Сторінка
12
Західним форпостом дравідів стала держава Елам на схід від Шумеру, представники цивілізації якої, у свою чергу, виявляють цікаву спорідненість як з тібето-бірманськими етносами, а через них — з америнідськими атапасками — на-дене, так і єнісейськими етносами (прототюрки, селькупи, кети). « . Здається, що шумерська мова є суміш індоєвропейських і тюрксько-татарських елементів в їх ще дуже примітивній, зачаточной формі. У лексичному стосунку до першої групи стосується, наприклад, ім’я An для шумерського бога неба, аккадське Anu, котре нагадує індоєвропейське an(o) — “наверх” ., до іншої групи стосується шумерське dingir — “бог”, котре близьке старотурецькому tengri, tenri, що означає “небо, бог” .»[lxxvi]. Окрім того, прашумери (убейдська культура) з кінця V тис. до н.е. асимілювали місцеве землеробсько-скотарське і знайоме з металургією населення Загросу (хассунська культура), що своїми витоками сягає мезолітичного часу, мова яких стала субстратом шумерської. Походять від цієї "бананової" мови тубільців топоніми Ніппур, Ур і Кіш, такі терміни як стіна, мідь, кошик, пивний чан, печатка, цегляна форма, вигін, серп, подіум, вівця, ковальський міх, землероб, пастух, ткач, столяр, мельник, використовуючий зернотерку, кожумяка, пекар, каменяр, будівельник, мідник, коваль, жрець-gaggal, правитель-ensi, Ашнан (бог зерна), Іннін (богиня родючості) тощо[lxxvii].
В мові шумер Arali (аккад. Arallu) означає потойбіччя, “межу світу”, де народилися боги[lxxviii]. Гори Arallu (Урал; форма "Аральтова", "Оралтова" гора зафіксована в 1627 р. в "Книге Большому Чертежу"; окрім того, південна частина Уральського хребта через своє безпосереднє продовження — гірський хребет Мугоджари — дотикається Аральського моря), поряд з горами Kabchusi (Кавказ), ассірійці називали “золотими горами”.
В алтайсько-тюркській традиції бог Тенгрі (< шумер. Дінгір) спустився з неба на землю на гірський масив Чулман Арал ("Срібний острів"), який тотожний у ведичній традиції топоніму Шветадвіпа ("Білий острів") і розташований десь на півночі (в сенсі того, що у тенгріанстві людей створив дух-алп Таймир-"Яребиця" його ототожнюють саме з Таймиром). Звідси предки спустилися на південь до сучасних Уральських гір — хребта Аралхат (Уралтау — "Острів-Полонина"), де на ріці Волга заснували царство Ідель на чолі із Джам-Іджиком з династії Імен, а інші ж рушили на Захід, де заснували царство Кара Арал ("Чорний або Західний острів"), тобто Атлантиду на Причорноморському шельфі, а на півдні — Сумерське царство (Шумер) на чолі з Маром (Маєм) з роду Мардун-Дуло.
У якихось дуже переплутаних герметичних та єгипетських інтерпретаціях для греків виступає як прабатьківщина сакральної традиції далека країна Аргос чи Арголіда — "Яскраво-біла" (від імені якої був названий грецький Аргос) з великою рікою Інах та першим у світі містом Форонея, названого на честь Форонея, сина Інаха і Мелії і вбивці свого брата Егіалея (явна паралель до Каїна і Авеля, тільки Інах-Енох тут батько, а не син Каїна, як у Біблії, а перше місто власне збудував каїніт Енох, якого не слід плутати з Енохом, сином Сифа). Фороней першим став поклонятися богині небес Гері і народив дітей Апіса і Ніобу, яка від Зевса і народила Арга, який заснував місто Арг і дав назву країні. Арг мав двох дружин — Евадну, яка народила йому синів Екбаса, Піранта, Епідавра та Кріаса, та Ісмену, яка народила сина Іаса-Інаха-Пірена, батька жриці Гери Іо. Зевс зійшовся з Іо, перетворив її на білу теличку і наказав Гермесові викрасти її у Гери, яка поставила стерегти Іо Арга Панопта ("Всевидячого"), внука Екбаса і сина Агенора. Гермес вбив Арга каменем і відрубав йому голову (це тотожно з переданням давніх аріїв про перемогу Індри чи Соми над демонічним Врітрою та визволення священних вод-корівок). Гнівлива Гера наслала на Арголіду засуху, а на білу теличку Іо — страшного кусючого овода. Втікаючи від нього, вона мандрує світом, через гори і моря, у супроводі священних воїнів-куретів, аж доки не добирається до ріки Ніл, де повертає собі людську подобу і народжує сина Епафа, зачатого від Зевса. За намовою Гери курети викрадають Епафа, а розгніваний Зевс за це знищує їх. Епафа знаходять у палаці цариці міста Біблос, де він був прийнятий і виховувався. Іо повертається із сином Епафом у Єгипет і цар єгиптян Телегон одружується з Іо та усиновлює Епафа. Епаф одружується з дочою Апіса Мемфідою і заснував місто Мемфіс (згадаймо вищенаведені колізії довкола "Мемфіс Міцраїм" та кушанською династією !). У Епафа та Мемфіди народилася дочка Лібія (епонім войовничих лівійців), яка від бога Посейдона народила братів-близнюків Бела та Агенора (явні натяки на Верхній та Нижній Єгипет; також згадаймо наведений Платоном єгипетський переказ про царство близнюків-синів Посейдона — Атлантиду, а гори ж Атлас — на заході Лівії, тобто тут явне перехрещення кількох генетичних передань — грецького, єгипетського, "атлантидського"). У Бела народилися сини Єгипет (епонім єгиптян) і Данай (епонім греків-данайців, засновник грецького Аргосу), а у Агенора, який спершу царював у Дельті Нілу і мав кількох дружин, — сини Кадм (епонім фінікійців), Кілік та дочка Европа (тут Агенор, який має двох дружин, також генеалогічно тотожний біблійному Ламеху, який має двох дружин, а Кіліку, епоніму малоазійської Кілікії з її родовищами міді, тотожний коваль Тувалкаїн, а сестрі останнього Ноемі-"Краса" — Европа). Пізніше Бел вигнав Агенора і його потомство з Єгипту.
Завантажити реферат