Сторінка
58
Як зауважують А. і Б. Ріс, аналогічний “палладій” царської влади існує в Індії – це камінь-лінгам Шіви. “ .Той же символізм, — пише Ю. Евола, — втілений у пірамідальному ассіро-вавилонському зіккураті з плоским дахом, у схемі міста іранських верховних правителів (як у Екбатані [тобто парфянських Аршакідів, — О.Г.]) та ідеальному образі царського палацу Чакравартина: так у архітектурі втілюється порядок світу, з його ієрархіями та підпорядкуванням неодмінному центрові. Просторовому розташуванню цього центру у будівлях відповідає те місце, де перебуває трон володаря. І навпаки, як і в Елладі, в Індії форми ініціації, в котрих використовують обряд т.зв. мандал, драматизують прогресивний перехід посвячуваного з профанічного і демонічного простору у сакральний, аж до досягнення центру; а головний ритуал, що носить ім’я mukatabisheka, складається з покладання корони або тіари – той, хто досягає “центру” мандали, коронується як цар, бо він підноситься над грою сил нижчої природи. Крім того, цікаво відзначити, що зіккурат, сакральна будівля, підноситься над містом – державою і є його центром, у Вавилонії називали “наріжним каменем”, а в Ларсі “кільцем між небом і землею”; теми “каменя” і “мосту” – . далекосхідна формула “третьої влади між Небом і Землею”
Власне колізії валлійського прототипа рицаря пошуку Грааля Персеваля - Прідері та його батька Пуйлла - зосереджені довкола “тронного пагорба” (валл. gorsedd; має ще значення “двір”, “зібрання”; ірл. sossad “ложе”, “пагорб”, “укріплення”, “відкритий простір”), що височів посередині кладовища (тобто оточений предками; пор. з мотивом “Галичиної могили” у “Галицько-Волинському літописі”, сидіння на якій вже означає княжіння в Галичі; "Галич" < албан. gjalliqes "воскресіння", Карпати < албан. karpe "скеля"; пор.: Arturs Seat "Трон Артура, пагорб біля Едінбурга" < гаел. "пагорб лучників"). Племінні королі (вожді) в Ірландії називалися “королями вершин” (ri benn), а назва верховної столиці Ірландії Тари (Темри) походить від temair «пагорб» (пор. із селищем Темерівці на Прикарпатті).
« . Ідея філософського каменю, — пише К.Г. Юнг, — має з цим декілька пунктів доторку. У «Філософському розаріумі» камінь стверджує: «Я випромінюю світло, але і темрява походить з мене. Отже, ніщо, варте родючості, не може заквітувати у світі, не зрушене мною і не з’єднавшись з моїм сином” (“Ego gingo lumen, tenebrae autem naturae meae sunt . me igitur et filio meo conjuncto, nihil melius ac venerabilius in mundo fieri potest”) . У наступному уривкові із “Золотого трактату” . (камінь, — О.Г.) народжується в лоні матері-міста та ідентичний увінчаною короною та вкритою вуаллю Монаді” . “Король” стосується до каменя. Те, що камінь є правителем, очевидно з наступної цитати Гермеса у “Філософському розаріумі”: “Філософ — не майстер каменя, але швидше його міністр” (“Es sic Philosophus non est Magister lapidis, sed potius minister”). Схожим чином кінцевий продукт каменю у вигляді увінчаного короною гермафродита називається “загадка влади” (aenigma regis) .”.
Також у курдській національній релігії — єзидизмі (від іран. "язат" — "божество") — основна щоденна церемонія полягає у тому, щоб на сході сонця всі віруючі ходили довкола каменя, що лежить на землі і на якому написано “Малік Таус”, тобто “Ангел Павич”. Згідно з віруваннями, це — падший ангел Азраїл, який, проте, буде прощений (або вже прощений) Богом.
У повісті Лампрехта про Александра Македонського розповідається про те, як дійшовши до стін земного раю, воїни Александра отримують через вікно в стіні від якогось старця невеликий чорний камінь. Вчений єврей зі свити царя наказав принести терези і на одну шальку поклав цей камінь, а на іншу наказав класти золото та коштовності. Скільки їх не клали, маленький камінь залишався важчим від них. Тоді мудрець кинув на камінь жменю землі, і чаша з каменем злетіла вверх. "Камінь цей — людське око, — сказав мудрець, — ні золото, ні коштовності не можуть його наситити, доки він відкритий; але коли його закриє жменя землі, йому вже нічого не потрібно".
Згідно з уявленнями мусульман в основі гори полюсу світу, де мешкає могутній ангел Каф (Коран, 77:3), лежить чарівний зелений ізмарагд, колір якого й відображається небом (Мутаххар б. Тахір ал-Макдісі, Йакут ал-Хамаві, Закарийя ал-Казвіні, Ібн ал-Варді).
За легендою, сам Грааль був виготовлений із ізмарагду, який випав з корони Люцифера, коли архангел Михаїл скинув його з неба. Начебто, епітетом Люцифера саме було “Ангел Корони”, по-єврейськи hakathriel, що, як зазначає Р. Генон, теж означає число 666. Дослідник ототожнив це передання з ведичною традицією зображення перлини urna на чолах божеств, зокрема – Шіви (звідки перейшла у буддизм), що явно наштовхує на можливість бачення у цьому міфі відображення протистояння амореїв-хабіру (протоіудеїв) з мітаннійськими хуррито-арійськими племенами (євр. naharaim, дв.-єгип. naharina). Також варіант Вольфрама фон Ешенбаха, за яким Грааль є каменем, Ф. Камперс співставляє зі східним переказом про камінь Чінтамані: « . деякі особливості індійської легенди про Чінтамані і особливості нашого переказу про Грааль дуже схожі; в цьому камені бажань, що випускає денно і нощно світло, що дає кожному їжу і пиття в достатку і який зберігається у палаці п’ятисот богинь у королівського сина Гедона, можна розглядіти навіть прообраз нашого переказу про Парцифаля”.
Також цей камінь Грааль можна співставити з грецькою “Повістю про Варлаама та Йоасафа” (яка певними елементами про народження та юність подібна до переказу про Будду Шак’ямуні; Йоасаф < Будасаф < “бодхісатва”): пустельник із Сенаару Варлаам під виглядом купця постає перед індійським царевичем Йоасафом і розповідає, що володіє чарівним коштовним каменем (“камикъ”), який виліковує усі хвороби. В розмові з царевичем він розкриває, що цей камінь – християнська віра. Грецька версія є переказом більш ранньої, персько-пехлевійської, відомої по книзі Фіхріст, від неї походять арабська “Білаухар і Будасаф”, грузинська “Балавар та Іодасаф” та сірійські уривки. Академік К.С. Кекелідзе встановив, що ця “Повість” вперше появилася в Індії в VІІ ст. на сірійській мові і створена в індійській метрополії церкви несторіан. Проте Б.І. Кузнєцов дотримується іранської версії походження “Повісті”, вказуючи на популярний східний сюжет про царя-язичника і його сина (дочку) – сповідника істинної віри.
Завантажити реферат