Сторінка
53
15. Будешь ты бесчинствовать на ярмарке с гуляками, и девы будут метать в тебя розами, и купцы, преклонив колени, поднесут тебе золото и пряности, молодые мальчики также будут лить для тебя чудесные вина, а певицы и танцоры станут тебе петь и плясать.
16. И всё же тебя там не будет, ибо ты будешь позабыт, пыль, затерянная в пыли.
17. Так же и в целом Эоне не окажется тебя, ибо приготовит из твоего праха белый пепел Гермес Невидимый.
18. И это будет гнев Бога, что всё так произойдёт.
19. И это будет милость Бога, что всё так произойдёт.
20. По этой причине и было поручено тебе придти ко Мне в начале, ибо если тобою сделан хотя бы один шаг на этом Пути, ты неизбежно будешь должен достигнуть Его конца.
21. Сей Путь по ту сторону Жизни и Смерти, Он также по ту сторону Любви, но ты об этом не знаешь, так как не знаешь Любовь.
22. А конец этого Пути неведом даже Нашей Леди, ни Зверю, который под Ней, ни Деве, её дочери, ни Хаосу, её законному Повелителю, но Коронованное Дитя знает? Неизвестно, будет ли об этом известно.
23. Поэтому будет Слава Хадиту и Нюит в Конце и в Начале, именно так - в Конце и в Начале.
Перевёл Писарь 666. Фратер Инкубон».
Також вдатно спрямованою у «протилежний бік» була група англійських «нових тамплієрів», що вірила у «світло зі Сходу» та «повернення Чаші Грааля на Схід», які у 1724 р. офіційно виступили як «Справжній благородний орден Гор-Моголів», заснований начебто якимось китайським імператором на декілька тисячоліть раніше до появи біблійного Адама.
Стосовно надр гір як хоронителів Чаші можна запропонувати версію, за якою ім’я дотичного до неї короля-хранителя як Рибалка (Kynge Pecchere, Pecheur) може бути фонетичним зближенням зі слов’янським “печера” (нім. die huhle; франц. la caverne; англ. the cave; пор. корінь *cav- з компонентом “кав-” у етнонімі андекави та “ки(ї)в”), а саме з Печерською Лаврою Успіння Богородиці в Києві та версією про кельто-ірландських печерників-місіонерів на Русі з Нінської єпархії на Балканах (див. також популярну у Західній Євразії топонімічну основу "ки(ї)в", системне зведення якої здійснено К. Тищенком). Зокрема їх могло надихати "Житіє св. абата-ірландця Колумбана Молодшого" (І, 27), якому у видінні ангел явив кулеподібний сяючий предмет ("таріль" ?) із зображенням замешканого світу перед тим, як святий бажав піти провіщувати святе Євангеліє альпійським слов'янам (венетам). Свого часу він користувався покровительством саме династії Меровінгів і заснував в 591 р. три печерні монастирі в Бургундії, але в 610 р. змушений був залишити Франкію і замешкати в Брегенці на Боденському озері, просвітлюючи алеманів. Поразка його покровителя короля Теудеберта ІІ в травні 612 р. спонукала його до спроби вирушити до слов'ян, але зрештою він обирає Ломбардію, де й помирає в монастирі міста Боббіо 23 листопада 615 р.
Італійське Боббіо разом з Монцо прославлене запровадженням особливої традиції на рубежі ХІ-ХІІ ст. – своєрідної масової моди на особливого типу палестинські евлогії (т.зв. "ампули Монци", які замінили язичницькі фляжки-"слізниці"), наповнені дорогоцінним миром, котрі у свої скити та храми привозили паломники з Єгипту та Палестини, святі місця яких стали доступними внаслідок Першого хрестового походу (1096 р.). В VI-ІX ст. ці посудини прикрашалися рельєфними сюжетними зображеннями або розписом, надалі ж просто прикрашалися слідами рифлення на горлі та стінках, а виготовляли їх з безколірного скла. Деякі дослідники саме їх вважають прообразами Чаші Святого Граалю.
Певний час абатом монастиря в Боббіо був аквітанський бенедиктинський чернець Герберт (940-1003), який закінчив не тільки християнські університети в Барселоні та Реймсі, але й мусульманський в Севільї, стає радником і наставником імператорів з роду Людольфінгів Оттонів І, ІІ і ІІІ, ідеологом відродження Священної Римської імперії та об’єднання Італії та Німеччини, професором і наступником славнозвісного теолога Адальберона, архієпископом Реймсу, Равенни і зрештою — папою римським під іменем Сильвестра ІІ, про якого ходила слава як про алхіміка та чорнокнижника, творця гомункулусів.
Також вважається, що візантійську традицію печер-скитів на Русь принесли носії салтово-маяцької культури християни-алани (яси, ози, осетини) та булгари, про що є археологічні свідчення (своєрідні північнокавказького типу могили та інвентар сирійського та єгипетського типу у них) в середині Х ст. Зокрема, їм належить багато печерних комплексів Подоння (серед цікавих – Маяцьке поселення з печерами Великих Див та Свято-Троїцький скит біля с. Холок Новооскольського р-ну Білгородщини, храм Калачіївської печери та шестистовпні підземні храми у Великих та Малих Дивах). Про присутність в Києві осетинських емігрантів-християн говорить константинопольський патріарх Фотій у своєму "Окружному посланні" 867 р. Як відомо, в той час в Києві княжила покровителька християн свята рівноапостольна Ольга (Олена). Переселенці-алани втекли на Чернігівщину, рятуючи віру, коли хазарські Ашини змусили Аланію в 932 р. зректися православ’я, і заснували в Чернігові Іллінський печерний монастир, де розташоване найдревніше християнське кладовище при печерному храмі (надземна Іллінська церква була збудована лише в 1072 р.). Саме навпроти печер, в притоці Десни (озеро Прикал) у Святій Рощі 30 серпня 992 р., на відстані в 3 км від поселення, а не біля стін древнього міста, відбувалося хрещення всіх чернігівців. Сюди ж в Іллінський печерний монастир з Чернігівського Єлецького Успенського монастиря Богородиці перебрався протостратор (засновник) всього руського чернецтва преп. Антоній Печерський, тут прийняв постриг Феоктист-Ілля, який пізніше став архімандритом Києво-Печерської лаври (на 1106 р.), а потім архієреєм в Чернігові (1106 – 1123 рр.). Саме в печерному кімітирії ("костниці") Антонієвих печер в Іллінській церкві в Чернігові виявлені фрагменти згаданої вище евлогії ("ампули"), що свідчить про паломництво у Святу землю одного з монахів Ільїнського печерного монастиря (можливо, самого ігумена Даниїла, автора відомого "Хожденія", де описуються головним чином 32 печерні святині Ієрусалиму та Святої землі, порівнюючи, наприклад, р. Іордан з р. Снов біля Чернігова). Принесена евлогія-"ампула" зі святим єлеєм дісталася у спадок ігумену Іову. Цікаво, що саме ігуменським вважається знайдений на площадці тераси перед входом у келію Іова (над якою і написано ім’я власника, потім перетворена в "костницю") срібний перстень з тризубом на щитку (тобто ознака т.зв. "княжого ігумена"). Аналогічний золотий перстень було знайдено в резиденції архімандрита або вікарного єпископа сусіднього Єлецького монастиря.
Завантажити реферат