Сторінка
8
Про похований в океані міфічний острів Потала ("Причал кораблів") розповідають індуїстські та буддиські тексти. Палац далай-лами у Лхасі наділяється епітетом "Друга Потала" ("Дунзін нійбо"), бо він вважається втіленням володаря острова Потала Авалокітешвари. Шостий панчен лама Лобсан Балдан Еше (в ХVІІ ст.) писав: "Відпливаючи на кораблі від згрупування Рамешварі (південь Індостану) у південному напрямку, рухаємося до двіпи (острову) Сінгала (Цейлон), потім прибуваємо у землю Сінгала. Звідти корабельним шляхом у південному напрямку досягаємо гори Потали".
Знає про південний континент епос західних "арійців" - легендарна Едда: на півдні лежить чарівна країна світла і вогню Муспелльсхейм, якому протистоїть неосвоєна північна земля туманів — Ніфльхейм. Між ними — першостворений океан Гінуннгагап. З боротьби "вогню і льоду" народжується "сучасна епоха богів асів" (додавання до горизонтальної площини "Ніфльхейм-Муспелльсхейм" ще й вертикальної — з світами Верхнім, Нижнім та Мідгардом, "огороженою серединою", житлом людей), майбутнє якої — апокаліптичний Рагнарьок - "Сутінки богів" (аналог індуїстської "Каліюги"). Знаменно, що сучасність сприймається Еддою як "велетенська зима" Фімбульветер.
Є підстави у ряді дослідників вважати, що під континентом мається на увазі Антарктида, західна частина якої, що омивається Атлантичним океаном і являє собою архіпелаг, до обледеніння, себто за 13 000 років до н.е., населена людьми.За оцінками вчених, зледеніння континенту, що почалося 35 млн. років тому зі східної масивної частини її суходолу, завершилося на 4 000 рік до н.е., коли льодовик назажди наповз на останні метри суходолу.З десяток років тому було здійснено буріння свердловини в крижаному панцирі Антарктиди і на глибині майже півтора кілометра було виявлено сліди вулканічного попелу — результат місцевої вулканічної діяльності. Проте найцікавишою є дата, до якої відносять цей попіл — від 8-го до 12-го тисячоліття до н.е.[lviii].
Вважається, що збереглися свідчення того, що люди колись бачили бодай частину ще вільної від криги Антарктиди. Перш за все мається на увазі відомий феномен географічних карт Пірі Рейса (1513 р.). на яких зображено Антарктиду з вільною від криги теперішньою Землею королеви Мод. Саме графічними та текстовими джерелами володів турецький мореплавець Пірі Рейс, який, звісно, мав доступ до архівів ще імператорів Візантії, котрі перейшли до султанської бібліотеки. На полях його мапи є позначки і в них повідомляється, що використовувані ним джерела належать до ІV століття до н.е. та до ще раніших періодів. Відомий геораф ХІХ ст. П.Ф. Горсей, вивчаючи стародавні карти, прийшов до висновку, що, наприклад, карти Ератосфена (276 - 194 рр. до н.е.), точніше, їх копії, містять помилки, в котрих була певна система. Помилки ці говорять про те, що карти самого Ератосфена походили із більш давніших оригіналів, центр проекції котрих випадав на Вавилон або фінікійський Тір. Але головне інше: виходячи з астрономічних спостережень, котрі лягли в основу складання цих карт, він вирахував дату їх створення - 3666 рік до н.е. Дослідження показали, що всі, навіть найбільш ранні карти — прообрази, зазначені Пірі Рейсом, грунтуються на ще старіших документах. Виходило, що невідомий картограф провів зйомку місцевості в Антарктиді, потім використав одержані дані для складання мапи. Й здійснив він це за 4 000 років до н.е.! На той час ще була змога побачити вільне від криги узбережжя. Але на древніх картах зображали не лише Антарктиду, але й її "посестер", що колись із нею утворювали єдиний материк Гондвану. Так, Австралія, котра була відкрита в ХVІ ст., значиться на більш ранній карті, датованій 1510 роком. Турецька карта Хаджі Ахмеда 1559 р. (копія невідомого нам оригіналу) дає обриси та берегову лінію Північної та Південної Америк, на два століття випереджаючи свідчення першовідкривачів. Також турецька карта, що датована 1559 роком (копія більш ранньої, як зазначено на ній), відтворює з разючою точністю Тихоокеанське побережжя Північної Америки та Аляску. І на цій карті нема Берінгової протоки. Між Сибіром та Аляскою — сухопутний міст, який, як стверджують геологи, існував в часі Вісконсінського зледеніння (початок 70 тис. років тому) зник 30 000 років тому (Фармдейльська стадія), в епоху палеоліту. Також на карті Птолемея нанесені білі зони. Згідно із сучасною наукою контури цих зон накладаються на області поширення залишків останнього льодовика, що датуються як 10 000 років тому.
Пергамський представник школи граматиків Кратес Міллоський (пом. в 145 р. до н.е.), який наполягавна тому, що Земля має форму кулі, збудував модель планети (три метри в діаметрі) і наніс на неї всі ріки, моря, гори та міста, звіряючись із давніми манускриптами. Він, зокрема, зобразив чотири континенти, розділені двома великими океанами — з півночі на південь і зі сходу на захід. Обидва перетиналися за Геракловими Стовпами (Гібралтаром). Крім Кельтики, Іберії, Греції, Малої Азії, Єгипту, Лівії, Індої (Індії), Скіфії тощо на його карті материки "Періеція" (на місці Північної Америки), "Антиподія" (Південна Америка), "Антеція" (Австралія) . Через 300 років після Кратеса географ Клавдій Птолемей помістив "Терра Інкогніта Аустраліс", означивши її пунктиром від південного виступу Африки у східному напрямку до "Золотого Херсонесу", півострова Малакка, і замкнув Індійський океан у внутрішнє Південне море, аналогічно до Середземного, і це зображення протрималося на світових картах аж до ХІХ ст.
Завантажити реферат