 1923 року 5 відділення СОЧ 19 київського губернського відділу ҐПУ провело в Києві нову серію арештів. Київську єпархію було повністю обезголовлено. Митрополит уже сидів, - тепер чекісти підібрали вікаріїв. Особливо постаралися чекісти Жеґневський і Шмідт. Протягом однієї ночі у Видубецькому монастирі вони заарештували його настоятеля єпископа Назарія (Блінова) 20, у Микільському монастирі - його настоятеля єпископа Білоцерківського Димитрія (Вербицького) 21, у Лаврі (цього не уточнено, але де б іще?) - архимандрита Києво-Печерської Лаври Єрмогена (Ґолубєва) 22. Крім цих трьох, у Братському монастирі в присутності архимандрита якісь інші чекісти заарештували єпископа Каневського, професора й ректора Київської православної богословської академії (так звалася тоді Київська духовна академія) Василія (Богдашевського) 23. Що до єпископа Звенигородського, вікарія Київської єпархії Алексія (Ґотовцева), то тут певна неясність. За груповою справою він не проходить, і в словнику митрополита Мануїла вказано лишень, що 1923 року він став єпископом Серпуховським 24. Тим часом нове церковне видання повідомляє, що єпископ Алексій з квітня по листопад 1922 р. перебував у київській тюрмі, у квітні 1923 р. був знову ув"язнений і висланий до Москви, де мешкав до серпня 1925 р. У серпні й вересні 1925 р. перебував у Бутирській тюрмі. У квітні 1926 р. висланий до Серпухова 25.
Тієї страшної ночі з маси духівництва виділили й двох визначніших священиків. На Шулявці (вулиця Польова, 2), в будинку церкви Св. Марії Магдалини арештували о.Василя Словачевського 26. У почесному колі поважних бранців опинився й 27-річний священик Анатолій Жураковський. З ним поповозилися. У реєстраційній картці його постійною адресою було вказано Микільсько-Ботанічну вулицю, 27, пом. 1, ордер було виписано на Велику Житомирську, 9 27, а обшук відбувся на Великій Підвальній, 36 (будинок Українського Наукового Товариства), пом. 9, де він тоді реально мешкав.
О.О.Косткевич, що помер невдовзі після того 28, писав у спогадах: "Наша маленькая церковка 29. Ночь. Уже тихо на улицах города. И церковка тоже в полумраке. Светлячки лампадок то тут, то там вспыхивают в этом сумраке. И стоит батюшка хрупкий, хрупкий. И идут те, кто с болью и отвращением хотят скорее оттолкнуть от себя смрадные пелены, чей неизреченный софийный лик востосковал по вожделенному отечеству. Идут . То тяжелый вздох, то заглушенный плач раздаются чуть слышно, то видишь скорбное, исполненное муки лицо . Но вот доносятся слова: "Аз, недостойный иерей, властью, данной мне от Бога, прощаю и разрешаю" . И преобразилось скорбное лицо, и волны света заливают только что согнутого под тяжким бременем, и не узнаем мы лицо, таким прекрасным оно стало. Но вот отходит последний. Радостно и светло батюшкино лицо. Он был свидетелем великой тайны возрождения человека" 30.
Трагізм ситуації, у якій опинились недобитки старої київської інтелігенції, вияскравлює звіт чекіста. 5 квітня 31 о 3 годині 20 хвилин ранку уповноважений 5 відділення управління ПП ҐПУ на Правобережжі М.Вєсьолов доповідав начальникові секретного відділення: "Ввиду невозможности при[й]ти в назначенный час и неустанов[ле]ности адресов, а также совершения арестованным богослужения пришлось выждать до 12 ч.[асов] ночи, когда богослужения и исповеди [окончились] и после личной агентурной установки адреса (путем взятия под наблюдение) установить адрес, где и был произведен обыск и арест. Обыск никаких компроментирующих (sic) материалов не дал - арестованный доставлен в комендатуру и сдан деж.[урному] коменданту тов. Крюкову" 32. О.О.Косткевич оповідає далі: "И вот был страстной четверг. Утром разнеслась весть. Все словно надорвалось. Все личное ушло. Великие дни стояли. И с тех пор он стал мучеником, а мы сиротами" 33.
