Сторінка
10
“ . Тантала, — говорить глава індійських мудреців Іарх піфагорейцеві Аполлонію Тіанському (Тантал — лідійсько-фрігійський міфічний володар і, звісно, близький анатолійському філософові, — О.Г.), — хоча він-то був праведний і поділився з друзями подарованим від богів безсмертям, позбавляють їжі та питва . А я бажаю, щоб вони дали йому хлюпатися в цілому озері нектару, котрим пригощав він інших настільки людинолюбно і щедро!” З цими словами Іарх показав на статую зліва від себе: на ній було написано ТАНТАЛ. Статуя ця, заввишки у чотири лікті, зображала мужа літ п’ятдесяти, одягненого на арголідський лад (у короткий хітон без рукавів, як у дорійців,— О.Г.), хоча й закутаного в плащ (довгий гіматій, — О.Г.), як у фессалійців, — він привітливо протягав чашу, за розмірами вартісну для одного охочого, а в чаші тій вирував, не переливаючись, однак, через край, якийсь таємничий напій .” (Флавій Філострат, “Життя Аполлонія Тіанського”, 3: 25). Цей досі непояснений дослідниками образ індійського Тантала може, на нашу думку, бути витлумаченим саме в контексті наставника Мінанатхі (Маччханди) — аватари Шіви Бхагавана, якого називають "хранилищем нектару співстраждання" (карунамрітаварідхі), який ще наділяється епітетами "милосердний", "володар всього рухомого і нерухомого", "той, що сам світиться", "буття-свідомість-блаженство", "той, хто дарує звільнення", "чия сутність — чиста саттва" ("Маханірвана-тантра", 1:5-10; "Куларнава-тантра", 1:2-8).
" . Бхайшаджья-гуру-Якусі — якийсь милосердний лікар, протягом багатьох життів вирощував у собі "коріння добра", дав "головну обітницю", що якщо він стане буддою, то буде зцілювати усіх страдаючих. Зображають цього будду тримаючим в руці горшочок із зіллями, часто у супроводженні двох бодхісаттв — Сонячного і Місячного світла (яп. Нікко і Гекко), вони утворюють класичну тріаду будди Якусі. Ці бодхісаттви, котрі у людському житті були синами нашого милосердного лікаря, символізують, що їх батько приходить на допомогу завжди — і вдень, і вночі. Саме цю скульптурну композицію і помістили за наказом імператора Темму .".
“Сузір’я Чаші Вакха розташоване між Раком і Левом, показуючи, що саме там вперше оп’яніння починає заволодівати душами, котрі потрапляють під вплив Вакхового напою. Супутник оп’яніння (Вакх) починає проникати в душу саме в цьому місці” (Макробій, V ст.).
Більшість окультистів вказує на те, що Грааль тут символізує ті блага, котрі виникають від близького спілкування з "божественними істотами" і що греки називали "епоптей" ("споглядання" — третя і вища ступінь в Елевсинських містеріях), а причетника (стража, свідка, яким, зокрема, за Піндаром, був Піфон) — "епопт". Крім того, виступає народна етимологізація "магістра" (існує навіть рицарський ступінь "рицар-магістр" поряд з "рицарем-бакалавром") саме як "чашника" (у короля Артура чашниками Круглого Столу були командири артурової кінноти — виночерпій Бедуер, намісник Нормандії, і кравчий Кай, намісник андекавів у "горностаєвій шубі"): у римській традиції magistrer equitum "начальник кінноти-рицарства" одночасно помічник диктатора, де корінь magis "більше, більшою мірою" (звідси поняття magnates "вожді, начальники") співставився із запозиченим грецьким словом magis, род. відм. magidis "чаша, миска, блюдо" (у Плінія Старшого, І ст. та в "Digesta", VI ст.).
Під стінами Саррасу перед цим європейські рицарі ховають сестру Парсиваля, яка загинула на шляху до міста в Мертвому Лісі, бо змушена стати жертвою “данини крові” (певна володарка замку може вилікуватися, якщо її вимажуть кров’ю цнотливиці, зібраною на срібному блюді). Т. Мелорі навмисно зазначає, що даний факт не буде ним пояснений з причини страшного характеру самої містерії. Проте відомо, що в ритуальному кровопусканні та недопущенні, щоб кров згорталася (для цього жертву тримали зануреною у води ріки чи озера), звинувачували катарів. Також, згідно з європейськими переказами епохи Просвітництва, в 1610 р. була страчена (замурована живою у замковій горі) якась трансільванська графиня Елизавета Баторі за те, що, бажаючи продовжити вічну молодість красу, купалася у крові молодих дівчат.
Цей мотив дав підстави Л. Гарднеру трактувати Святий Грааль саме як Sang Royal "Кров Королівську", вважаючи, що через шлюб представника Меровінгів з Сарою, дочкою Марії Магдалини та Ісуса Назарянина, на західну традицію сходить благословення біблійної традиції.
До цього слід додати, що у біблійній традиції поняття "кров" і "душа" передаються одним терміном "нефеш" (що навіть породило такий ексцес в уявленні єговістів як заборону на переливання крові). При посвяченні Аарона та його синів у жерці здійснювався обряд помазання кров'ю овна, за яким наносили кров жертви на край правого вуха і великі пальці на правій руці і на правій нозі (Вихід, 29: 20-21; Лев. 8:23-24. 30).
Антитезою трьом шукачам Граалю виступають три брати — сини графа Хернокса, які кохаються з власною сестрою та ув’язнюють свого батька.
Через рік після полону рицарів помирає тиран і населення обирає своїм королем Галахада. Через рік після смерті Галахада чаша Грааля і спис чудесним чином зникають. Його наступником стає Борс Ганський, а Персеваль стає монахом. Через певний час Персеваль помирає, його ховають поряд із сестрою та Галахадом у храмі, а Борс повертається додому в Логрію.
У Вольфрама фон Ешенбаха володар-тиран — це чародій Клінгзор, який ув'язнив в "Чарівному Замку" 400 дів, але їх визволяє рицар Гавейн. Серед них були його бабуся, мати і сестра. Після цього Гавейн перемагає страшного Грамофланца, вбивцю Сідегаста, коханого Оргелюзи. Власне зійшовши з розуму з горя, Оргелюза й посилала багатьох рицарів на бій з Грамофланцем, в тому числі й короля-рибалку Анфортаса, під час якого він і отримав свою страшну рану. Перемога Гавейна над страховиськом завойовує серце Оргелюзи і він стає володарем "Чарівного Замку".
Тут цікаво навести паралель з вищезгаданим тиранічним "стражем" Піфоном, якого перемагає Аполлон, що прибуває з Гіпербореї на білих лебедях (або верхи на грифоні) і на місці перемоги встановлює Дельфійський оракул (delfys — "матка", delfax — "свиня" ~ хетт. hwelpis "молода тварина", санскр. garbhah "тварина") в Афінах, який виявляє в подальшому тенденцію до зближення з Елевсинськими містеріями.
Завантажити реферат