Сторінка
1
Згідно з "Рігведою" (ІІІ, 59,1):
Мітра, якого (другом) називають, поєднує людей,
Мітра утримує Землю і Небо.
Мітра-Варуна (найвизначніші з нащадків Адіті) виступають охоронцями всього світового ладу (ІІ, 27,4):
Адітьї підтримують (все), що рухається й нерухоме.
(Вони -) боги, пастухи всього Світоладу,
З думкою, що простирається далеко, охороняють світ від асурів,
Дотримуються (всесвітнього) закону, карають за провину.
За грецькими міфами, Аполлон уклав календарний цикл та керує ним за допомогою струн своєї ліри, як це описує орфічний гімн (ХХХIV,11—26):
.ти все надзираєш: ефір нескінченного неба
Многорізні долі землі, що лежить унизу,
І через темну ніч у тиші зіркоокого мороку
Коріння підземне зориш і межі всього світоздання
Тримаєш. Турбує тебе і початок речей, і кінець їх.
Всьому ти квіт; узгоджуєш все ти столункою кіфарою
В світі, поки до межі останньої струни ти восходиш
Або, навпаки, до нижньої струни чи ладом дорійським
Усе примиряєш; племен покоління в житті ти ділиш,
Ти поєднуєш усемірно злагоди й долі людські.
Рівнозначно ти строки даєш для зими і для літа .
Барву велелюбної весни ти рівняєш .
.ти тримаєш прообраз всього світоздання печатей.
Скіфи шанували Аполлона під іменем Гойтосир, де другий компонент “-сура” означає “герой, бог” (пор. з дв.-інд. sura “герой, бог”), а перший “гойто-”, на нашу думку, споріднений з хеттським vitt “рік”, “доба”, “стик”, “рубіж”. У мові албанців – це vjet, у греків – “etos”, ητός (архаїчне – “vetos”), на санскриті – vatsas, по-литовськи – “ветушас”, у слов'ян – “ветхий”… Український фольклор так пояснює семантику індоєвропейського міфу боротьби бога з чудовиськом (Аполлона з Тіфоном, Мітри з биком, Артура з вепром Турх Труйту, Гільгамеша з бикоподібним Хумбабою): “Стрітилася Зима з Літом — Стрітилася свиня з Вітом”. Цікаво, що свято Стрітеня (15 лютого) співпадає у часі з обранням у сьому пританію (друга неділя лютого) афінських стратегів, в той час як всі інші демократичні магістрати вступали на посаду після початку Гекатомбеона[i]. У ведичних міфах прізвисько "Вріша" — "бик" носить Карна, первінець Кунті, матері пандавів, від бога сонця Сур’ї. У нього тіло — природний панцир (пор. з природною невразливістю ряду міфологічних персонажів). Після загибелі Дрони та поранення Бхішми став вождем кауравів і був вбитий стрілою Арджуни.
За свідченнями Еліана (ІІ-ІІІ ст. н.е.), який посилався на Гекатея Абдерського, у гіпербореїв є храм Аполлона, де жерцями три могутні сини Борея. Коли вони починають служіння, з Ріпейських гір прилітають небачені хмари лебедів, які облітають довкола храму і цим мовби очищують його, потім опускаються на подвір’я храму і співають разом зі співцями та кіфаристами в честь Аполлона[ii]. Знає дане передання і Овідій: “Розповідають, — пише поет, — що на Гіперборейській Паллені є мужі, у котрих тіла покриваються легким пір’ям, варто їм лишень дев’ять раз зануритися у Тритонійське озеро. Говорять також, хоча я цьому і не вірю, що й скіфянки, окропляючи свої тіла зіллями, управляються у цьому ж мистецтві” (Met. XV, 356—360). Як тут не згадати й давньо-українську Царівну-Лебідь та давньо-індійську апсару Урваші! Дослідники у зв’язку з цим згадують слова Геродота про землі на північ від Скіфії. де “ . неможливо нічого бачити і туди неможливо потрапити через літаюче пір’я. І дійсно, земля і повітря там повні пір’я, а це ось заважає зору” (Herod. IV, 7). Сам Геродот вважає, що тут мається на увазі сніг (Herod. IV, 31), з чим погоджується Пліній Старший, описуючи за Ріпейськими горами землю Птерофор (букв. “Переносна”) (Plin. IV, 88). Але обидва грецькі автори лише спробували раціоналізувати незрозуміле для них свідчення про якийсь культовий обряд серед місцевого населення Гіпербореї. Відгомін про останній, на думку А. Подосінова, наявний у Есхіла, який оповідає про форкідів — сліпих дів у образі лебедя (kyknomorfoi), які ніколи не бачили сонця, образ яких походить із центральноазіатського фольклору, де відомі легенди про дів-лебедів, що живуть у темряві і мають очі зі свинцю[iii].
