Сторінка
9
Старофранцузький роман про Грааль “La Queste del Saint Graal” розповідає, що Парсефаль (Персеваль, Персиваль) та Галахад (Галаад) перевозять чашу Грааля у східну країну Саррас, у “духовний замок” – “palais spirituel”, де надалі поховані і самі герої поеми. Іноді він називається Chastiax de Joie “Замок (chateau) радості”, Chastiax des Armes “Замок зброї / герба”, а у Ешенбаха – “Шатель Марвей” (Chastel de Merveilles “Замок Чуд”, а країна, відповідно, — “Терремарвей”). Іноді країна називається не Саррас, а Корбенік або Карбонік (від франц. Cors Benoitt — "благословенний ріг", тобто міфічний ріг достатку). Також у романі “Grand St.Graal” чаша (chalice > Galicie) переноситься з Британії до якоїсь східної країну.
Саме в місті Саррас у Спустошеній (Мертвій) землі (Waste Land; у “Смерті Артура” королевою Спустошених земель є сестра короля Пелінора і тітка Парсиваля; прихильники “катарської версії” про Грааль вважають, що тут мається на увазі спустошений від хрестового походу південь Франції) три шукачі Граалю — Галахад, Персеваль і Борс — потрапляють до в’язниці за наказом тамтешнього тирана Есторанса, де їх підтримує їжею і питтям сам святий Грааль, що чудесним чином з’являється (тут містична чаша Причастя в переказі про рицарів-прочан дивним чином протистоїть сказанню про "Ходіння за три моря" психотика-московита Афанасія Нікітіна, який в часах своїх мандрів стурбований лише тим, що не може отримувати в Індії Причастя!). Це, як на нас, наводить на паралель з «Житія св. Макарія Римського» (у руській версії — «Хожение трех иноков»), за якою три іноки — Феофіл, Сергій та Ігіін — прибувають в Індію, до місця, де закінчується небо біля залізного стовпа, і потрапляють у в’язницю без їжі та пиття. Але через десять днів тюремники виявили, що вони живі, і, дивуючись, кам’яними прутами виганяють їх із країни. Також постає згадка "Мучеництва Артемія" (приписується Іоанну Дамаскіну або Іоанну Родоському) про трьох отроків, яких замучив імператор Юліан Відступник (з неодмінним епітетом "тиран") в Антіохії та про дукса Александрії (тобто префекта Єгипту) аріанина Артемія (друга попереднього імператора-аріанина Констанція, за наказом якого він доставив у Константинополь мощі апостолів Андрія, Луки та Тимофія), який, кинутий на 15 днів у темницю, отримує їжу та розраду від самого Спасителя, який звертається до нього зі словами: "Раз ти сповідував Мене на землі перед царями й тиранами, то я увінчаю тебе перед ангелами моїми". А поряд із життєписом Артемія наводиться у зведенні агіографій оповідь про мучеників Євгенія та Макарія, і трьох сповідників, зрештою, висилають в Мавретанію.
Переказ про Йосифа Арімафейського, що відомий в Англії вже з VІІ ст., існує також у грузинських та інших східних джерелах, але в них говориться, що цей проповідник обмежився винятково територією Галілеї та сірійського Діосполя. А. Веселовський вважає, що легенда про Британію появилася через нерозуміння переписувачами слова Bethanea (Віфанія) в тексті про Йосифа Аримафейського, який, начебто, приніс одн із хрестоносців із близькосхідної Едесси, та ототожнення його за написанням з Britannia (хоча, можливо, сірійський переказ про чашу Йосифа був відомий набагато раніше християнським діячам Заходу Ієроніму, Іларію з Пуатьє та іншим, які здійснювали поїздки в Сірію, де вони вивчали грецьку, давньо-єврейську та сірійську мови). До того ж переписувачеві була відома кельтська містерія “гобнія” з магічним Казаном Переродження Аравна, короля Аннуна (Ханаана?), який добуває король Артур з друзями, і він вважав, що текстом про Чашу Йосифа Аримафейського лише “раціоналізував” міф, очистив християнську істину від язичницьких перекручень.
М. Реріх співставляє переказ про чашу Грааль з легендою в «Джатаці» про чашу Будди, що зберігалася буддистами в монастирі в Пешаварі (Пурушаіурі), яку в 400 р. бачив ще китайський мандрівник Фа Сієн. За його описами, вона була з переважаючим чорним кольором каменя мугаванн і дуже були помітні лінії країв чотирьох чаш, що увійшли в неї. За даними іншого мандрівника, Сюан-Цзана чаші вже на 630 р. не було у Пешаварі, а перенесена була десь у Персію або Карашахр. Тут вона «зникла» і начебто буде знову явлена з настанням „ери Шамбали”. Перси називали її чашою Джамшида (тотожного авестійському персонажеві — першолюдині Йїмі). В цій чаші, начебто, відображалося все, що відбувається у світі. Свого часу Омар Хайям присвятив їй окремий рубайят:
Джамшида чашу я искал, не зная сна.
Когда же мной земля была обойдена,
От мужа мудрого узнал я, что напрасно
Так далеко ходил — в моей душе она.
« . У культах Зороастра зображається чаша з полум’ям. Та ж палаюча чаша відчеканена на давньо-єврейських шеклях часів Соломона і давніше. В індуських розкопах епохи Чандрагупти Маур’ї бачимо те ж саме могутньо стилізоване зображення . На тібетських зображеннях бодхісатви тримають чашу, що квіте язиками вогню. Пам’ятаємо чашу життя друїдів. Горіла чаша Грааля. Не уявою, а саме ділами сплітаються великі вчення всіх віків. Язик чистого вогню”.
« . Мітраїзм обожнював чотири стихії, з котрих . складався всесвіт. Часто відтворена алегорична композиція, в котрій лев символізував собою вогонь, кратер — воду і змія — землю, зображала боротьбу стихій, що протистоять одна одну і вічно пожирають одна одну . Змія часто повзе до чаші або навіть залазить на неї, обвиваючи знизу її основу або ручку, явно для того, щоб випити її зміст. Лев, у свою чергу, часто лежить перед змією і спостерігає за нею, в інших композиціях він загрозливо прямує до кратера або кладе на нього обидві лапи, щоб заволодіти ним, або присідає на задніх лапах, готовий кинутися на ворога, щоб відібрати у нього їжу».
У Фірдоусі в “Шах-наме” є переказ про те, як Іскандер (Александр Македонський) під виглядом гінця власноручно викрадає у перського царя Дарія “золоту чашу”, наповнену коштовним камінням. Також чашу, в якій вода перетворюється на вино або вино просто не закінчується, Іскандер отримує в подарунок від таємничого царя Кейда перед походом в Індію на царя Фура (Пора).
Завантажити реферат