Сторінка
1

Протистояння двох стилів

Календарна реформа 1582 р. породила бурю протестів і жорстку полеміку, зокрема серед учених. Проти неї висловилися практично всі університети Західної Європи. Ширилися твердження, нібито григоріанський календар астрономічно не обґрунтований, що це – усього лише “спотворення юліанського календаря”. З’явилися чутки про близький “кінець світу”, їх особливо завзято поширювали протестанти, вважаючи, що “краще розійтися з Сонцем, ніж зійтися з папою”.

Щоправда, сам Мартин Лютер (1483-1546) був за реформу календаря, але інші протестанти міркували інакше. Наприклад, у 1583 р. протестантський професор Лука Осіандер назвав реформу безбожною, а папу – антихристом, який забажав наказувати зорям. Водночас видатний астроном Йоганн Кеплер (1571-1630),хоча й був протестантом, виступив за реформу календаря, яку в протестантських країнах провели із запізненням на 50-100років. Католицькі країни Європи перейшли на новий стиль практично відразу.

Не сприйняли реформу календаря і деякі російські вчені XIX-XX ст. Так, астроном Й. Медлер у 1854 р. в статті «Про реформу календаря» написав таке: «За розпорядженням Юлія Цезаря днем весняного рівнодення повинно бути 21 березня . Коли в IV столітті нашого літочислення цей календар був прийнятий, то на Нікейському соборі постановили: 1. Оскільки весняне рівнодення змістилося в той час на 18-те березня, то викинути три дні .». Згодом, у 1939 p., це ж повторить автор підручника з астрономії Б.М.Хлюстін. Звичайно, все це — суцільні домисли (хоча й дуже вчених людей). Нікейський собор нікуди весняного рівнодення не пересував, бо воно 18 березня тоді ще й не досягало. Навпаки, Птолемей в «Альмагесті» вважав датою весняного рівнодення 22 березня, а точні, сучасні обчислення доводять, що в час Нікейського собору, 325 р., воно випадало на 20 березня. Тож і твердження, нібито Нікейський собор викидав якісь дні з лічби (тобто реформував календар), безпідставні.

Ще два визначні авторитети, кожен у своїй царині, сприяли поширенню хибних уявлень щодо григоріанської реформи та щодо цінності юліанської календарної системи. Хімік Д.І.Менделєєв (1834-1907) при обговоренні питання про календарну реформу в Росії у 1899 р. висловився так: «Але при запровадженні цього григоріанського стилю (в 1582 р.)… папа Григорій XIII увів поправку всього на 10 діб, тобто помножив усілякі непорозуміння, і питання календаря ускладнилися, а не спростилися .

Річ ясна, Менделєєв не збагнув суті реформи 1582 p., завданням якої було – повернути весняне рівнодення «на своє місце», на 21 березня, де воно (майже точно!) було в час Нікейського собору, коли встановлювали правила святкування християнської Пасхи.

Тоді ж, у 1899 p., на засіданнях Комісії з питання реформи календаря відомий спеціаліст із церковної історії В.В.Болотов заявив аж так: «Григоріанська реформа не має для себе не лише оправдання, але навіть виправдання . Сам я скасування юліанського стилю в Росії вважаю зовсім небажаним. Я й далі залишаюся рішучим шанувальником календаря юліанського. Його надзвичайна простота становить його наукову перевагу перед будь-якими іншими календарними напрямами. Вважаю, що культурна місія Росії з цього питання полягає в тому, щоб ще упродовж декількох століть притримати при житті юліанський календар і тим самим полегшити для західних народів повернення від непотрібної нікому григоріанської реформи до незіпсованого старого стилю».

Звичайно, це – хибна думка. Юліанський календар є непоганою «лінійкою» для вимірювання часу усього лише упродовж кількох століть. Але, повторимося, неможливо уявити собі, щоб людина, безперервно підвищуючи рівень свого технологічного розвитку, відмовилася від розробки та використання для своїх потреб такої одиниці лічби часу, яка адекватна її астрономічному прообразу. А з цієї точки зору григоріанський календар, як висловився недавно американський астроном Г.Мойєр, «є цілком задовільним компромісом між необхідною точністю і вкрай бажаною простотою».

Можемо сказати: сто чи й більше років тому, за відсутності в багатьох відношеннях певної інформації та належного аналізу, таким заявам можна було б не дуже дивуватися. Але тепер! То тут, то там з’являються публікації, в яких заново критикують сучасний календар та безперервно нагадують, що «Хто після знайденої Істини дошукується ще чогось, той шукає брехні». Що «Визначення собору 1583 р. звучить: «Хто дотримується григоріанської Пасхалії безбожних астрономів, той нехай буде анафемі відданий». Бо, мовляв, «юліанський календар завжди є надійним якорем, що втримує православних від поглинення світом інославним». Що «введений папою календар . мав на меті підкорення латинському Риму усього православного Сходу».

Архієпископ Серафим (Соболєв) написав навіть таке: «З усіх наведених нами канонічних правил ясне і те, в який великий гріх впали католики, відкинувши святі канони, які не дозволяли нам святкувати Пасху одночасно з Пасхою іудейською. Цей гріх хули на Духа Святого, який не прощається Богом ні в цьому, ні в майбутньому житті. Бо через святі канони мовить Сам Бог Дух Святий, бо канонічні, як і догматичні постанови Вселенських Соборів приймалися згідно зі словами Божественного Писання: «Бо зволилось Духові Святому і нам» (Дії 15:28). І не для того Божественний Дух, спільно з Апостолами, Вселенськими Соборами і святими Отцями, встановлював канонічні істини, щоб ми їх згодом виправляли і скасовували, як нібито недосконалі та помилкові» («Разорвать экуменическое кольцо», М, 1998, с, 88).

Ми дізнаємося також, що на Соборі Східних Церков 1583 р. було закликано православних «твердо і несхибно, навіть до пролиття своєї крові, держатися юліанської Пасхалії». Що «Вселенський Патріарх Кирил V у своєму Окружному посланні в 1756 р. поклав на всіх християн, які прийняли новий стиль, страшні прокляття на тимчасове земне і вічне життя». Бо ж «прийняття нового стилю – це найважчий гріх». Мовляв, і на Всеросійському Церковному Соборі 1917-1918 pp. доповідач Д.Лєбєдєв «в силу науково-астрономічних і церковно-канонічних даних засвідчив згубність будь-якого зближення з григоріанським стилем, віддаючи безумовну перевагу старому юліанському стилю». Нарешті, звідти ж дізнаємося, нібито «новий стиль, як засвідчують наукові дані, містить у собі більші дефекти і, принаймні, є дальшим від істини, ніж старий стиль».

А тому святкування Пасхи по-католицьки – це «дело крайнего бесчиния и отход от Апостольской верности». Саме питання про календар – «вопрос веры и весьма важнейший». Григоріанський же календар «является исторически вредным, оказывается астрономически ненужным».

Архимандрит Рафаїл (див. кн. «Христианство и модернизм», М., 1999) з великим піднесенням протиставив юліанський календар григоріанському. Мовляв, цей перший відображає зоряний рік і є тому космоцентричним, він «вловлює пульс Всесвіту», у ньому «звучить музика небесних сфер», його цикл і коло є «символом вічності», він є «есхатологічним», це – «іконографічний вираз часу», «священна ікона часу», це – «включення космосу у вічність», «образ вічності на землі», «явління вічності в часі» і т. п.