Сторінка
2
Уявлення про шамана наявні саме у етносів, що мешкають на північ “від Скіфії”, а саме – угро-фіннів та алтайців, котрі колись утворювали єдину урало-алтайську макросім’ю як східне відгалуження ностратичної (бореальної). Як на нашу думку, саме поява прашаманізму стала саме тією причиною, яка "релігійно" зумовила відкіл урало-алтайців (бріарених; східних євразійців) від решти ностратичних (бореальних) груп — індоєвропейців (зефіральних; західних євразійців), семітохамітів (євральних; афраазійців), дравідо-еламітів (нотійних; південних євразійців) та картвелів (орітальних). На часі мезоліту урало-алтайці межували і надалі асимільовували представників палеоєвразійської макросім’ї (тепер її релікти — чукотсько-камчатські, ескімосо-алеутські, нівхські та айнські[vii] мовні сім’ї) та палео-енісео-америнідської (релікти — кетська, сіу, на-дене)[viii]. Ще в IV ст. до н.е. — І ст. н.е. в нижній течії Обі, від Обі до устя Іртиша, а також у басейні приток Обі — лівих (Войкара, Сині, Вогульки та Північної Сосьви) і правих (Полуя, Собти-Югана, Куновата, Казима) виникла на основі цієї асиміляції усть-полубська культура бронзи, рибалок і мисливців. На півдні мешкали носії спорідненої з нею потчевашської культури мотичного землеробства та конярства. Ханти, мансі та мадяри є саме нащадками змішання з кочівниками-уграми носіїв цих двох культур. Також усть-полубці сусідили з носіями ананьєвської культури, предками удмуртів і комі. Але найбільш вражають риси схожості їх з культурами народів крайної північно-східної Азії (чукчі та ескімоси) та наявність у мовах західно-сибірських ненців, енців, нганасан та у інших північно-самодійських мовах (на відміну від південно-самодійських) слів східно-палеоазіатського походження.
У переданнях ненців збереглися перекази про їх тубільних попередників — "сииртя (сихиртя)"[ix], у енців — "сііте", у саамів — "сейде", "сейво"[x], у фіннів — "хіід", а у росіян — про "чудь білооку", а в уральських етносів — "чуть", "чучкойєз", "жидовляни", "попередні", "чудь, яка сама себе поховала" (згідно з алтайськими биличками, коли прийшли представники "білого царя"-росіяни та зацвіла біла береза, котрої вони раніше на бачили, чудь навалила на свої землянки безліч каміння, залізла до них і підрубала стовпи-опори). Вважається, що тепер вони є маленькими істотами, які мешкають під землею і володіють стадами мамонтів. Раз на рік, після загальнопоминального четверга (Семік) комі-пермяки в особливих місцях ("важ местаез") замолюють свої гріхи перед цим древнім народом, попередниками комі на цій землі (комі-пермяцьке "важ" — "древній", "выжи" — "рід", "важ отир" — "до-комі населення Верхнього Прикам'я, яке зникло з приходом пермяків"). Відомі навіть чоловічі імена цих "древніх" — Сергій, Парась, Ізосим, Саватей, Амбор, Пянтег, які, найімовірніше, набрали такого вигляду під впливом християнства. Найбільше місце для поминок чуді — урочище Важ Чадзев у селі Чадзова Косинського райрону Комі-Пермяцької автономії. Також дуже шанується так звана могила першої пари чуді (Адама і Єви) біля села Зуєво-Мокіно Кочівського району. На Алтаї збереглося серед старообрядців передання, що "чудь" не назавжди "пішла під землю", а коли наступить "щасливіший час" і прийдуть люди з Біловоддя та дадуть всім "велику науку", тоді повернеться чудь зі своїми скарбами[xi].
У бурят ці дивні істоти називаються "шудхар", у калмиків — "чуткер", у монголів — "чотгори". Їх володарем вважається Дамба Дорджи та інколи вони тотожні падшим демонам-"шулмаси". У алтайців їх покровитель — Ерлік-хан, володар підземелля та винахідник шаманства (!), антагоніст небесного хана Ульгеня. Корейцям "підземна чудь" відома як "ходжу" ("господар порожнечі") та ідентичні злим духам. Китайці їх знають як духів землі "туді", над якими володарює Хоу-ту, володар столиці мороку, правнук бога сонця Янь-ді. У тібетців вони відомі під іменем "тхеу-ранг" і уособлюють різні атмосферні явища. Їх володар - "Біле тхеу неба".
Вважається, що прообразом цих уявлень є палеоазіатська, обсько-єнісейська кеттська богиня Хоседем (де "-ем" — "матір"), яка є носієм зла, аналог української Баби-Яги. Хоседем мешкає у землі або ж на далекому північному острові в усті Єнісею чи в океані, на скелі, де стоїть її чум. Колись вона була дружиною найвищого бога Єся і жила з ним на небі. За провину (любов із Місяцем) Хоседем була скинута з неба на землю. Ескімосам вона відома як Седна (на її честь названо щойно відкриту нову, десяту планету сонячної системи — Трансплутон!), володарка полювання та природи, потойбічного світу, їй підпорядковані злі духи тощо.
На Кавказі, у грузин та вірмен, ці таємничі істоти називаються каджі (вірм. "хоробрий"), вони вважаються духами бурі і вітру, вони то страшні, то світлі і добрі. Вірменські апокрифи пов'язують їх походження із всесвітнім потопом і вважають їх за дітей Ноя, які народилися в ковчезі. Індуїзм знає чудь як сіддхів ("досконалі, успішні") — праведних мешканців повітряного простору (Антарікша), які володіють певними надприродними здібностями, в тому числі й досягати влади над світом. Це зближує їх з православним уявленням про "духів злоби піднебесних", spiritualia nequitioe coelestibus (Ефес. 6:12), які мешкають у просторі між небом і землею і випробовують душу померлого на праведність (т.зв. "митарства", telonia). Начебто, вони є душами тих, хто загинув у всесвітньому потопі. У іудейській традиції відомі "шедім" (начебто, від слова "шадад" — "спустошувати") (Втор. 32:17; Пс. 105:37). На зовнішній вигляд вони — волохаті ("шеірім"; Левіт рабба, 22), що дало підстави у синодальному перекладі Біблії пояснити їх як "лешие" (Вихід 34:14). Начебто, створені шедім у сутінках шостого дня творіння і наступна субота завадила наділити їх душі плоттю (Абот, 5,6). Згідно з апокрифічною "Книгою Єноха" (15:8) шедімами стали душі велетнів, народжених смертними жінками від падших ангелів. З часом уявлення про них трансформувалися в сатану (від арамейського "супротивник, перешкоджувач"), вірогідно, і через одночасне зближення з єгипетським Шу-Атоном (у гімні часів Аменотепа-Ехнатона мовиться: "Шу, який є Атон"), який є богом повітря, простору, який розділяє небо і землю. Він зображався у вигляді чоловіка, який стоїть на одному коліні і підтримує небо над землею, тобто виконує функцію Атланта (і в цьому чистому вигляді дійшов аж до одного з персонажів культу мітраїзму; можливо, ім'я Атлант етимологізується на старо-грецькій основі як ath- "високий" + laas "камінь" / laos "народ").
Завантажити реферат