Сторінка
45

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль

Саме в землі андекавів Анжу, як ми знаємо, і виявив провансалець Кіот сліди почутого ним у Толедо (Іспанія) переказу про Грааль, а від нього — Вольфрам фон Ешенбах (у нього назва країни – Anschaue, натяк на нім. Anschauen “дивитися”; типологічно пор. зі слов’янським гідронімом Смотрич – лівою притокою Дністра, на якій розкинувася Кам’янець-Подільський, та горою Смотрич в карпатській Чорногорі) .

Додамо, що Анжуйська династія правила в Англії та Нормандії саме в часі Хрестових походів і називалася ще "Плантагенети" 1154–1399 рр. (ця гілка династії, заснована Готфрідом V де Шато-Ландон де Гатіне, вийшла з могутнього дому Гатіна, до яких титул графів Анжу перейшов через Ерменгарду, сестру останнього представника династії по чоловічій лінії — Готфріда ІІ Мартелла, пом. 1060 р.), після якої престол займали її бокові гілки – Ланкастерів (1399–1461 рр.) і Йорків (1461-1485 рр.), гілка Ланкастерів – валлійські Тюдори (1485–1603 рр.) та династія шотландських королів Стюартів (1603–1649, 1660–1714), що породичалася з Тюдорами, та споріднена зі Стюартами Ганноверська династія (1714–1901 рр.). Граф Анжуйський Роберт ІІ Сильний (пом. 866 р.) був прадідом Гуго Капета, засновника королівської династії Франції Капетінгів (987–1328), гілкою якої є наступна династія Валуа (1328–1589). Дядьком Роберта був граф Орлеанський Ед, син безіменної сестри Вітбурги, дружини епічного героя Гільома Оран(ж)ського, графа Тулузи (надалі – католицький святий Гільом Желлонський), і отже, двоюрідним братом сина якого (Бернара Септиманського) Ед був. Власне об’єднане пізніше з в єдине графство з Анжу та Анжером графство Турень (Тура) існувало з VI ст. (в 560 р. графом був якийсь Альпен) , а в 861 р. її вищезгаданий граф Роберт ІІ Сильний став ще й графом Парижу і засновником династії Робертинів (і відповідно й Капетінгів; син Роберта Едд був королем Франції в 888-898 рр.), а у Анжері, столиці наступних об’єднаних Анжу, Анжера і Тура, перший віконт Флор згадується під 540 р., а в 839-844 рр. віце-графом тут був якийсь Рорікон (чи не легендарний це варяг-шукач престолу Рюрик?). Після того, як віконтом Анжера побував граф Тура Роберт ІІ Сильний, віконтом згадується (після Гуго Аббата) Інгельгер (879-886 рр.; його дружина — Аделаїда д’Амбуаз де Нант де Тур), батько першого власне анжуйського графа Фулько І Рудого (пом. 941 р.; граф Анжу де Нант де Тур).

1. Фулько (Фолькет) I Рудий, син Інгельгера (888 - 938 рр., граф Анжу з 929 р.). 2. Фулько II Добрий, син (938 - 58 рр.). 3. Джефре (Готфрід) I Грізгонель (Сірий Плащ), син (958 - 87 рр.). 4. Фулько III Нерра (Чорний), сын (987 - 1040 рр.). 5. Джефре II Мартель (Молот), син (1040 - 60 рр., граф Вандому з 1031 р.). Ерменгарда, сестра + Альберік, граф Гатіне (пом. 1057 р.). 6. Джефре III Бородатий, син (1060 - 68 рр., пом. 1097 р.). 7. Фулько IV, брат (1068 - 1109 рр.). Джефре IV, син (співпр. 1094 - 1106 рр.). 8. Фулько V Юний, син (1109 - 31, король Ієрусалиму 1131 - 42 рр.). 9. Джефре V Плантагенет, внук (1131 - 51, герцог Нормандії 1144 - 51 рр.). 10. Генріх (Анрі), син (1151 - 89 рр., з 1154 р. король Англії Генріх II). 11. Карл I Анжуйський, син Людовіка VIII (1246 - 85 р., граф Провансу з 1267 р., король Неаполю з 1265, король Ієрусалиму з 1277 р.). 12. Карл II, син (1285 - 89 рр., пом. 1309 р.). 13. Карл Валуа, син Филипа III (1289 - 1325 рр.). 14. Филип, син (1325 - 28 рр., король Филип VI 1328 - 50 рр.). 15. Людовік I, внук 12 (1350 - 84 рр., герцог з 1360 р., король Неаполю 1382 - 84 рр.). 16. Людовік II, син (1384 - 1417 рр., король Неаполю 1387 - 99 рр.). 17. Людовік III, сін (1417 - 34 рр., герцог Калабрії 1423 - 34 рр.) . 18. Рене, брат (1434 - 80 рр., граф Провансу 1434 - 80 рр.). 1480 р. до королівського домену. 19. Анрі, син Генріха II (герцог Анжу 1569 - 74 рр., король Генріх III 1574 - 89 рр.) 20. Франсуа, брат (герцог Анжу й Алансон 1576 - 84 рр.).

Гільом д’Оранжа (Guillaumе d’Orange; варіанти написання імені: Гільом, Гільйом, Гійом, Вільгельм, Вільям (лат. Guilielmus, Gulielmus, ст.-фр. Guillaume, Ghigelmo, Guilielm, фр. Guillaume, італ. Guiglielmo, ісп. Guillermo, порт. Guilherme, норм.-фр. Willaume, ср.-верх.-нім. Vuilhelmus, нім. Wilhelm, дат. Vilhelm, англ. William, слов. Viliam < дв.-верх.-нім. Willehelm, Willihelm < willo “воля, бажання” + helm “шолом” ~ слов. Желян(ь)), внук Карла Мартела і граф Тулузи, на прізвисько “Залізна Рука” (героїчне) та “Короткий чи Горбатий Ніс (alcorbitans)” (сміхованське) був вчителем сина короля Карла Великого Людовіка (типологічно Гільом співвідноситься з давньо-руським героєм Добринею, богатирем билин та вихователем великого князя Володимира Красне Сонечко) та засновником разом з аббатом Бенедиктом Аніанського монастиря (на півдні Франції біля Монпельє) Желлонської Пустині на стрімкому березі ріки Еро (пор. з Желянською Пустинею біля Києва). Монахом на Русі стає побратим Добрині Нікітича — богатир Ілля Муромець < Guillaume-Гамурет(король Анжу, батько Персеваля !), можливо, епітет “гамурет” (пор. з франц. muret(te) – “невелика стінка”, murer “оточувати кам’яною стіною”, “замуровувати”, “приховувати”) тут в сенсі того, що один з подвигів Гільома стосується оборони Оранжа під час облоги сарацинами, як-от Ілля Муромець обороняє Руську землю?!). Вольфрам фон Ешенбах описав пригоди Гільйома у своїй поемі "Віллехальм", де розповідається про одруження героя Віллехальма на язичниці Гібурк, чоловіка якої, Тібальта, він переміг, але зазнав поразки від його батька Террамера. Потім герой втікає в Оранж до короля Лойса, де разом з побратимом велетнем Ренневартом, зрештою, перемагає язичників.