Сторінка
1

Дисонанси сонячного і місячного циклів

Правило, яке визначає дату Пасхи для конкретно взятого року, дуже просте й очевидне. Усі проблеми, що привели до реформи календаря 1582 p., обумовлені намаганням «пов’язати навічно» два взаємно незалежних явища - повторення моменту весни і конкретної фази Місяця (повні)! Тобто, було вирішено не «дивитись на небо» і не визначати Пасху на підставі реальних спостережень, а використати певний, конкретно – 19-річний цикл, який нібито описує повторення тих же фаз Місяця відносно тої ж пори року!

Драматичність ситуації тут подвійна. По-перше, реальне астрономічне явище (весняне рівнодення) «прикріпили» до конкретної дати, до 21-го березня. Насправді ж, воно зміщувалося в бік лютого на одну добу за кожні 128 років. По-друге, річний цикл Сонця і місячний Місяця можна узгодити лише на відносно невеликому проміжку часу. Для цього, як знаємо, найпридатнішим виявився 19-річний (метонів) цикл:

19 років юліанського календаря = 6939,75 доби,

235 синодичних місяців = 6939,6886 доби.

Як бачимо, тривалість першого проміжка на 0,0614 доби більша за другий. І за 16,2866 циклу, тобто за 309,45 року набігає доба.

Тобто за кожні 310 років конкретна фаза Місяця зсувається на одну добу назад (від березня до лютого).

У григоріанському календарі ситуація протилежна. Середня тривалість року тут 365,2425 доби, а 19 х 365,2425 = 6939,6075 доби, що менше 235 синодичних місяців на 0,0812 доби. Отже, похибка в одну добу накопичується за 12,3153 циклу, тобто за 234 роки: за кожні 234 роки конкретна фаза Місяця зміщується вперед на одну добу, тобто від березня до квітня по датах григоріанського календаря (рис. 8).

Таблицю повней православної Пасхалії складено (напевне – виправлено, поновлено) на підставі спостережень «з 6233 літа від буття світу по 6251 літо», тобто з 725 по 743 р. н. є. Отже, до 2005 р. згадана вище похибка мала б становити вже 1263/312 ≈ 4,06 доби!

Маємо брати до уваги те, що реальна повня може настати в будь-яку пору доби, скажімо – 10 квітня о 2-й годині ночі, о 6-й чи 23-й (і це відображатиме оту дробову частку доби). Але в таблиці проставлено одне і те ж – 10.04. Є тут і ще дуже важлива обставина. Місяць рухається навколо Землі по еліптичній орбіті. І нерівномірність цього руху посилюється неоднаковим положенням «його» еліпса відносно Сонця. Виявляється це в тому, що реальний період його обертання навколо Землі від місяця до місяця і від року до року буває то меншим, то більшим, ніж 29,53 доби, і ця різниця сягає іноді 6 год. Внаслідок цього реальна повня може настати навіть на 12-13 год. швидше теоретично обчисленої або ж настільки запізнитися. Тому, конкретно у 1960-1978 pp. реальна повня настала на З доби швидше 4 рази, на 4 – 9 разів, на 5 діб – 6 разів. У 1979-1997 pp. це трапилося відповідно 4, 11 і 4 рази.

Сказане тут якраз і є наслідком отого дисонансу – відсутності гармонії двох процесів (руху Сонця і Місяця). Поглянемо, як цю проблему вирішено в єврейському календарі!

Отже, саме тому, що цей календар є місячно-сонячним (в якому початок календарного місяця був «наглухо прив’язаний» до появи Місяця на вечірньому небі), вихід міг бути лише один: «йти» строго в ритмі з Місяцем і не надто «прискіпливо» звертати увагу на зміну пір року (яку до того ж на терені Палестини «контролювати» не так вже й просто). Щоправда, для встановлення дати Пасхи необхідно було визначати, яка повня є весняною (тобто – котра з них настала тоді, коли тривалість дня ставала більшою за тривалість ночі). Для цього в теорії єврейського місячно-сонячного календаря введено поняття текуфи (рівнодення), зокрема весняної текуфи Т. І в цьому календарі засобом співставлення з видимим рухом Сонця на небі (змінами пір року) став 19-річний метонів цикл. Його певні усереднення за декілька циклів (за їх реальною тривалістю у «календарному вжитку») дали змогу оцінити середню тривалість сонячного року в 365,24682 доби. Тому, за кожні 231,5 року весняне рівнодення єврейського календаря – весняна текуфа Т – зміщується вперед на одну добу відносно дат календаря григоріанського.

В наш час весняна текуфа випадає на 26 березня н.ст.

Ця обставина і є головною причиною, що призводить до протистояння двох сонячних календарів – юліанського і григоріанського!

Збагнемо це, глянувши на ситуацію, що склалася перед 1582 р. (рис. 9,а). Астрономічне весняне рівнодення γ змістилося вже на 11 березня юліанського календаря, весняна текуфа Т єврейського календаря – 15 березня. Уявімо ситуацію, зображену на рисунку: повня випала на середу 17 березня. Зрозуміло – це повня весняна, тож увечері розпочинається єврейська Пасха. Але ж ця повня трапилася перед 21-м березня, яке «назавжди» начебто прийнято вважати датою весняного рівнодення!

І . християнську Пасху святкували після повні наступної. Після реформи 1582 р. ситуація стала якраз основою протистояння Східної і Західної Церков (рис. 9,б): весняне рівнодення у григоріанському календарі зайняло «належне» йому місце 21-го березня, але єврейське весняне рівнодення – 26-го березня. І якщо повня трапилася 22 березня, то вона, фактично є весняною. В неділю після неї Католицька Церква святкує Пасху. Однак ця повня – перед весняною текуфою, для євреїв вона – не весняна, вони беруть повню наступну, 21 квітня і тоді святкують свою Пасху. Православні ж кажуть: а ми в принципі не можемо святкувати Пасху перед єврейською, отже «ваш» календар – поганий, ми його не приймемо. І святкують Пасху в неділю після єврейської.