У якому історичному контексті відбулась ця чекістська операція? Який глибший історичний сенс вона мала? Ясна річ, час для неї був вибраний невипадково. Щойно 26 березня у Москві закінчився процес у справі голови Католицької Церкви в Росії архиєпископа Цєпляка та 13 католицьких ксьондзів - самого архиєпископа і прелата Буткевича було засуджено до розстрілу, іншим було призначено різні строки ув"язнення. Прелата розстріляно у католицьку Страсну Суботу - вночі проти 1 квітня. Цей процес викликав хвилю обурення в різних країнах 34. Більшовики, без сумніву, вивчали і враховували реакцію Заходу 35. Чічерін запевнив німецького посла ґрафа Броксдорфа-Рантцау, що вирок виконаний не буде. У тому самому запевнили в Москві папу римського через главу американської місії. Справді, 30 березня президія ВЦИК помилувала Цєпляка, потвердивши вирок о.Буткевичу (за півроку Цєпляка відпустили до Польщі). Зарубіжна преса розглядала цей процес як репетицію процесу над Патріархом Тихоном, який уже довший час перебував під арештом. 6 квітня було оголошено дату цього процесу - 11 квітня (середа Світлої Седмиці), перенесену вже на другий день на багато пізнішу дату (вважається - на клопотання єпископа Антоніна (Грановського) - "не омрачать православным Пасху"). 16 червня, в результаті півторамісячного утримання в ҐПУ Патріарх подав заяву до Верховного Суду РСФСР з розкаянням у своїй колишній "антисовєтській діяльності" 36. Крім розв"язки зі справою Тихона (25 червня було прийнято рішення про його звільнення), більшовицьких функціонерів, що займались церковними справами, хвилювала підготовка другого обновленського собору, на який вони покладали великі надії. Він почався 29 квітня у Храмі Христа Спасителя. У цьому переплетінні найрізноманітніших обставин і чинників "великої політики" більшовики мали більш-менш розв"язані руки в святому - на той час провінційному - місті, що був наріжним каменем традиційної культури, віри, історичною колискою всієї країни. За таких обставин вилучення архиєреїв пройшло остільки непомітно, що його не зауважили згодом навіть найсерйозніші церковні історики. Додам тільки, що сама ця чекістська операція мала виразний ритуальний сенс, адже була спланована й проведена на Страсний Четвер. Треба сказати, що цей аспект репресій зовсім не досліджений, хоча матеріали на цю тему існують. Має значення особливий момент суду чи убивства. Як оповів протоієрей М.Польський 37, у Велику Суботу священика станиці Незамаївської о.Івана Пригорського вивели з храму на майдан, де з лайками побили, відрізали вуха й ніс. Вивівши за околицю, йому розбили голову (П, 208). На початку революції, на третій день Пасхи убито ігумена Євгенія, настоятеля Александро-Свірського монастиря Олонецької губернії, і з ним п"ять душ братії. У монастирському подвір"ї бандити наказали викопати їм яму. Коли їх поставили на край могили, мученики заспівали "Христос Воскресе". Тут пролунала команда стріляти (П, 209). Після Великодньої літургії 1921 року на ст. Гондатьєвці убили священика о.Серафима Саричева (П, 213). Петроградського священика о. протоієрея Михаїла Чельцова розстріляли у перший день Різдва. Конвоїр оповідав удові: "Ну и старик был, его на смерть ведут, а он тропари Рождеству поет ." (П, 215). На Страсному тижні 1930 року відбувся, як відомо, харківський, ключовий у розвитку тодішніх репресій, процес "Спілки Визволення України". Привертає увагу реакція катів на певні ритуальні дії самих священиків. Так, харківського священика о.Димитрія вивели на кладовище, де роздягли донага. Коли він почав хреститися, кат відрубав йому праву руку (П, 204). Ієромонах монастиря Спасів Скит Афанасій, виведений на страту, став на коліна, помолився, перехрестився, а тоді, ставши з колін, благословив більшовика, що стояв проти нього з рушницею в руках. Двома пострілами кат убив пастиря, котрий щойно його благословив (П, 206). Має значення й характер тортур і спосіб убивства. У Херсонській губернії чотирьох священиків розп"яли на хрестах (П, 204, 210). У с.Турці Себежського повіту чекісти прибили священика до царських врат, а тоді розстріляли (П, 214).
Завантажити реферат