Сторінка
51
Інші ж відносять "Сакральну Таємницю" ("Вам дано знати таїни Царства Небесного, а їм не дано . бо огрубіло серце людей цих", Мф. 13:11-17 + 10:11) з грядучою "нареченою Агнця", яка вступить з ним у священний шлюб в часі Його другого пришестя, а поки що перебуває прихованою (на небі або ж на землі разом з апостолом Іоанном) і шанується в іпостасі Софії — крилатої жінки на "семистовпному" троні, з вогненим (пурпурним) обличчям, в царській одежі, з сувоєм у лівій руці і царським посохом — в правій, перед нею, схиливши голови, стоять Богородиця та Іоанн Предтеча, з неба злітають архангели Михаїл та Гавриїл, над її головою в круглому медальйоні — поясне зображення благословляючого Христа, над яким розпростерте Святе Письмо. Безпосереднє посилання апологети цієї таємниці могли вбачати в словах Євангелія: "Воцарився Господь Бог вседержитель. Зрадіємо і звеселімося і віддамо Йому славу, бо настав шлюб Агнця. І жона Його приготувала себе . блаженні звані на шлюбну вечерю Агнця" (Откр. 19:6-9); "І Дух і Наречена говорять: Прийди! І чуючий нехай скаже: прийди! Гей. Гряди, господи Ісусе!" (Откр. 22:17.20). "Мудрість (Софію) ж ми проповідуємо між досконалими, але мудрість (Софію) не віку цього і не властей віка цього минаючих, але проповідуємо Премудрість Божу, таємну, сокровенну, котру призначив Бог перше віків для слави нашої, котрої ніхто з властей віка цього не пізнав; бо якби пізнали, то не розп’яли б Господа Слави" (1 Кор. ": 6-8).
Начебто Наречену Агнця символізує й дорогоцінна візантійська перегородчата емаль "Розпяття" Х-ХІ ст. (яка, начебто, прикрашала престол у константинопольскому Соборі святої Софії, потім була перенесена з перипетіями історії в грузинський монастир в Шемокмеді (тепер — у Тбіліському національному музеї). На ній — справа від Розп’яття жіноча фігура з чашею, в яку виливається кров Христа (це ж зображення наявне на панагії першого московського патріарха Іова, 1589 р.), а зліва — так само зодягнена жінка, що вже відходить (тобто зображено різночасові моменти, як це зазвичай у іконографії). Деякі мистецтвознавці трактують сюжет алегорично: церква створюється, а синагога відходить. Але для візантійських авторів така алегорія була немислима (вона більш-менш була б допустима в католицькій традиції і її засновником у християнській екзегезі вважається Оріген, вперше віднявши у Святих книг "пряме тлумачення") і навіть невідомою для східнохристиянського іконописця. Напис на емалі — на грецькій: "мати, се син твій, сине, се мати твоя" (які, як відомо, звернені розіп’ятим Ісусом до Богородиці та апостола Іоанна) — прямо відсилає до уявлення про прихований стан апостола Іоанна на землі до другого пришестя Спасителя, під опікою якого й перебуває "наречена Агнця". Хто знає, може, саме з нею, з жінкою з палаючими очима і величною, аж до неба, розмовляє у своєму славнозвісному трактаті "Втішання Філософією" останній неоплатонік і батько схоластики Боецій (V ст.). Саме їй, Софії, як Нареченій Агнця, спорудили величні собори — в Константинополі імператор Юстиніан (пом. в 565 р.), до муляра якого явився ангел з шаром в руці і наказав посвятити храм Софії, та в Йорку, на своїй батьківщині, святитель Алкуїн, друг і вчитель імператора Карла Великого (VIII ст.). Начебто, саме її, насправді, шанували масони-якобинці як божественний Розум в соборі Паризької богоматері (цим, начебто, намагаючись "виманити її в яву").
Інші дослідники, опираючись на передання про те, що тамплієри, після падіння християнських королівств у Палестині, переховували в дерев’яному ковчезі якийсь сакральний артефакт, ототожнили його саме з Граалем, що, зрештою, проявилося у сюжеті відомого німецького кінофільму "Кров тамплієрів". Проте, думається, в даному випадку щодо речей, що містяться у ковчезі, малися на увазі т.зв. "Ієрусалимські ассізи" — звід законів, які у відповідності зі звичаями Святої Землі записані за наказом першого короля-хрестоносця Готфріда Бульонського: " . ці ассізи, звичаї і моралії (usages, coutumes) були переписані, кожне окремо, великими титульними буквами, перша ж початкова буква позолочена, а рубрики написані червоним. І так були віддані і ті та інші ассізи, як Палати громадян, так і Верхньої палати; до кожної хартії прикладалася печатка і підпис короля, патріарха та ієрусалимського віконта; називалися ж ці хартії Листами Гробу Господнього (Lettres dou Sepulcre), бо вони були покладені у Гробі, у великому ковчезі (huche). І коли якось відбувалася суперечка у Палаті про який-небудь звичай або ассіз і треба було подивитися написане, то відкривали цей ковчег у присутності дев’яти осіб. Саме, при цьому повинен був перебувати король, або, замість нього, хтось із його баронів і два його васали, і патріарх або пріор Гробу і два каноника, і віконт Ієрусалиму і два члени Палати громадян. Таким чином, ті вищезгадані ассізи, звичаї та моралії були встановлені і збережені . володар, перш ніж отримати від Господа помазання і посвячення у королі, клявся зберегти їх у всій силі і підтримувати у своїй державі, і щоб його васали і васали його васалів зробили те ж саме; і . барони . зобов’язані бути суддями у своїх судах, повинні судити справедливо за ассізами та звичаями .".
Деякі стурбовані конспірологією антисеміти вважають, проте, що "Сакральною Таємницею" ордену Сіону є іудеофільська політика (саме їм приписується авторство «Протоколів Сіонських мудреців»), а значною перемогою цієї «іудеофільської політики» було визнання Папським Престолом метафізичної єдності традицій іудаїзму та християнства, в той час, як за ісламом визнається тільки, що його послідовники — лишень «ті, котрі вважають, що дотримуються віри Авраама», тобто Ібрагіма. О. Дугін, зауважуючи, що метафізичні та ініціальні центри і ордени ніколи не влаштовані на зразок звичайних профанічних товариств або соціально-політичних структур, то більш вірним буде визначити «Пріорат Сіону» як умовну, конвенціальну узагальнену назву іудейсько-семітського «конспірологічного полюсу», котрий намагається реалізувати на різноманітних рівнях «антропологічний максималізм» щодо Христа, заперечений християнською ортодоксією, починаючи від єресей ебіонітів, аріан і до несторіан та неояковитів.
Завантажити реферат