Сторінка
39
За саму ж столицю Саррасу, як на нашу думку, може слугувати центр притягань Донецько-Волзького межиріччя та побережжя Озівського моря (Меотського озера) ще з епохи Сарматії — легендарне античне місто Танаїс (біля хутора Недвигівки Ростовської обл.), що належало до Боспорського царства і управлялося спеціальним "посланцем"-"пресбевтом". Виник Танаїс як рибальське поселення, довкола якого влаштовували зимові пасовища скотарі-кочівники (схоже відбувалося на Дніпрі біля Кам'янського городища неподалік від Нікополя). Згідно з легендою, наведеною Квінтом Курцієм Руфо, місто засноване за наказом Александра Македонського якимсь Бердою (Перідасом) на прохання тамтешніх абіїв, а потім сам Александр розбудував його стіни і заселив відпущеними військовополоненими, але через певний час скіфський вельможа Картасій захопив місто (Q. Curtii Rufi, De gestis Alexandri Magni, VII, 6,11; VII, 6,28; VII, 7,1). Птолемей розташовує біля устя Танаїсу якісь таємничі "Александрові вівтарі" (Geogr., III, 5,12), і можливо, це — т.зв. Кам'яна Могила Північного Приазов'я.
Саме тут в межиріччі між Дніпром і Доном вперше фіксується сарматське плем’я роксолан (за Страбоном, VII,3,17), а в IІІ-V ст. н.е. у Танаїсі відбувся значний притік нового населення із заходу — носіїв черняхівської культури, пов'язаної із германськими племенами (готами). Саме в районі Танаїсу та Меотійського болота давні германські генеалогічні легенди розташовують одну з проміжних "прабатьківщин" германців. Зокрема, "Космографія Етика" та "Книга історії франків" розповідають про ворожнечу з аланами та побудову тут предками франків міста Сікамбрія, назва якого, начебто, означає "Меч і лук", звідки вони й почали свій героїчний похід на Захід. Також у 253 р. шляхом перевороту в Боспорському царстві монархові Рескупоріду V (240-267 рр.) було нав’язано у співправителі представника проготської партії Фарсанза, внаслідок чого Боспор надав у використання готам власний флот для набігів на Візантію і Кавказ. Перший такий морський похід в Малу Азію відбувся у 255/256 р., а другий — у 257 р. В 262 і 263 рр. остготи з Боспору двічі нападали на Ефес, у 264 р. – на Каппадокію, в 266 р. р. – на Віфінію, в 267-268 рр. – на Елладу, але в 269 і у 275 р. були розбиті римлянами. Новий цар Боспору Тейран (276-278 рр.) добив готів. Пізніше імператор Діоклетіан наймає їх і готів-тетракситів як союзників для оборони Херсонесу від зростаючої гегемонії Боспорського царства, а частина з них відійшла на Північний Кавказ, де стала відома під іменем готів-акацирів, які в нартському епосі виступають як блондини Ахсар і Ахсартаг. Переказ розповідає про те, як брат Ахсар, щоб не спокусити дружину брата Дзерассу, дочку володаря водяного царства Донбеттира, кладе на ліжку між собою і нею меч. Проте через підозру з боку брата у насиллі над Дзерассою гине (на доказ невиновності вистрілює у себе з лука), а брат, довідавшись про його невинність, сам вчиняє самогубство, кинувшись на оголений меч. Над їхньою могилою споруджено вапняковий дольмен. Нещасна Дзерасса змушена рятуватися від переслідувань Уастирджі, вершника на триногому коні, а потім народжує у хліві свого чоловіка близнюків-героїв Хамица і Уризмага. Даний переказ про Ахсара і Ахсартага певними елементами тотожний германському переказу про Сігурда/Зігфріда та Гуннара/Гунтера (Сігурд ставить на ложе між собою і Брюнхільдою оголений і змащений трутою меч, сварка-підозра між героями та їх взаємна загибель, сватання до вдови з боку кроля гуннів Етцеля).
Вражаючим у сенсі нашого дослідження є те, що саме в ІІ-ІІІ ст. у Танаїсі, на відміну від решти Причорноморського регіону, відбувся бум моди на особливий посуд, належний до т.зв. "пергамського кола виробництва", — червонолаковані чашки, тарілки та посудинки круглої форми. Зроблені вони з глини жовто-брунатого кольору з дрібними рідкими золотистими блескітками слюди, що створює немовби напис. Узагальнено північний кордон поширення червонолакованої кераміки сягає лінії Львів—Київ—Харків—Саратов.
Також найпопулярнішим релігійним культом в Танаїсі був культ богині Афродіти Апатури (покровительки поселенців), найбільше свято якої пов'язане з міфом про переслідування богині гігантами та визволення її шляхом обману (культ явно місцевого походження, бо на часі колонізації культу Афродіти іонійські міста не знали).
Хоча увазі під містом Саррас може розумітися й будь-яке інше місто цього ж регіону. Наприклад, більш вірогідно, це — знаменита Фанагорія, розташована поряд із Гермонассою на березі Таманської (Корокондамітської) затоки Азовського моря в дельті ріки Кубані (Антикіта). Заснована вона в 543 р. до н.е. саме втікачами з малоазійського міста Теоса, які не підкорилися перському цареві Кіру ІІ Великому (Геродот, І, 168), та вихідцями з фракійської Абдери. Сама ж Фанагорія як столиця азіатської частини Боспорського царства славилася експортом соленої риби та вина. Знаменита Фанагорія була й величезним храмом Афродіти та віротерпимістю. Вже в ІІІ-V ст. тут з’являються християни — в їх похованнях зустрічаються червонолакові тарелі із зображенням хреста на дні, як правило, привезені із Середземномор'я, з Карфагену. Славнозвісним було релігійне братство Афродіти Апатури, на могилах членів якого встановлювалися стели (найвідоміша — стела Агафа) із зображеннями богині, яка в простягненій правій руці тримає кубок з вином (канфар), а в лівій — чашу (фіалу). Біля постаті богині часто зображали двох вершників в парадній одежі. Останні, начебто, свідчать про сарматизацію населення Боспорського царства.
Дійсно, численним та органічним було у місті саме сарматське населення, активно, що активно сприймало боспорську культуру і разом з тим зберігало традиції свого етносу. Останній факт сприяв тому, що в умовах занепаду самого Боспорського царства Фанагорія стала процвітаючою і фактично економічною столицею Сарматії. В епоху гуннської навали на Боспорське царство в 70-х рр. IV ст. (Амміан Марцелін, ХХХІ,3,1) Фанагорія, як і Танаїс та інші міста, була зруйнована й існувала надалі як невеличке містечко, але з часом знову розрослася. Надалі місто стало в 630-рр. столицею Приазовської Булгарії, повсталої під проводом хана Кубрата проти західних тюркютів (хазарів), і її героїчно обороняв син Кубрата і сташий брат засновника балканської Болгарії хана Аспаруха хан Бат-Баян в 660 р. За О. Пріцаком, саме булгари в Фанагорії вперше сформували новий тип військ — загони морських піхотинців, які стали відомі як "склав(ін)и" < тюрк. sqlaw-in <*saqla-w-in < saqla-gu-in "вартовий, страж" ~ іран. "хорват", тип яких перейняли потім авари у Подунав’ї, проти яких візантійці з аланів та інших племен сформували в 545 р. в північнодунайському місті Турріс загороджувальні загони – "антів" < іран. ant-ya "прикордонник".
Завантажити реферат