Сторінка
61
И Фельтро оросит еще слезой
Грех мерзостного пастыря столь черный,
Что в Мальту не вступали за такой.
Можливо, тут мається на увазі не острів Мальта, а старо-італ. malta – “бруд”.
М. Стріха вважає, що під «Tra feltro e feltro» мається на увазі Верона, яка розташовувалася між містом Фельтро та замком Монтефельтро. Саме тут, у правителя Кан Гранде (Кангранде) делла Скала, лідера північноіталійських гіббелінів, знайшов притулок вигнаний "чорними гвельфами" представник "білих гвельфів" Данте Алігьєрі. В 10-х рр. ХIV ст. існувала жартівлива пісенька, автором якої був Сіфроні з Риму (або Губбіо), в якій розповідалося, як у палаці веронського володаря збиралися рицарі, трубадури, астрологи, богослови та музиканти найрізноманітніших націй, там тривали вічні бенкети та свята, був чудовий зоопарк тощо. Аналогічне повідомляв історик Феррето з Вінченци.
Ю. Евола дає власну інтерпретацію дантівського образу: начебто поет, який був членом таємної традиціоналістської організації “Fedeli d’Amore”, мав на увазі “veltro” — cane levriere (“гончий пес”) — за фонетичною аналогією між словом "cane" ("собака"), іменем італійського вождя гіббелінгів Кан Гранде делла Скала та словом "хан" — титулом вищого правителя монгольської орди, яка, окрім всього, інколи ототожнювалася в уявленні європейців із “царством пресвітера Іоанна” тощо, а її володар оцінювався як мудрий і щасливий монарх, друг християн, хоча і “язичник”. “ . Вербальна асиміляція, що зробила із хана Veltro, з’являється, зокрема. вже у німецькій версії Мендевілля: "Heisset der grosse hundt, den man gewonlich nennt Can . der Can ist der oberst und machtigst Keiser den die sunne uberscheinet" ("Велика Собака, котру зазвичай називають Хан, Кан . Хан — правитель, і могутній Імператор, що затьмарює сонце"). Бокаччо, заперечуючи інтерпретацію дантівського Veltro як Великого Хана, вже самим фактом такого заперечення підтверджує існування цієї інтерпретації. Крім того, у давньо-німецькій мові слово "huno" (близьке до “hund”, “собака”) означало господаря, володаря, і цей корінь часто зустрічається в іменах древніх сімейств німецьких аристократів, — наприклад, Хунігер (Huniger) тощо . Все це аж ніяк не абсурдно, як може видатися на перший погляд, і схоже ототожнення взагалі перестає бути чимось дивним, якщо згадати, що в ту епоху титул Великого Хана втілював у собі певну сакральну функцію, не пов’язану з жодною конкретною особистістю та з жодним суто історичним або географічним царством. У Данте мова йде саме про цю функцію, і в образі Хана вона набуває свого символічного, і одночасно, і політичного втілення, пов’язане з вірою в ідеал Імперії і з надією на її реставрацію. Все це досить близьке духові самих творців циклу про Святий Грааль”.
А. Сапковський, навпаки, вважає, що ім’я Галахад було не так витвором анонімних ченців – авторів “Вульгати” на противагу катарам (до образу вождя яких Раймона-Роже Тренкавеля був навмисно трубадурами-катарами переінтерпретований Персеваль і для більшого «впізнання» введено образи матері Персеваля Герцелойди та батька Гамурета Доброчесного (Цнотливого), під якими слід було впізнати Аделаїду Тулузьку, оспівану арагонським королем-трубадуром Альфонсом Доброчесним/Цнотливим), а переінтерпетацією валлійського міфічного персонажу Гвалахаведа (Gwalchawed, Gwalhafad) – “Сокіл (Яструб) Літа”, брата Гвалхмеї – “Сокола (Яструба) Травня”, тобто валлійського прототипу Гавейна та їх брата Медраута (Ділана, прототипа сера Мордреда; всі три брати — діти рідної сестри Артура-Гвідіона Гвіар та її мужа Лота-Ллуда, він же Нуд-Ноденс-Нуаду Срібна Рука ірландських міфів).
Якщо Гавейн лише спонукає рицарів Круглого Столу шукати Грааль, то Галахад його власне знаходить, а Мордред задовольняється земним щастям — отримує кохання королеви. Додамо, що індоєвропейським народам відомі міфологічні песонажі соколів – добувачів магічного напою – соми (хаоми; на нашу думку — рослина родини сумахових, Sumac, Rhus, що ростуть на Україні в Кримських горах). Остання тотожна з персоніфікацією Влади — царицею (королевою, верховною жрицею). Валлійське «Житіє св. Гільдаса» (ХІІ ст.) розповідає про короля «Літнього краю» (Сомерсету) Мелуаса, який «йшов лісами серед гіллястих стін верхівок дерев». Він викрав дружину короля Артура Гвіневеру і переховував її на «Скляному острові» (Гластонбері). Св. Гільдас умовив викрадача добровільно повернути королеву. У «Рицарі возу» Кретьєна де Труа Мелеагант, володар земель без повернення, на «травневих» змаганнях викрадає королеву. Аналогічне розповідається про Мелеганта у «Смерті Артура» Томаса Мелорі.
Відомий рицар Гавейн у валлійській сазі про героя Перідура виступає під іменем Гуальхмей, а у Кретьєна де Труа – під іменем Говена. Його ім’я, відповідно, етимологізується: лат. Walwanus, бретон. Walwein < валл. Gauwain < Gauvain < Galvagin < [Gwry] Gwallta(d)vwyn “[Муж] Золотоволосий”, і в сенсі компоненту Gwry в імені він, на нашу думку, тотожний персонажеві в германському епосі «Кудруна» — ірландському королю Гере (“Муж”), який є батьком Хагена, дідом Хільди та прадідом героїні епосу Кудруни (Гудрун).
Рицар Гавейн — син Лота Оркнейського (якого вбив Пелінор), та внук Хоеля Тінтажільського та Іджерни, матері короля Артура, він вбиває підступно родичів Парсифаля – батька Пелінора (у Вольфрама фон Ешенбаха ім’я батька Парсифаля – Гамурет, він, як і герой “Пісні про мого Сіда”, тобто Родріго Діас де Вівар, служить мусульманському володарю — Баруку Благословенному і титулується “сід”, тобто “сайїд”) і брата Ламорака Уельського і цим, на наш погляд, тотожний вищезгадпному германському Хагену (Хьогні, нім. Hahn, гот. hana “півень”; в епосі “Кудруна” Хаген, син Гере, виховується на острові грифів, що ми співставляємо з артуріанським рицарем-виночерпієм Бедуером, сином Грифона, Bedwyr ap Gryffyn), який є вбивцею Зігфріда (Сігурда, сина Сігмунда, сина Вьолсі; Я. де Фріз переконливо доводить кельтське походження епосу про Зігфріда, вважаючи, що тут відбився міф про вбивство сонячного бога Луга внуком бога Дагди Мак Куйлом, який відомстив за вбивство свого батька короля Кермата). Обидва стають причинами пошуку сакрального предмету: Гавейн ініціює пошук Грааля, а Хаген топить у Рейні скарб Нібелунгів.
Завантажити реферат