Сторінка
59
Зрештою, згідно з переказом, ізмарагдом з корони Люцифера заволодіває Seth, котрий є, на думку дослідників, персоніфікацією Єгипту. З часом із ізмарагду виготовляють чашу Грааль і, зрештою, вона потрапляє до Йосифа з Арімафеї, стає чашею Таємної Вечері, здійсненої в домі Симеона Прокаженого, в яку потім Йосиф зібрав кров розіп’ятого Ісуса (пор.: «Чашу Спасіння прийму та Ім’я Господнє покличу» , Пс. 115: 4). Як вважає священик П. Жуков, власне один із творців Священної літургії, великий Отець Церкви, святитель Іоанн Золотоустий (347-407 рр.) сформулював вчення про Чашу Спасіння.
Парадокс полягає в тому, що ніхто з дослідників не звернув уваги на фігуру Сета (Seth) у переданні про Грааль, яка є, на нашу думку, однією з ключових, що творить контекст подальших подій, тобто “циклізацію” самого передання. Звісно, мова не йде про давньо-єгипетське божество, яке протистояло сонцесяйному богові Гору (Гор з головою сокола зі списом, яке вбиває крокодила, який трансформувався у святого Георгія в одязі римського імператора, з головою сокола, вражаючого списом дракона; в канонічному житії святий Георгій вгамував дракона беззбройним, лише прочитавши над ним молитву; в Анатолії ж святий Георгій та вірменський Мхер, зображені як вершники на білих конях, успадкували іконографію Мітри). Тут скоріше за все – біблійний патріарх Сиф, третій син Адама і Єви, який народився після вбивства Авеля та вигнання Каїна і від якого походить людство. Сиф (Сет), як сказано в коптському тексті, « . мешкає в сокровеннішій ніші Плероми (грец. «Повноти», — О.Г.), міста з чотирма воротами (схожими на індуїстське місто Брахми на світовій горі Меру). В кожних воротах – Монада . Монада – це іскра світла і образ Отця, подібний Моногену. Моноген стоїть на тетрапезі, подібній тетраморфу, основі церкви, площині з 4-ма колонами, відповідними чотирьом євангелістам». Сет в переказі про Грааль – це, на наш погляд, натяк на сірійську християнську пам’ятку “Хроніка Zuqnin” (VІ ст.), яку певний час приписували Діонісію Ареопагіту. Спеціальну увагу “Хроніці” приділив дослідник М. Еліаде. В ній розповідається про те, що було записано пророцтво від Адама про прихід Месії, яке Сет заховав у Печеру Скарбів окультних таємниць. Сет повідомив своїм синам зміст пророцтва і наказав їм кожного місяця сходити на гору та заходити до Печери. І ось дванадцять “царів-волхвів” з країни Шір, “Царі і сини Царів”, слухняно здійснюють ритуальне сходження на Гору, очікуючи виконання пророцтва Адама. Якось вони помітили стовп невимовного світла, увінчаний Зорею, блиск котрої перевершував сяйво багатьох сонць. Зоря проникла у Печеру Скарбів, і Печера засяяла. Пролунав голос, котрий запросив царів увійти. Потрапивши всередину, царі осліплені світлом і опускаються на коліна. Але світло концентрується і незабаром приймає форму смиренної людини, котра повідомляє, що післана Отцем Небесним. Він радить їм взяти скарб, захований у печері (!) їх предками та йти у Галілею. Ведені Світлом, вони потрапляють у вифлиємську печеру, і чудо повторюється: стовп світла і Зоря опускаються і приникають у печеру. Волхви простягаються ниць перед блаженним Немовлям і складають до його ніг свої корони. Ісус вітає їх як “Синів Сходу – [країни] Вищого Світла”, “гідних бачити відпочаткове вічне Світло”. Повернувшись у свій край, волхви розповідають про бачене. Пізніше апостол Іуда Фома прибуває у Шір і волхви одразу ж приймають хрещення, і тоді з Неба опускається Дитя Світла і говорить з ними.
