Сторінка
5

Розгром Київського єпархіального управління 1923 року

В случае устранения всех киевских викариев, заботу о киевских церковных делах прошу принять (в силу циркулярн.[ого] Указа Святейшаго Патриарха, Высшаго Церковнаго Совета и Синода от 7 нояб.[ря] 1920 г.) православных преосвященных соседних епархий - Черниговской, Подольской и Полтавской. Верховный Глава Церкви и Спаситель наш Господь Иисус Христос да соблюдет и укрепит Своею благодатию всех верных строителей Таин Божиих и покорит сатану под ноги наши вскоре 58. Аминь.

Митрополит Михаил, Экзарх Украины.

9/22 января 1923 года.

Киев" 59.

У зв"язку з арештами 4 квітня в управління єпархією вступив єпископ Макарій (Кармазин) 60, що приїхав для цього з Умані. Протоієрей М.Польський дуже точно - якщо не брати до уваги хронологію - відзначив: "Архиепископ Макарий заменял сначала тайно по управлению Киевской Епархией митрополита Михаила после его ареста и ареста всего епископата Украины в 1925-27-28 г." 61.

Реаґуючи на арешти, новий єпархіальний архієрей провів восени в Києві низку таємних нарад місцевого духівництва, на яких були обговорені кандидатури осіб для таємних хіротоній. Про це пишуть, дуже по-різному, різні автори. Вибрати те, в чому вони одностайні, нелегко. Загалом перебіг подій виглядає так. Випущений з Балтської тюрми, де його тримали осінь і зиму в неопалюваній камері без вікон, в цей час у Києві, нікому не зголошуючись, оселився єпископ Ананьївський Парфеній (Брянських). Один місяць він перебув зокрема у лаврського послушника, згодом єпископа Сант"язького Леонтія. Домовившися між собою, вони вдвох - єпископи Макарій і Парфеній - таємно хіротонісали трьох єпископів 62 - Сергія (Куминського) для Радомисля й Чорнобиля (1 вересня 1923 року) 63, Філарета (Лінчевського) для Черкас (2 грудня 1923 року), Афанасія (Мовчанівського) для Сквири (1925 ?) 64. Одержали нові призначення єпископи: Федір (Власов) - на вишгородську кафедру та Варлаам (Лазаренко) - на хорольську 65. Самого владику Макарія протягом 1924 року кілька разів арештовувано, але його відпускали.

Оскільки церкву Іоанна Златоуста на Великій Житомирській, де останнім часом служив о.Анатолій Жураковський, після арештів 1923 року, у жовтні місяці замкнули, общині дав притулок о.протоієрей професор Київської духовної академії Александр Ґлаґолєв. Він служив на Подолі у храмі Миколи Доброго на Покровській вулиці, що був невдовзі зруйнований. Туди було перенесено все церковне майно общини Св.Марії Магдалини, а частково й церкви Релігійно-просвітнього товариства. Як ми бачили, зв"язок настоятеля з общиною не переривався. Із Краснококшайська засланці повернулись у листопаді 1924 року. Тодішній соціалізм мав іще досить-таки людське обличчя (могли й не повернутись!). До о.Александра Ґлаґолєва й прийшов у Києві о.Анатолій. Він служив у теплій зимовій церкві во ім"я великомучениці Варвари, влаштованій у другому ярусі дзвіниці 66.

Трагічний епізод у церковному житті Київщини 1923 року досі не був прояснений. Він кинув темну тінь на всі наступні події.