Сторінка
3
«Прийшовши за покликом Божим до монастиря, - розповідає єрм. Севастіян, - людина опиняється в ’пророчому місці’, де панує один-єдиний закон - закон любови. І кожна ситуація, кожна проблема розглядається, оцінюється і розв’язується з точки зору цього закону. Монастир - школа любови, де Господь повсякчас навчає прощати і любити, дає уроки милосердя і смирення».
На Сході чернецтво не вважалося якимось окремим станом, особливою категорією християн, а завжди уявлялося як взірцевий образ для всіх охрещених. За словами святого Василія Великого, чернець не є якимось особливим членом Церкви; він просто досконалий християнин, який бажає бездоганно та вповні виконати євангельські заповіді любови до Бога та до ближнього. Таке наставлення щодо наслідування Христа через святість свого життя було відоме всьому східному чернецтву впродовж історії християнства.
«Змагаючи до досконалости, дотримуючись традицій східного монашества, намагаємося особливо, за допомогою постійного та щирого спілкування з Богом, через очищення серця освятити себе і всю нашу зовнішню діяльність. Усвідомлюємо, що будь-яка праця повинна ставати для нас інструментом нашого освячення, злуки з Богом. Підставою для такого підходу має бути розуміння того, що нічого не відбувається і не трапляється випадково. Стараємося пам’ятати: хоч які обов’язки покладає на наші плечі свята Церква чи монастир, Господь про них добре знає. Вони, зрештою, є дані Богом для нашого освячення та спасіння», - розповідає ігумен Венедикт.
Розташування монастиря, потреба та обдарування ченців визначають, яким саме має бути тип служіння студійських спільнот. Але завжди основою життя братії є святоотцівські традиції Східної Церкви, і зокрема - відродження міцної монашої родини за взірцем первісних християнських спільнот для прослави Бога у молитві й праці.
Завантажити реферат