Сторінка
34
У індуїзмі теж знаходимо аналогічний пасаж: “ . Найбільший із тлумачів Вед, Вьяса, сказав: Якщо Вішну є все, хто вб’є його? Я вчу вас цьому, грунтуючись на Ведах. Згідно з Ведами, Вішну є тим, хто вбиває, і тим, кого вбивають. У жертвопринесенні битви вбивати або бути вбитим однаково не має значення . Я однаковою мірою шаную війну, жертвопринесення і поклоніння Вішну”. Найпопулярнішим аватарою Вішну є Парашурама – “Рама із сокирою”, де він вигублює майже всю варну кшатріїв (воїнів) за те, що вони узурпували те, що приналежне варні брахманів (жерців). Вважається, що еллінським його аналогом є Персей, який на крилатому коні Пегасі переміг Дракона за допомогою відрізаної голови Медузи Горгони (мешкала у землі гіпербореїв) та врятував ефіопську принцесу Андромеду.
Також серед рицарів Круглого Столу був ще Кей-Чужинець, якого вбив Ланселот під час визволення Гвіневери. Також відомий якийсь Кай Хір (порівняймо з вищезгаданим датським Хорантом), соратник Трістана за валлійським рукописом ХVІ ст. Він приносить радісну звістку Ессілт (Ізольді) про перемогу Трістана над Марком, за що отримує за дружину свою кохану Голуг Хавдід (“обличчя літнього дня”), служанку Ессілт. В цьому валлійський епос тотожний з германським епосом “Кудруна”, де Хільдебургу, служанку Гудрун (Хільди), правнучку ірландського короля Гере (внука Хагена і дочки хегелінга Хетеля), видають в знак примирення заміж за скандінава Хартмута, щоправда, винуватця страждань героїні епосу, її викрадача, що спричинило війну між нареченим Кудрун Хервігом та викрадачем. Існують також інші версії міфу, архаїчніші – герої Хьяльм-Гуннар і Агнар (у ірландській версії – Гвін ап Нуд і Гвітір ап Грейдаул) щороку мусять воскресати і вести непримиренну битву за оволодіння коханою.
Кай (Кей) наділений характерною ознакою:
Кей-сенешаль, чьё злоязычье
Переходило в неприличье .
Язык ваш – враг заклятый ваш,
Коварный раб, неверный страж;
Он ваши тайны расточает,
Сердца друзей ожесточает,
Посредством ядовитых фраз,
И ненавидят, сударь, вас.
Як на нас, тут мається на увазі десакралізоване на час раннього Середньовіччя уявлення про Кая, який насправді використовує з метою захисту поезії від "помилки, неправильної форми" (anocht) поетичний прийом, котрий в середньовічному ірландському трактаті "Auraicept na n-Eces" визначається як "обезголовлення" (dichned), а саме — поет віддавався звуковому аналізові слів, що ставало його звичайним заняттям. Тобто здійснював сакральний принцип етимологізації певних ключових імен (вони ж і апелятиви) — розсічення слова, деформацію його частин, вставку порожніх за змістом елементів тощо. Наприклад, у середньо-ірландській традиції такий принцип визначався як berla etarscartha "роз'єднана мова", тобто роз'єднання та розтягування слів (як от: ros "дерево" > roi.oiss "долина оленів"). Аналогічна наука про вимовну форму слів була причиною особливих якостей індійських співців-kavis: " . поет віддавався звуковому аналізові слів, що ставало його звичайним заняттям: ця наука про промовлену форму (forme vocale) слів була причиною (з найдавніших індо-європейських часів) зверхності, особливих якостей kavis". В ірландському епосі про феніїв в цьому Каєві ідентичний герой Конан Мак Морна, який має також стосунок як до банкетного столу сідів, так і до вірності королю: клан Морна підтримав верховного короля Тари Кайрбре Мак Кормака Мак Арта (!) у війні проти феніїв.
З вищенаведеної оповіді про Кая, володаря андекавів, явно напрошується паралель з Києм, володарем антів–киян, з натяком літописця на його незнатне походження (“перевізник”; можливо, тут наклалося слов’янське "поляни" та іран. pol-e "міст", або етнонім "анти" співвіднісся з грец. vantai "гребці, матроси, перевізники"), який був прийнятий з посольством у якогось невідомого могутнього правителя (літописець лише зазначає, що йому відомо про посольство, але невідоме ім’я великого правителя, вважаючи того візантійським імператором) та переказом про братів, що мстять Германаріхові за сестру, страчену через звинувачення у зраді чи то її самої, чи то її чоловіка (братом Кая є Ланселот, який визволяє королеву Гвіневеру, звинувачену у подружній зраді). Але "незнатність" Кия виявляється лише з профанічної позиції — у Ведах родоначальник аріїв Ману має епітети "Лоцман" і "Рульовий", а в езотеричному ордені "Пріорат Сіону" ступінь "Навігатор" (перс.-араб. "нахуда" — "капітан", "навігатор") є найвищим, та й у переказі про Грааль король іменується "Рибалкою", а батько Персефаля під час служби маврам носить на своєму щиті як герб зображення якоря. Також праведні халіфи у суннітів наділяються епітетом "знаючі шлях" (араб. "раушдон"), що походить з іранського "ар-рахданія" ("ар-разанія"), від якого О. Пріцак власне й виводить назву "Русь", щоправда, як означення консорції купців (аналогічно пізнішій "Ганзі"), що здійснювала у певних факторіях Середземного та Чорного морів закупівлю рабів у норманських конунгів.
В “Історії бритів” Кай, який командує загоном кінноти, і Бедуер гинуть у битві з римлянами. Бедуера ховають у місті його предків Байокі, а Кая (Кеудона) у збудованому ним місті Кам (від франц. campagne “поле, рівнина”, “похід, компанія”). Слід зазначити, що Гальфрід Монмутський (1100 – 1154), який здійснив редакцію відомих йому передань про короля Артура (з історичним кельто–бритським королем Артуром VІ ст. н.е. передання співвідносить події кінця V – початку ІV ст. до н.е.), власне зробив “прив’язку” топонімів та етнонімів героїчного епосу до відповідних, на його думку, історичних реалій довкологалльського континууму. Зокрема, народ Кая андекави (пор. з ірл. andee “не-боги” як ознака верстви землеробів-trebhta, аналогічної індійським вайшам, в той час як ремісники, друїди, поети та королі належать до верстви dee “боги” (~ санскр. asura “клас богів, що визначалися як “не-дева” і sura “клас богів, що визначався як “дева”); можливо, відбулося переосмислення більш давнього брет. an andon "(мешкаючі біля) джерел") розташовується традицією на правобережжі нижньої Луари (на північ від Луари і Алльє також мешкало кельтське племя "анди"), поряд з бітурігами та частиною боїв.
Завантажити реферат