Сторінка
2

Студійське чернецтво: історія і сьогодення

1924 року, на празник Покрови Пресвятої Богородиці, в с. Якторів поблизу Унева митр. Андрей Шептицький освятив жіночий монастир Студійського уставу, який уже в 1939 році налічував 75 монахинь.

Митрополит Андрей до кінця свого життя залишався духовним батьком усіх студійських монастирів. Практичний провід був у руках ігумена (а з 1944 року - архимандрита) Климентія Шептицького.

Комуністичне лихоліття перервало розвиток монастирів в Україні. 1946 року, після ліквідації УГКЦ, у Святоуспенській Лаврі в Уневі було влаштовано концентраційний табір для католицького духовенства, яке не визнало російського православ’я. В 1947 р. заарештовано архимандрита Климентія Шептицького. 78-літнього старця засуджено і вивезено до Владимирської тюрми, де він помер 1 травня 1951 року. Сьогодні Климентій Шептицький проголошений Церквою блаженним.

Студійську родину, розсіяну по різних куточках краю, очолили архимандрит Никанор (Дейнега), а згодом архимандрит Юрій (Макар). За цього періоду умови життя ченців (а їх залишилось близько 150) були неймовірно важкими. Живучи у звичайних домах, працюючи на державних роботах, зазнаючи з боку КДБ частих обшуків, допитів та ув’язнень, вони водночас старалися зберігати монаші устави та правило молитви, а також в умовах підпілля служити знедоленому людові катакомбної Церкви. Незважаючи на дуже складні умови, постійно відбувався вишкіл майбутніх священиків. Із 1947 до 1988 р. висвячено 20 єромонахів.

Мала групка монахів опинилася через воєнні дії у Західній Європі. Старанням єпископа Ісидора Борецького вони емігрували до Канади (1951 р. ) і поселилися в місті Вудсток (Онтаріо), назвавши свою обитель Святоуспенським монастирем у пам’ять матірної лаври в Уневі.

1963 року чудом Божого Провидіння з радянської неволі виїжджає Патріярх Йосип Сліпий, беручи на себе опіку над студійськими ченцями поза Україною. Поблизу Рима він засновує монастир св. Теодора Студита - «Студіон».

Сьогодення

З відродженням УГКЦ та відновленням української державности доведені атеїстичною владою до плачевного стану монастирі переходять до рук своїх законних власників. У воскреслих обителях відновлюється чернече життя.

На Святвечір 1991 року в Унівській Лаврі після майже півстолітнього мовчання залунали урочисті дзвони. Cвятоуспенська Лавра знову стає матірним домом студійських обителей. За рік до того розпочалися богослужіння в першому офіційно повернутому монастирі св. пророка Іллі в Дорі-Яремчі. У Львові законним власникам повернуто Свято-іванівську обитель на Чернечій горі; 1992 року влада передала студійським ченцям приміщення та храм кармелітського монастиря. Сьогодні тут діє Святомихайлівський монастир. Святопокровському жіночому монастиреві поступово були передані церква та приміщення колишнього бенедиктинського жіночого монастиря на пл. Вічевій. Невдовзі почалася віднова Святотроїцького монастиря у Зарваниці, що його вже було цілковито знищено. На руїнах знищених кляшторів закладено нові чернечі осередки в Городку та Підкамені на Львівщині. Відновлено скит св. Андрея в урочищі Лужки біля с. Осмолода. Постали чернечі осередки за кордоном: Борисоглібський монастир у м. Полоцьку (Білорусь) та місійна станиця у Висовій (Польща).

Завжди і всюди головним завданням студійських ченців була молитва. Скнилівський Типікон гласить, що «немає в монастирі важнішої справи над молитву». Патріярх Йосиф у згадуваному вище посланні підкреслював, що «першим обов’язком для всіх монахів, серед яких би то не було обставин - це життя молитви, життя святе, життя понад усе інше посвячене Богові». Коли ченці сповнюють своє покликання вести молитовне життя у злуці з Богом, вони стягають на цілий народ Боже благословення. За давніми чернечими уставами монахи щодня моляться Церковне правило (Вечірня, Повечеріє, Полуночниця, Утреня, Часи) та Келійне правило (приватна молитва).

«Одинокою ціллю, до якої прагнемо, є святість життя та спасіння душі, - розповідає єромонах Унівської Лаври Макарій. - Досвідчуємо Бога та стяжаємо Його благодать у свої душі й серця за допомогою спільної та приватної молитви, а також різних аскетичних вправ, за допомогою добрих діл, подавання милостині. Для кожної людини, яка бажає спасатися в нашій чернечій спільноті, правилом у житті стає Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа».

День у монастирі поділяється на три частини (по 8 годин кожна): молитва, праця і відпочинок. Кожен із членів монашої родини має можливість виконувати працю згідно зі своїми здібностями та уподобаннями. Монахи Унівської Лаври займаються рослинництвом, тваринництвом, городництвом і бджільництвом. Сьогодні в Лаврі наполегливо формується сильне сучасне господарство. Монастирська ферма постачає сільськогосподарські продукти, медом солодить власна пасіка, а хлібопекарня забезпечує свіжим хлібом. На городах браття вирощують, крім овочів і зелені, лікарські рослини. В монастирській майстерні виготовляються предмети церковного вжитку (свічки, офірки, кадильний ладан та вугілля).

Монастирські церкви щоденно збирають на молитву багатьох вір-них. Ченці провадять катехизацію дітей та наречених, моляться над хворими, духовно опікуються діючими при храмах спільнотами.

Монастир посідає багату збірку творів сакрального мистецтва. При Львівській обителі діють іконописна школа та майстерня реставрації церковних цінностей. Монастирський музей у митрополичих палатах Унівської Лаври поряд зі стародавніми творами мистецтва представляє досягнення сучасних митців.

Велика увага приділяється освіті та вихованню ченців. Формаційний дім розміщений у Святоуспенській Унівській Лаврі, тут знаходиться новіціят. У студійному домі св. Йоана Богослова, що в смт. Рудно, перебувають монахи, котрі навчаються у Львівській духовній семінарії. Багато ченців студіюють у навчальних закладах в Україні й за кордоном, вивчаючи богослов’я, сакральне мистецтво, іконопис, церковну музику, різні ремесла.

Особа, яка виявляє бажання вступити до монастиря, розпочинає шестимісячну пробу, залишаючись у своїй світській одежі. Після успішного випробування свого покликання брат отримує перший монаший постриг, його одяг складається з підрясника, шкіряного пояса та скуфії. Через рік інок, складаючи перші річні тимчасові обітниці, отримує рясу й камилавку. Тимчасові річні обітниці монах складає тричі, а тоді він допускається монастирською владою до прийняття «малого ангельського образу», тобто схими (вічних обітниць). Це обітниці відречення від світу, здержливости, побожности, убозтва, послуху і постійного аскетичного життя в пості. Його одяг тепер - параман, мантія та клобук.

Найвищим ступенем церковного посвячення Богові є «великий ангельський образ». Великосхимник переходить до строгішого ступеня монашого життя: усамітнення, мовчання, контемплятивної молитви, посту. Такий монах отримує нові частини одягу: кукуль із вишитим червоним хрестом та аналав.