Сторінка
15
В “Битві біля Маг Туіред” з жорстоким і ворожим Племені Дану народом фоморів (Fo-Moire) ототожнюються скіфи, що цілком зрозуміло з історичного протистояння сарматів (носії прохорівської культури) і скіфів (та нащадків останніх — носіїв зарубинецької археологічної культури). Наприклад, Діодор Сицилійський пише: “ . Галльські народності найбільш віддаляються на північ і сусідні скіфи настільки люті, що вони пожирають людей; те ж розповідають і стосовно бретонців, населяючих острів Ірін (Ірландію)”. Також: “ . Слава про їх [кельтів, — О.Г.] хоробрість і варварство встановилася здавна, бо під іменем кіммерійців вони в минулі часи спустошили Азію. Це вони взяли Рим, зруйнували храм у Дельфах, підпорядкували данині велику частину Європи і Азії, і в Азії, заволодівши землею переможених, утворили змішане плем’я галлогреків” (Diodor Sic., 1:32). Також цікавою в цьому сенсі стає концепція Я. Росен-Пшеворської про скіфське походження кельтських друїдів.
Думається, що західно-євразійська схема протистояння “кіммерійці — скіфи — сармати” була накладена як матриця на етнічну історію Ірландії: Фір Болг — фомори — племена богині Дану та на історію германців: йотуни — вани — аси. Аналогічна і, можливо, архаїчніша калька наявна у кавказькому нартському епосі аланського походження: Алагата — Бората — Ахсартагката (останні — нащадки Дзерасси, дочки володаря водяного царства Донбеттира, дружини Ахсартага і матері близнюків Хаміца та Уризмага, і виявляють іменну тотожність з сарматами-акацирами, найманих Римом для оборони Херсонесу від Боспору). Показово, що у кавказьких адигів існує приказка "Ти не чорт і не шармат, звідки ти взявся?", а у грузинській мові слово "царматі" означає "язичник", а у мовах вайнахів (чечени та інгуші) словом "царьмат" називають страшну, чужу людину.
Це накладання “матриць” здійснене було саме сарматськими (аланськими) вершниками–легіонерами, і це передання належало до загального контексту посвячення (ініціації) у “вершника” (“рицаря”), як аналогічно, на думку М. Еліаде, належить до такої ініціації сам переказ про Грааль: “ .тут завжди присутній мотив довгого і напруженого “пошуку” чарівних предметів, котрий вимагає, окрім всього іншого, проникнення героя в інший світ . У правилах допуску в групу воїнів, якою керує Артур, можна розшифрувати деякі випробування під час вступу в таємне товариство типу “чоловічого союзу” .Багаточисленні випробування, через котрі проходять персонажі артурівського циклу, належать до тієї ж категорії: в результаті пошуків герої виліковують таємничу хворобу Короля і, зробивши це, відроджують “Спустошену землю” або самі стають суверенами. Відомо, що функції влади пов’язані з ритуалом посвячення”. Те, що Грааль неминуче пов’язується з дівою-охоронницею (яка, навіть, попри певні заперечення, теж може “шукати Грааль”), наводить на згадку версію, базовану на археологічних артефактах, ототожнення амазонок, які повернулися з Феміксіри в Малій Азії до степів на північ від Кавказу, із сарматами (савроматами; дв.-іран. saoromant "оперезаний мечем"), які, за Діодором Сицилійським, переселилися з Мідії до Танаїсу, будучи безпосередньо пов’язані із передньоазіатськими походами скіфів. З скіфо-сарматами та їхніми уявленнями про амазонок кельти (галати) могли безпосередньо зіткнутися ще в Північному Причорномор’ї, коли в кінці ІІІ – початку ІІ ст. до н.е., за даними декрета Протогена, у союзі з германцями-скірами загрожували Ольвії, а сусідні землі Великої Скіфії були спустошені сарматами. Власне кельтськими є поселення Бовшів на Дністрі (Ів.-Фр.обл.) та поселення біля с. Залісся в усті Прип’яті. Як наслідок цих контактів постали такі археологічні культури, як зарубинецька та Поянешти-Лукашівка.
Проте з приходом у ІІІ ст. н.е. готів (із середовища вельбарської культури західного польського Помор’я аж до Волині) на землі сарматських племен язигів (між Істром і Борисфеном, а далі до Дунаю та Гірканського лісу аж до Паннонії, за Плінієм, IV,80), роксоланів (між Борисфеном і Танаїсом, за Страбоном, VII,3,17, а потім у Буджаку та Молдові, за Плінієм), алан (сусідніх язигам, за Плінієм, IV,80) та аорсів-гамаксобіїв (між Борисфеном і Танаїсом та Каспійським морем, за Страбоном, ХІ,5,7), відбулася трансформація кельто(галато)-сарматського епічного елементу Саррас в готський епічний елемент — Сар. Це ім’я носив брат Амія та Сунільди, про яких розповідає Йордан у своїй “Гетиці”. Сунільда (у “Вольсунга-сазі”: Сванхільда “Лебідь битви”) з племені росомонів була покарана за подружню невірність (втечу). Володар готів Германаріх наказав розірвати її кіньми. За це її брати Амій та Сар проткнули Германаріхові бік мечем (пор. з мотивом рани в переказі про Грааль!). У еддичній “Промові Хамдіра” ці персонажі відомі як брати Хамдір, Серлі і Ерп (останнього вбивають брати, бо він син наложниці, а вони — знатної Гудрун-Крімхільди, дочки Гьюки-Giuka), а світловолоса Сванхільда виступає дружиною Йормунрека (тобто Германаріха). Пор. з мотивом Гвіневери-Геневери-Гіневри-Gwenhwyfar ferch Orgyrvran “Білий привид, дочка Оргірврана (Лодегранса)”, вона ж Wenhaver, Guanhamara, Gvewenour, Guenievere, Guinevere, жінки - зрадниці короля Артура, та порівняймо з жінкою верховного короля Ірландії Еохайда Айрема чарівною Етайн або дружиною короля Конхобара Деірдре, або жінкою короля Марха Ізольдою, або жінкою Фінна Мак Кумаїла Граїн; цікаво, що імена викрадачів схожі: Геневери – Модред (Медраут «Вдаряючий»), Етайни – Мідер, Граїни – Діармуйд О’Дуібне; " . Образ Либеді-Лебеді виступає в двох билинних циклах: про Михайла Потика та про Івана Годіновича, які, за визнанням дослідників, є найдавнішою частиною східнослов'янського епосу. Варіанти існують різні, але основне ядро здається досить очевидним. Історія Либеді — це історія невірної жінки".
Завантажити реферат