Сторінка
20
Не належні до "панського/вовчого" союзу клани зневажливо визначалися як "собаки", "пси": ірл. chu-, валл. gi- (dobor-chu, dyfr-gi "водяна собака / видра"; хоча за ними визнавалося право бути ініційованим до іншої традиції, як от Кухуліна посвячує водяна фея): > закінчення "-ко" у відіменних прізвищах, або ж "профани": кімр. drwg, множ. dryg(i)au "погана, зіпсована, ледача людина", "поганого роду", "нечемна людина" > рос. "дурак"; ірл. droch "поганий" > "дряхлий" (К. Тищенко співставляє це з етнонімом "дреговичі" та топоніми Дриг-/Дриж-; але одночасно, як на нас, може бути атрибуйоване як "причетний не до Кельтського світу, а до Германського": гот. driugan "служити солдатом", англо-сакс. dryht "народ", ґот. triggws "вірний"; також, як на нашу думку, реінтерпретацією "дрегович"-"поганий" в середовищі кельто-балтських ятвягів ми повинні завдячувати й появі сучасного етноніму: литов. biaurus, латиськ. blaurs "гидкий" > білорус, початково "дрегович" і потім "народноетимологічне" пояснення із забуттям справжньої етимології). Відповідно, належні до "панського/вовчого" атрибуйовуються опонентами як "невірні/облудні" (ірл. brech "вовк" > "брехня").
Ненависть місцевого населення до "панів"-"ворів"-"бандитів" була велика (слов. "вред(-ні)" – "прибульці із заходу"< ірл. farthar "захід") ще й в силу культивування людських жертвопринесень: фенії, проходячи в танці довкола прив'язаного ланцюгами (кайданами, caighdeán) до стовпа-ідола ("болвана" < гот. balwjan "мучити") приреченого-"діра" (ірл. daor, фонетичне dir — "раб, приречений, засуджений") чи полоненого-"сараки" (ірл. saraigh "захоплювати силою, порушувати щось"), символізуючого "священного посланця"-"байду" (ірл. buaidh, кімвр. budd, галл. bodi, фр. butin, норв. byte "перемога" ~ дв.-ірл. baid < *baeti "вмирає"), кидають у нього дротики (відгомін в германській міфології — смерть Бальдура під час ритуального кидання богами в нього дротика зі стебла омели) або ж спалюють на повільному вогні, і мета не вбити одразу, а продовжити його муки якомога довше (що збереглося в традиції шляхти Польщі та Литви до XVII ст.). Надалі здійснювали ворожіння за нутрощами нещасного (дв.-англ. reada/aedre "нутрощі" > слов. "рада" — "тлумачення, розгадування", першопочатково — ворожінняна нутрощах жертви). Як визнають самі представники кельтського етносу, людські жервопринесення (див. про це: Caesar, B.G., IV,16,5; Strabo, IV,4; Diodor, V,31,4, Cicero, De re publica, II, 9,15) є найбільш жахливою плямою на репутації кельтів.
На місці жертвопринесень споруджували наземні будівлі-"дома" (tuama "могила, могильний камінь"), "карни" (згадані у "Слові о полку"; ірл. charn < дв.-ірл. cairn "карн, кам'яний насип"; за повір'ям кельтів, померлих злочинців засипали камінням, а праведників — землею, кельтським аналогом слов'янського "ізгой" було "людина з-під карну", а аналогом клятви "щоб я провалився" — "щоб я був під карном"; хоча одночасно, зустрівшись із могилою нагло померлого, слід проявити жаль за ним і поставити ще один камінь на його карн; ~ дв.-англ. hearg "язичницьке капище", дв.-ісл. horgr < прагерм. *har(u)gaz "купа каміння, кам'яний вівтар, місце жертвопринесення"; дв.-ірл. carn > венет. caranto "гора" > Карінтія), "треби" (< і.-є. *treb- "житло, домівка" ~ ірл. tref "місто" < "садиба, будинок з ділянкою", кімвр. tref, tre "місто; домівка, житло, садиба, ферма, квартал, сільце, плем'я", корн. trea, дв.-брет. treb, брет. treff "частина парафії", а також литов. troba "будинок", дв.-англ. thorp, нім. Dorf "ферма, село"), але іноді — на деревах, для надгрунтових поховань (т.зв. "заложні покійники"; пор. ірл. giall "заложник", "челюсть" і giolla "посланець (в тому числі — й на "той світ")".
Найбучніше відзначали свято-жертвопринесення на Йвана-Купала (брет. iawn hopal "дуже + вереск, крик"; ~ валлійський рицар Овайн ап Уріен, господар замку Джерела, прототип "Рицаря з левом" Кретьєна де Труа; пор.: укр. Телесик ~ валл. Таліесін), де вже в профанаційну посткельтську епоху людину замінив кінь: "У ніч на Івана Купала, — пише Д. Зеленін, — молоді хлопці надівають приготовлену кінську голову на тичку завдовжки з півтора сажні, тичку забивають у землю, кладуть довкола неї гілля з дерева і запалюють", а потім каміннями чи палками кидали в череп, аж доки не збивали його у вогнище. До речі, любов "панів" оточувати свої житла жердинами з настромленими на них головами жертв залишилася як згадка в казках, зокрема про Василису Мелентіївну, де аналогічне явище присутнє довкола хати Баби-Яги.
Також члени союзу примушували населення до крупномасштабних робіт, як-от у "ткацько-шевських цехах" (plethu "плести"), зокрема — виготовлення особливих "ковдр-плащів" (слов. "лень", кельт. leun, liun) та видів одежі (слов. "гуня", gunja < кімр. gwn, корн. gun, ірл. fuan), на ланах (гаел. lann "огороджене, визначене місце"), у "броварнях" (brach "брага, пиво, солод"; "тісто" < ірл. tais, кімр. toes), кузнях (слов. "горн" < кімр. haern "залізо"), у "релігійних центрах" (ірл. "деайр"-"монастир" > слов. "двір"), на лісозаготівлях та мисливських і рибальських угіддях (кімр. coed "ліс" > "чадь"; валл. eorc "форель" > "верша") чи до спорудження "Змієвих валів" (зораних казковими ковалями Кузьмою та Дем'яном за допомогою заярмленого Змія).
Завантажити реферат