Як на нас, Феб-Аполлон, який літає у образі лебедя або в колісниці, запряженій птахами (пор.: германський Лоенгрін припливає в човні, запряженому білими лебедями; Сатурн прибуває на човні в Італію, де царює Янус) або з лірою верхи на грифоні[iv], виступає власне як шаман[v], явище якого було вже екзотикою для греків рабовласницького суспільства з його розвиненою релігійною системою. До того ж Аполлон народився від зв’язку Леди з Лебедем, в образі якого виступав сам Зевс Олімпієць. Цей мотив остаточно дозволяє вбачати у Фебові-Аполлоні шамана, оскільки згідно з уявленнями євразійських етносів (якутів, саамів та ін.) від зв’язку жінки з царем Орлом — Птахом Сонця під Світовим Деревом народився перший шаман.
Безпосередньо у Греції для культу Аполлона Гіперборейського було характерне уявлення про "людину-птаха". Овідій у "Метаморфозах" пише: "Існує повір'я, що на Гіперборейській Паллені (західний мис півострова Халкіда на півночі Егейського моря, — О.Г.) є люди, тіла котрих зазвичай покриваються легким пір'ям, коли вони дев'ять разів зануряться у Тритонське озеро. Згадують, — хоча я цьому не вірю, — що й скіф’янки вправляються в такому ж мистецтві, обризгуючи свої тіла зіллям ." (Ovid., Metamorphoses, XV, 356-360).
Аналогічно греки сприймали прославленого пророкувача Абаріса, який начебто прийшов з Гіпербореї і був жерцем Аполлона. « . Він подорожував усією землею зі стрілою у руці і при цьому нічим не харчувався» (Herod. IV, 36). Згідно з грецькими міфами, у Аполлона був син Орфей, муж Еврідіки. Остаточно втративши її (після спроби вивести з Аїду), Орфей став сторонитися жінок (пор. із сумом-аскезою Шіви після смерті коханої, яка змушена була для розради чоловіка знову відродитися) і переніс свою любов на юнаків, став, як пише Овідій у "Метаморфозах" (10, 83-84), причиною того, що гомосексуалізм стали культивувати фракійці (дійшло до того, що ім’я вихідців з Фракії болгар-buggers на Заході стало означати "гомосексуаліст"). Зрештою, Орфей був убитий Зевсом за те, що відкривав людям божественні таємниці, а його голова стала предметом провіщень. " .У жерців, — пише Платон, — під рукою велика кількість книг Орфея, і за цими книгами вони здійснюють обряди, переконуючи навіть цілі народи, начебто і для живих, і для тих, хто вже помер, є визволення і очищення від зла: воно полягає у жертвопринесеннях та дитячих забавах, котрі вони називають посвяченням у таїнства" (Платон, "Держава", 364е). А. Кураєв, погоджуючись з М. Еліаде, власне вважає, що з появою містерій орфіків у античну духовність було привнесено шаманську ідею про реінкарнацію — посмертне переселення душ у нові тіла (невідоме месопотамсько-близькосхідній традиції). Також у ведичній традиції дане поняття, як не дивно, не було відоме, а подається як одкровення у значно пізніших "Бріхадараньяка-Упанішаді" (VI, 2,15-16) та "Чхандог’я-Упанішаді". В останній сказано: "До тебе це знання ніколи не переходило до брахманів. Тому у всіх світах це вчення належить тільки кшатрі" (V, 3,7)[vi].
Завантажити реферат