Аналогічне передання засвідчене в анонімному “Opus imperfectum”, де ритуал сходження волхвами здійснюється на гору Перемог. Деякі дослідники “Хроніки” вважають, що даний переказ є християнізацією переказу про народження зі світловими епіфаніями іранського пророка Заратустри, який родом з країни Шіз.
У "Книзі Марко Поло" розповідається, що ці волхви-царі на ім’я Бельтазар, Гаспар і Мельхіор прийшли з перського міста Сава (Саба), що на південний захід від Тегерану, де вони й поховані у трьох великих чудових гробницях, над кожною могилою квадратна будівля і тіла волхвів нетлінні, "з волоссям і бородами". Вони принесли в дар тринадцятиденному Ісусу золото, ліван (ладан) і смирну (миро), а в подарунок отримали від нього таємничу "закриту скриньку", в якій виявився камінь в знамення того, щоб віра їх була твердою. Волхви, не розуміючи його символіки, викинули його у колодязь, але одразу ж туди з неба зійшов вогонь. Від цього вогню вони взяли частину і принесли його в чудовий храм, де ним здійснють жертви і моляться йому.
Схожий переказ зустрічаємо у Ібн аль-Кальбі в «Книзі про ідолів»: після смерті Адама сини Шета (Сифа) поховали праотця в печері гори Нод (Нод-"Кочів'я", земля, де жив Каїн після вигнання) і відвідували її та віддавали там почесті. Тоді із заздрощів нащадок Каїна Кабіль створив перших ідолів на честь п’яти померлих праведників — Вадда, Сува, Іагхута, Іагука і Насра (пор. з Кораном: 71:22), довкола яких живі брати здійснювали святкові процесії.
В езотеричній традиції, як констатує М. Серрано, існує уявлення про трьох волхвів-царів як носіїв алхімічних принципів nigredo, albedo, rubedo "чорний, білий і червоний". Сама Алхімія — Царське Мистецтво, Ars Regia, яким спочатку займалися єгипетський Фараон та його маги (М. Серрано, "Воскресіння Героя").
Як розповідає хроніст Вільям Мальмсбері (друга чверть. ХІІ ст.), в 63 р.н.е. учні апостола Філіпа під проводом фарисея Йосифа з Аримафеї, який був поховав Христа після хресної смерті у своїй власній гробниці (Матфея, 27: 57-60), прибувають на острів Британія і там, де тепер Гластонберійське абатство (англ. glastonbury “скляна фортеця” = валл. ynys vytrin “острів скла”), засновують перший храм на цій землі, посвячений Пресвятій Богородиці (товариш Йосифа євангелійний фарисей Никодим вважається засновником Фекамбського монастиря на французькому боці Ла-Маншу; за деякими версіями, саме у цьому аббатстві, яке ще називалося Аваллон, поховано легендарного короля Артура. В "Otia Imperialia" Джервезі із Тілбері Артур описується лежачим нал ліжку у чарівному палаці на пагорбі). Йосиф був хранителем чаші Таємної Вечері, здійсненої в домі Симеона Прокаженого, в яку зібрав кров розіп’ятого Ісуса. Він передав чашу своєму синові Галааду (в деяких версіях він теж називається Йосифом та визначається місцеблюстителем сидіння, на якому ніхто інший не міг сидіти), а той – своєму зятеві, королю-рибалці Брону. У “Вульгаті” в “Історії Сони” (Sone de Nausay) розповідається, як герой Сона і король Норвегії Алан відвідують чарівний острів Галосха (< Galis “первісна форма назви країни Уельс, тепер — Wales”), де монахи володіють двома чарівними реліквіями: нетлінними мощами Йосифа Арімафейського та Святим Граалем. Цей же чарівний острів згадується в ірландській сазі “Плавання Майл-Дуйна”.
Завантажити реферат